Жанр: Лирика: Философская Прочтений: 0 Посещений: 760 Дата публикации: 27.6.2012
В память о Чернобыльской катастрофе.
Розкинувши крила, в небесній блакиті
Блискучо-білий журавель летить.
Він дивиться вниз і бачить, як в житі
Весела товпа дітей гомонить.
І білий журавель замилувався:
Як щиро вони веселились в ту мить!
Дививсь на дітей, та й не здогадався,
Що тінь темноока з ним поруч парить.
Мовчазна примара - жура'вель чорнокрилий -
Голівоньку свою із сумом схилив.
Бо знає, що для дітлахів він немилий
І з болем на поле сльозу уронив.
Згадав чорний птах часи, де був гарним
І мріяв про довге, щасливе життя.
Повітряний замок зводив він марно -
Під місячним сяйвом кане в забуття.
Жахливі часи, коли в темряві ночі
Промінь осяяв небесний покрив.
Сліпучий був спалах, аж різав очі
Та вмить багатьох синів своїх вбив.
І плаче журавель: чому ж його діти
Життя дарували новій цій чумі?
Хотіли вони одного - просто жити,
Та вбивши жу'равля, вмирали й самі...
Аж раптом чує наш птах щирий сміх,
Глянув униз та узрів дітлахів -
Радіють життю, а їх спритний біг
Нагадує зграйку весняних птахів.
Журавель посміхнувсь, очі сховавши,
Бачить, навколо життя все бринить,
Тихесенько каже: "Біль цей зібравши,
Ні краплі не дам з Чаші Суму пролить!"
Ваше мнение: