Жанр: Лирика: Философская Прочтений: 0 Посещений: 512 Дата публикации: 28.9.2013
Чи то понуро, чи віра віроломно,
Помірно, вірно в пестощах зрина.
Осяяна блакитно-сизим шовком,
Розбещена смарагдом оченят.
І не відома, й не забутня, давня,
Живе у кожнім з новолітніх верст.
І зорепад увінчаний бажанням,
Розквітне подихом, хвилюючих комет –
Момент… Чи то у морі мороком покритий,
Чи на престолі – вічністю віків.
Тамує подих у людей завіси,
Що простяглася вірою світів…
Ваше мнение: