|
    Прочтений: 0 Посещений: 765 Дата публикации: 23.8.2013 Вона сиділа біля вікна, поринувши в свої думки. Але знаходячись далеко в своїх думках вона все ж могла бачити зрідка пробігаючих по вулиці людей, які прикривались хто газетами, хто куртками, а хто, найзавбачливіший, – парасольками. На дворі йшов дощ і монотонне, повільне стікання крапель по склу наганяло тільки ще більшого суму, хоч разом з тим причин для суму таких вже і не було. У неї з’явилась пропозиція нової роботи, по спеціальності, попереду був новий навчальний рік, були хороші друзі, які підтримували і при падіннях і на злетах – в принципі досить непогана картина. І зараз, якраз був злет, після падіння, як говорили в одному фільмі «коли ти на самому дні – це означає, що залишився шлях лише нагору». Та людина таке створіння, що завжди знайде причини для того, щоб засмутитись. І, найчастіше, особливо для дівчини – це було особисте життя. Вона все ще бачилась з ним досить часто, для того, щоб це наганяло сум, але рідше бачитись було досить складно, так як вони жили на сусідніх поверхах. Вже близько двох років вона була в нього закохана, спочатку ще шукала причин для зустрічі, потім зрозуміла, що то не має ніякого сенсу, згодом вона відволіклась, особливо, коли провела літо у друзів, достатньо далеко від дому, щоб не бачитись з ним. І от, початок однієї з паcмурних пір року – осені, привів її знову сюди, до думок і зустрічей з ним. Раптом серед постатей вона впізнала…так, йшов він, не особливо поспішаючи, але й не дуже повільно, без парасольки, весь мокрий, він підняв голову, до її вікна, вони зустрілись поглядом – він кивнув, вона кивнула у відповідь. Здавалось, ця дивна поведінка, їх одне з одним ніколи не закінчиться. Але потім вона згадала певні моменти, події, які мали місце і дійшла висновку(і вже не вперше), що все давно вже завершилось. Задзвонив телефон і визволив з полону дурних сумних думок. -Слухаю -Привіт. Чим маєшся? – поцікавилась її подруга Іола -Привіт. Та так, нічого -Я так і думала. Пішли на мохіто? - запитала-запропонувала -Хм-м… - невпевнено протянула вона -От тільки нема чого віднєкуватись. Сама сказала, що нічим не зайнята, тому відповідь «ні» не приймається. За годину я буду у тебе! Відповісти вона вже не встигла, так як подруга поклала слухавку Насправді вона підтримувала ідею – це могло добре відволікти від дурниць і дурнів, що були у неї в голові. *** Він був симпатичним. Навіть дуже. Такими завжди цікавляться дівчата. І її, звичайно, не оминуло. Підсвідомо вона знаходила все більше і більше притаманних йому рис, які найбільше були схожими на ті, що їй завжди подобались. Вона розуміла, що це свого роду лише спосіб відволіктись від думок про попереднє захоплення, до того ж, він був такою дитиною в поведінці, а їй же завжди імпонували старші. Тому вона була впевнена, що нічого серйозного в цьому немає. Просто є багато типів людей, з якими приємно проводити час. Але всі люди різні і проводження часу також може бути різним. Вона посміхнулась, скоріше, своїм думкам, ніж розказаній за пару миттєвостей до того жартівливій історії. Подруга запросила її не один на один лише заради смакування мохіто, а захопила свого хлопця і його друга, явно маючи певні наміри. Але ж ми всі знаємо як в сучасному світі легко руйнуються плани. За декілька хвилин до них приєдналось ще пару спільних друзів хлопця її подруги і вони всі спілкувались, звертали одне на одного увагу, деякі з хлопців були зі своїми дівчатами, але в компанії вистачало й вільних. Той симпатичний був з вільних. Інакше вона б і не звертала особливо уваги, певний моральний код. Коли вони повертались додому, а подруги жили в сусідніх кімнатах, Іола вирішила поцікавитись враженням: -Ну що, Тесса, тебе хтось зацікавив з компанії? - Як тобі сказати…є непогані варіанти, але…не відчуваю якогось натхнення-відповіла вона -Вау. Слухай, я правда чекала іншої реакції. Ми ж випили і…я сама бачила як ти сміялась! Невже…тебе зовсім не відволікло…? -Чому? Все добре, дякую тобі велике, що так за мене хвилюєшся. Просто у мене зараз такий період, не довіряння нікому серед представників чоловічої статі, відповідно, не сподівання на якесь вічне й щасливе…От не вірю і все. Я завжди закохувалась в таких придурків…хоча, ні, я не права, вони ні в чому не винні. Просто то були зовсім не ті хлопці. Для мене не ті. З усім моїм оптимізмом я хочу сподіватись, що колись зустріну СПРАВЖНЄ, але реалізм досить часто радить мені спуститись з небес на землю -Ох. Я стільки цього від тебе вже наслухалась… - Так, знаю. Тому що ти моя подруга, найкраща подруга - Ага. І ти моя. Тому ми можемо спокійно доводити одна одну до істерики і так само спокійно допомагати, коли це необхідно - Ха-ха, так і є - То що, невже ні жоден з усієї компанії не привернув твоєї уваги? - Ну, знаєш…хіба той, в зеленому…Гарі, Гері - Угу. Гарі, я так і думала. - Хє, Гарі, як Поттер – чарівник -От-то точно, що чарівник. Не треба, він справжній ловелас. Зовсім не серйозний - Але такий симпатичний… - То і є всі його плюси - Не треба, він ще й навчався на чомусь математичному, має бути розумним -Ага. Ми з тобою теж на математичному - Кхем! Що ти намагаєшся цим сказати?- поцікавилась Тесса сміючись. Тут варто додати, що обидві подруги білявки - То й намагаюсь, не вартий він твоєї уваги - Заспокойся, то всього лише одна зустріч. Я ж не кажу, що закохалась, просто звернула увагу На цих словах двері ліфту відкрились, замигала цифра 7 -От ми і вдома – підтвердила подруга -О, так! добраніч. До завтра. Дякую -Добраніч, сонце. Завжди будь ласка. Я завтра зайду Вони обійнялись і розійшлись по своїм кімнатам Наступного ранку Тесса досить таки пошкодувала про все випите вчора, не те, щоб так багато було випито, і пам’ятала вона все, але голова явно була не зовсім задоволена розвитком подій, і Тесса підозрювала, що печінка була такої ж думки. Зібравшись з силами, вона піднялась з ліжка і направилась до аптечки, знайшовши рятівника аспірину, запила стаканом холодної відфільтрованої води. Потягнулась, оглянулась навколо, посміхнулась і почала приводити кімнату до ладу. Прибравши, вона включила ноут, проглянула список закачаних серіалів, зупинила погляд, посміхнулась. Цей серіал вчора рекомендував Гарі. А враховуючи, що серіал був вже закачаний, то вона вже планувала колись його подивитись, щож, може воно того варте. Закинула в мікрохвильову попкорн, поставила чайник і налаштувалась на перегляд. На 5-ій серії в двері постукали, вирішивши, що на цьому етикету вистачить, відразу ж зайшли. -Привііт!, -радісно викрикнула, підійшла ближче, зупинилась,- Ти жартуєш? Знову серіали?,- почала виховувати Іола -Привіт. І що в цьому такого, поки що ще канікули,- виправдовувалась Тесса. Потім звернула вікно плеєра, що програвав серію, але очевидно, не достатньо швидко -Що?! Це ж…- Іола була дещо шокована -Так?,- сказала-запитала Тесса, потім пояснила- він його рекомендував, але я планувала дивитись і раніше -Ну-ну… Не треба. Не сходь з розуму знову. Ну чи хоч не через Гарі! -Я просто дивлюсь серіал -А хіба воно все не починається з «просто» ? To be continued... Ваше мнение:
Украинская Баннерная Сеть |
{v_xap_link1} {v_xap_link2}
{v_xap_link3} {v_xap_link4} |
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Таня Линкс - Так просто
|
Все авторские права на произведения принадлежат их авторам и охраняются законом. Ответственность за содержание произведений несут их авторы. При воспроизведении материалов этого сайта ссылка на http://www.libra.kiev.ua/ обязательна. ©2003-2007 LineCore |
Администратор |