|
    Прочтений: 0 Посещений: 709 Дата публикации: 21.2.2012 В його обіймах закінчувалась осінь і починався спокій, що приємно пахнув вермутом. А притиснувшись до грудей, можна було почути заспокійливе гуп… гуп.. поміж ребрами, що губилось в шумі прибою легень, коли він видихав густий сигаретний туман. Тоді Марії здавалось, що десь глибоко всередині нього дотлівають руїни Детройту, а холодне осіннє повітря, що він ловив носом, наче різкий порив вітру підіймає із спаленої землі сірий пухнастий попіл. Той попіл кружляв всередині нього, ніби лапаті сніжинки, і Марія знову подумала про Новий рік. Брудне небо нависло над містом сивою ватою і звідусіль тягнуло холодом. Дарій докурював другу сигарету, і його пальці, здавалось, вже посиніли від холоду. Сестра горнулась до нього, пробираючись тонесенькими рученятами під пальто. Її волосся пахло мандаринами і карамеллю, і приємно лоскотало підборіддя. Вони самотньо стояли на зупинці, чекаючи на останній тролейбус, який, мабуть, вже годину спокійненько стояв собі в депо. Марія загорнула братові пальці в свої долоні і гріла їх ледь-ледь торкаючись губами. Дарій дивися на неї згори, і при світлі нічного ліхтаря його обличчя нагадувало профіль Луї Гарреля. - А давай обіймемось отак на Новий рік і стоятимемо, поки годинник відбиватиме дванадцять ударів? Кінчиками пальців Дарій відчував, як Марія хотіла цього, - кутики її губ в передчутті його відповіді нервово здригнулися. Лапатий сніг падав в його душі, а її волосся розносило по вулиці теплий аромат мандаринів. Вони стояли, загорнувшись один в одного і чекали запізнілий тролейбус. Дарій помер два дні по тому. Марія сиділа біля труни і дивилась кудись в порожнечу, ніби намагалась зазирнути у власну душу, віднайти там свого ще живого брата, але її погляд натикався лише на червоне полотнище, що, наче густе чорнило, розпливалось по асфальту, ловило її за ноги і вже не відпускало. Перед її очима в агонії помирав Дарій, а вони, розмахуючи пляшками пива, щосили били його ногами. Марія схопилась за голову, щоб та не розірвалась від болю, і кричала, що є змоги, аби хоч мить не чути їхнього сміху. Тупотіла ногами, бо гаряча кров липла до підошов, аж поки тато не відтягнув її від труни. Хтось влив їй у рота заспокійливе і за кілька хвилин вона вже лежала у своєму ліжку, а навпроти лежав Дарій і тягнув до неї закривавлену руку, ніби благав не відпускати. Марія хапала його, але Дарій був уже далеко, він танув, наче сигаретний дим, залишаючи Марію на самоті з її спогадами. - Ось так і будемо стояти цілий рік в обіймах, - посміхнувся Дарій. Марія була готова стояти в його обіймах цілу вічність, бо, як же ти, Дарій, не розумієш, що ти для неї дорожчий за життя? Їх душі зрослись, наче сіамські близнюки, ще в материній утробі і , народившись, вони все життя ділили на двох. - Мабуть, доведеться нам повертатись додому пішки, - сказав Дарій, вивільняючи свої руки з її долонь. – Так і до ранку простояти можна. Вони йшли самотніми нічними вулицями, тримаючись за руки і осінь топила їх у своїй прохолодній меланхолії. Вона не сказала, що потрібно остерігатися її мокрих темних вулиць, бо ж там ховалась небезпека, і Дарій з Марією, нічого не підозрюючи, поринули в темряву міських лабіринтів. Марія йшла, ніби захмелена. Нестерпно пахло хризантемами. Вони були всюди – яскраві, кольорові, наче пістряві цятки засипали кімнату. А посеред цього розмаїття чорніла обшита сріблястим мереживом труна. Дарій спав, наче казковий принц, варто лише поцілувати його, і час повернеться назад, вони знову прокинуться разом і наввипередки побіжать на кухню робити ранкову каву. Марія відкинула з його обличчя темні кучері і припала до синіх губ своїми устами. Дарій хотів на Новий рік гітару. Колись він показав її у вітрині магазину. Вона стояла там, як королева, з блискучого чорного дерева, і Марія, чомусь, зараз згадала про це. Білі хризантеми падали на його темні кучері, забираючи Дарія далеко в казку. Тепер він не лежав у неї біля ніг, втопаючи в кривавій калюжі. Тепер він спав серед квітів на шовкових подушках, чекаючи на свою принцесу. Марія притислась вухом до його грудей. Детройт згорів дотла. У вухах шумів прибій її власного серця. Вона обійняла брата своїми тонесенькими рученятами і заплющила очі. До Нового року залишилось зовсім трохи. Ваше мнение: Украинская Баннерная Сеть |
{v_xap_link1} {v_xap_link2}
{v_xap_link3} {v_xap_link4} |
Златан Марков - Сестра
|
Все авторские права на произведения принадлежат их авторам и охраняются законом. Ответственность за содержание произведений несут их авторы. При воспроизведении материалов этого сайта ссылка на http://www.libra.kiev.ua/ обязательна. ©2003-2007 LineCore |
Администратор |