Жанр: Лирика: Философская Прочтений: 0 Посещений: 923 Дата публикации: 23.2.2010
Коли ти лиш глина: без духу, імення, душі,
Коли тебе місить у глей мозоляста долоня –
І ти будеш чимсь по ціні у три мідних гроші
Й хтозна, чи зростеш до склепіння під назвою Доля?..
Коли ти вже амфора з терпким, солодким вином,
Коли у вогні в тебе пам`ять безсмертну вселили –
В яких погребах, не прокиснувши, ждатимеш знов
Щоби захотіли надпити й по кубках розлили?..
Коли ти божок з розмальованим глиняним тлом,
Якиму з дарами й поклонами ходять молитись –
Хай буде, як є. Зі святими сідай за столом.
Та знай, що і з божниці можна упасти й розбитись.
Коли ти людина й вже злущилась глина з душі
(Вогонь – лиш у венах, а плоть – все із того ж замісу)
І ти будеш чимсь по ціні у три мідних гроші,
А, може, безцінним, а, може, знеціненим, звісно…