Жанр: Проза: Рассказ Прочтений: 0 Посещений: 722 Дата публикации: 25.2.2012
Незабаром від України залишиться лише назва. Не буде тієї солов’їної мови, тієї культури, того побуту, тих традицій. Ми почали жити на західний манер.
Ми їздимо на іномарках, ми експортуємо наші продукти, а самі їмо помідори з Голландії, гречку з Китаю, картоплю з Єгипту. Хоча наші землі найродючіші в світі.
Ми розмовляємо російською мовою, бо не зрозуміло хто втовкмачив нам в голови, що українська, то тільки «колхоз».
Ми навіть не задумуємось, чому у тій самій Росії розмовляють російською, а не українською чи англійською. А ми підтримуємо двомовність, а дехто й взагалі не проти зробити російську – державною. «А зачем нам «теляча мова»?»
Ми робимо весілля в європейському стилі, бо це модно. Ми їмо суші, піццу, і зовсім забули про борщ і сало!
Усі хочуть бути професорами, юристами, бізнесменами, банкірами, депутатами, мільйонерами, але ніхто не хоче бути простими працівниками. Відповідь: великі ціни – маленькі заробітні плати. Якщо твій батько не олігарх, то це вже трагедія.
Одні тягнуться до Росії, інші до Америки, деякі вже говорять про комунізм як у Китаї. А чому не можна будувати свою країну? Без розподілу на захід і схід. Без помаранчевих та біло-блакитних. Без ЄС та «Великой России». Невже ми вже такі безпомічні, що не можемо збудувати самі свою державу.
В нашій історії стільки славетних імен, не менше ніж у Росії чи Європи, а може й навіть більше. То що ми вже так деградували?
Ми виграли страшну війну, а не можемо вибороти щасливе життя для наших дітей? Ми самі вправі вирішувати як нам жити, яким буде наше життя, ким будемо ми і ким будуть наші діти.
Побудуймо нову Україну, зі своєю мовою, зі своєю культурою, зі своїми традиціями. Щоб гордо сказати: «Я – українець!» Щоб далеко за межами знали, що таке Україна і хто такі українці…
Ваше мнение: