|
    Прочтений: 0 Посещений: 942 Дата публикации: 26.1.2011 Блудиш в лісі, блудиш, і ніяк вийти не можеш. Не те щоб прокинутись взагалі. Вічно допомагало отак кричати, роздираючи горлянку від німого жаху, і цей факт тільки на ранок дається взнаки і дере горло, але ж уві сні навіть крихта голосу з того зрадницького отвору не вилізе. Він вміє тільки жерти просити. Я біжу... Швидкість відбивається ритмом під ногами, і зжовклим листям, котре випльовує моє тупотіння. Ліс здригається, і його жителі здригаються ще більше, а я найменше хочу їх розбудити та залучити до моїх дій у цьому середовищі. Безпорадність уві сні, є нічим іншим, як результатом звичного автоматизму у реальному житті. А жителі лісу зі страшними вовчими пащеками, у пару метрів зросту та скаженим шипінням уже гоняться за мною. Ноги несуть мене, чи вже не ноги. Невідома сила валить з ніг і я падаю, і от знову відчуваю холодні зуби у нижній частині правої ноги. Знову цей очманілий погляд та липуча слина.. Знов я це бачу. Цей страх, він є, бо я його впускаю в себе. Я хочу дивитись у дзеркало, я хочу дивитись у дзеркало, я хочу дивитись у дзеркало. Я повторюю цю фразу як мантру, міцно заплющую очі і намагаюсь перевести увагу з ноги на слова. Але біль стає нестерпним... Я хочу дивитись у дзеркало, я хочу дивитись у дзеркало, я хочу дивитись у дзеркало!! Я кричу! У мене є голос! У мене є намір чорта з два! Біль зникає. Я розплющую очі, і бачу.. Знову я бачу тебе, тебе...вовча пащека, липка слина. Твій погляд націлений прямісінько у мою душу, а мій у твою. Всередині чую протистояння, чую боротьбу не на життя, а на смерть. Ти прикував мене до землі, я не можу поворушитись, мої очі не можуть зімкнутись тепер, і від сухості очні яблука починають дико пекти. Ти стискаєш мою руку своєю лапою сильніше, я не чую болі, але чую хруст зламаних кісток. Твоя морда виділяє гидотні випари, немов в будинку прорвало каналізацію. І ця липка слина.. Стікаючи, вона обпалює мій одяг. Дивишся мені в очі, прямо, спокійно і тихо. Лише чутне неголосне бурчання в твоєму шлунку (чи шлунках). Ти великий огидний шматок незрозуміло чого. Незрозуміло чого? Твоя морда починає мінятись... Хто ти? Цей погляд, один і той самий, спокійний, холодний та виважений. Ти чекаєш. Ти в очікуванні моїх дій. Ти хочеш моєї покірності та послуху, мати владу наді мною, але ти себе виказуєш, і через призму туманного сну, я починаю розуміти хто ти.. Щоранку ти супроводжуєш мене по справах, щоночі ти лізеш до мене у постіль. Але насправді ти сам .. Ти сам себе породжуєш, і харчуєшся сам собою. Ти сліпий, пустий та безформний. Ти не існуєш. Я...я тебе створюю кожен день заново, або продовжую у старих історіях, а тепер і провела у сни... Моя неміч. Мій страх. Я дивлюсь у дзеркало. Страху не існує. Біль зникає. Страху не існує. Ніч змінюється днем. Страху не існує. Ти кричиш, ти плачеш, ти стікаєш кров\'ю, страху не існує... Ти зник... Тебе більше немає поруч мене, і не буде.. Я вільна.. Підіймаюсь і щодуху біжу вперед. Он вже видно кінець плато, а за ним у польоті свободи вирують птахи. А там моя свобода, та, яку я через тебе ніяк не могла отримати. Моя швидкість наростає, і я зриваюсь вниз, падаю зі швидкістю комети, закриваю міцно очі, три, два, один... ... – Ти вже не спиш? Ваше мнение: Украинская Баннерная Сеть |
{v_xap_link1} {v_xap_link2}
{v_xap_link3} {v_xap_link4} |
Fragile - Дзеркало
|
Все авторские права на произведения принадлежат их авторам и охраняются законом. Ответственность за содержание произведений несут их авторы. При воспроизведении материалов этого сайта ссылка на http://www.libra.kiev.ua/ обязательна. ©2003-2007 LineCore |
Администратор |