Жанр: Лирика: Философская Прочтений: 0 Посещений: 672 Дата публикации: 23.3.2012
Що вдієш тепер?
Твій голос почути
крізь небеса
не зумію..
Сказали "Помер!", а я..
наче мову рідну не розумію.
І все навкруги наче дивне кіно
лишилися тільки субтитри
пашить календарна весна у вікно,
а в серці морозяні крихти.
Солона вода рясним водоспадом
вмиває моє лице
думки в голові ростуть адським садом -
"За що тобі випало це?!"
Дивлюсь твої фото...усміхнений завжди
У різних цікавих місцях
І віри не йму, не прийму тої правди,
що вбили в труну твою цвях.
Моя рідна кров, мій друг і порадник,
як жити тепер, скажи?
Смерть як підступний жорстокий нападник
забрала тебе назавжди.
Чи там ти щасливий?!
Бо все наше щастя разом з тобою пішло
І дні сталі сиві..
ми наче та пташка, що має одне крило.
Нам втіхи немає, одні тільки сльози
і втрачений цілий світ,
А замість весни - люті морози
і вічний на серці лід.
Ваше мнение: