Жанр: Проза: Фэнтези Прочтений: 0 Посещений: 786 Дата публикации: 20.2.2012
така собі психоделічненька мініатюра, набір яскравих образів і дивного в нашому світі...
Розбивши п’ять-шість цегляних стінок руками вже не задумуєшся, що наступні перешкоди на своєму шляху можна просто обійти… Зруйнувавши всі мости через прірву не міркуєш, що, можливо, тобі захочеться повернутись на ту сторону… Людина, що досліджувала атомну енергію, не задумувалась, що це призведе до винайдення одної з найстрашніших зброй… Кажучи слова не завжди думаєш, а що буде після цих слів… Виходить, людство живе інтуїцією, звичками, поривами? І чому це люди вирішили, що вони розумні створіння? Був вологий вечір осені. Годин п’ять тому пройшов дощ, низька температура, вітру, майже, не було. В степовій зоні вітер завжди є, просто, інколи, він не такий сильний. Він давно мріяв побувати в лісах Карелії, де немає цього холодного вітру, де, як розповідала його вчителька, можна йти на лижах при сорока градусному морозі в самій теплій кофті. Тільки не можна шкіру лишати відкритою, бо мороз обпече. І як міг мороз обпалювати, він же не вогонь? Абсолютно протилежні стихії… Він натягнув на голову капюшон, чи то від холоду, чи то щоб менше звертали увагу на його обличчя. Прохолодна тиха погода, чомусь завжди викликає у нього бажання покурити…Він видихнув повітря, і побачив пару, яка майже миттєво розчинилась. На місто повільно опускався туман. Раптом йому здалось, що розпочинається дощ… При чому, не просто як волога туману опускається на волосся, а саме краплі дощу. Цікаво, якщо то дощ, то як може бути туман? Він провів рукою по волоссю – воно було сухе. Він підставив долоню до неба чекаючи на диво. Йому на руку м’яко приземлився кубик льоду, рівний куб, майже ідеальний, холодний і з чимсь всередині. Здалось, що від кубику йшов запах моря, він придивився всередину льоду й побачив невеличку креветку, яка була заморожена в рухові. Така жива і в той же час в льодові. Як фотографія, тільки більш справжнє, натуральне… В небі зашуміло, ніби збирається піти ливень… Піднявши голову помічає, що на нього сипляться тисячі маленьких кубиків, від яких нікуди заховатись. Він швидко присів, стиснувши в руці лід з креветкою, накрив руками голову і заплющив очі в передчутті ударів. Але ударів не було. Чутно було хвилі. Наче, хвилі бились об берег і плавно відходили, щоб зробити ще один ривок. Хвилі? Невже море? Він не вірив, бо як таке можливо в місті? Розплющивши очі, бачив, що знаходиться на березі океану – під ногами пісок, попереду – безкраї блакитні води в яких видніються десятки темних островів. Він розкрив зімкнену долонь – креветка в льодові досі була там, лід потроху починав розтавати. Підійшов до води, роззувся, закотив джинси до коліна, скинув куртку й кофту і зайшов до теплого синього безмежжя. Він опустив кубик з льодом у хвилі. Той продовжував танути, тепер значно швидше ніж в руці, тіло креветки вже було, майже, на волі. Вона набирала природного кольору. Раптом… Вона заворушилась і швидко поплила вперед ніби не помітивши, що була заморожена. Хоча, певно, й справді не помітила… Вражений вийшовши з води він сів поряд зі своїми речами. Над океаном розтягнулось похмуре небо, яке розбавляли декілька білих хмар, що виділялись серед сірих своїх сестер. Невже і тут дощ буде? Він дивився на океан, слухав хвилі, теплий вітер пестив його обличчя і роздмухував волосся. Здалось, що один з островів заворушився. Ні, певно, він просто втомився… Через декілька хвиль… Всі острови видали по високому струменю води в небо, ніби якийсь механізм запустив фонтан. І тільки останній фонтан зупинився, а остання капля впала в океан, як з води піднялись острови. Важкі сині кити відірвались від води і попрямували в небо, до білих хмар. Він широко тримав відкритими очі не в змозі кліпнути… Здавалось, що це було так звично,як, наприклад, лебеді, що відправляються на зимівлю кудись в теплі краї. Кити мирно плили в повітрі в напрямку від нього у відкритий океан, мирно перебираючи плавниками не помічаючи ніякої дисгармонії в природі не дивуючись, що тяжіння землі на них не діє… Темні хмари поступово збирались, блискавка і через секунд дванадцять грім. Десь кілометри зо три від мене подумав. Але важкі краплі розбили його сподівання на пізніший початок дощу. Він сидів мокрий до нитки, проводжаючи поглядом китів. Він поправив намокле волосся зліва направо…
Ваше мнение:
N@cion@li$t - Синій вирій
