Жанр: Проза: Рассказ Прочтений: 0 Посещений: 2102 Дата публикации: 25.7.2008
Найкраще читати ввечері чи вночі при тьмяному світлі лампи попиваючи гарячий міцний чай і
настроївшись на ліричний лад.
Хоча для чого в такий час щось читати я не розумію, краще просто помріяти чи попригадувати.
1
З втомленим і спустошеним виглядом він сидів в кріслі, його червоні запалені очі відстороненим поглядом дивились на лікарський стіл.
Останні півроку він часто був в цьому кабінеті і вже звик до своєрідного затишку цього кабінету наповненого білим, і лікаря, молодого, але розумного і приємного .
Сам лікар зніяковіло сидів у своєму кріслі, не знаючи що сказати. І хоча він зробив за ці півроку все що, та відчував провину перед Вадимом.
- Ще раз детальніше опишіть ваш теперішній стан? - сказав лікар, для того щоб щось сказати.
- Я став ще більш втомлений. Все роблю автоматично. Ні радості, ні злості тільки втома. Вчора думав піти на футбол, але перехотілось. Мені останнім часом нічого не хочеться - Вадим зробив деяку паузу, його очі дещо ожили і замість столу почали дивитися на лікаря.- крім одного, хочеться заснути. Але не звичайним сном, щоб тіло і мозок виспались, а щоб весь виспався. Ви мене розумієте?
- Ви знаєте, якщо чесно, не дуже. – лікар відчув як червоніє. І хоча психіатр повинен нормально сприймати такі розмови, але він до цього ще не звик.
- Це дуже просто, коли ви фізично стомились чи просто вимучені ви хочете спати, це природно. А коли ви стомились весь, від усього, то хочеться спати усьому, щоб відпочити і прокинутись з новими силами, це теж природно. Хоча тут важливо швидше не прокинуться, а саме заснути.
- Здається я вас розумію – сказав лікар, хоча сам мало що зрозумів.
Знов запанувала мовчанка. Лікар хотів сказати щось підбадьорливе, оптимістичне, але не міг нічого придумати. Замість цього він дістав ручку і швидко забігав по листкові.
- Я випишу вам нові закордонні ліки, вони дали чудові попередні результат і рекомендовані в схожих на вашу ситуаціях.
Закінчивши писати він протягнув листочок Вадиму
- Звичайна норма, це одна таблетка перед сном, але вам я виписав подвійну, хоча ні. – Він різко відсторонив протягнуту руку і знов забігав ручкою по листочку – я вам випишу потрійну.
«Треба буде прийняти чотири»:подумав Вадим. Ховаючи листочок в гаманець він подивився на свою фотографію дворічної давнини. Тоді він світився щастям і здоров’ям. А зараз висохлі щоки, тремтячі руки і постійні думки ніяк не пов’язані ні з реальністю, ні одна з одною.
- Наступного разу приходьте в п’ятницю на одинадцяту.
- Добре, до побачення.- сказав Вадим і підвівшись з крісла попрямував до дверей.
- До побачення. – сказав лікар відчуваючи деяке полегшення нам двері зачинились.
2
Він йшов по коридору. Невелике світло факелів кидало на підлогу тінь, яка ритмічно зменшувалася і збільшувалася. В кам’яних стінах через одинакові проміжки розташовувалися проходи повністю занурені в темряву.
Його свідомість була повністю включена, але тіло було цілком незалежним. Він не знав хто він і що тут робить, але йому здавалось, що він йшов по коридору завжди і завжди йтиме.
Він відчував приреченість і від палаючих факелів і темних проходів в які неможливо зайти вона робилась ще більшою. Він хотів припинити це, зупинитися, звернути в прохід чи просто перестати існувати, але він не міг, йому залишалося лише споглядати…
3
Задзвенів будильник, Вадим повільно відкрив очі і виключив дзвінок. Вставши він трохи посидів, потім взув капці і пішов на кухню.
- Доброго ранку.- сказала жінка, коли Вадим зайшов на кухню.
Він сів на стілець і сперся головою на руку.
- Знову снилося?-спитала жінка, даючи йому каву.
- Знову. – сказав Вадим і відпив каву – Знаєш,кожного разу коли я прокидаюсь здається що я знаю, що мені снилось, але потім я все забуваю.
Він поставив чашку на стіл і дивився десь у вікно.
Жінка проковтнула сльозу, залишила горнятко і вийшла з кухні.
Ваше мнение: