Libra - литературное творчество молодёжи, свободная публикация, стихи, проза: Ігор Метелик

Libra - сайт литературного творчества молодёжи

Поиск:

Ігор Метелик - КГГ

Жанр: Проза: Рассказ

Прочтений: 0 Посещений: 1002
Дата публикации: 16.7.2014

Концентрат Галюциногенних Грибів (Владек Тишецький)
17.11.2012-17.03.2014
Мене загрузило настільки, що я не міг роздуплитись де я. Музика гупала у вухах, розділяючись на окремі звукові доріжки і я солодко посміхався, знаючи, що крім мене це ні хто не чуэ.
Удари серця загубились в хаосі дискотеки на вулиці Вербовій. Мені здалось, що моэ тіло перебувало по за межами реальності. Далеко від будення й нормального життя.
"Мені вдалось.-Мучив я свій мозок.-Вдалося створити щось не реально круте. Без чиэїсь допомоги, без чиэїсь ідеї."
Я обвів поглядом тансмайданчик. Десятки молодих людей повністю віддались музиці й неоновому світлу. Якась дівчина дрочила хлопцю за столиком, якийсь чувак, навалений хіміэю накручував проблеми на свій зад. Діджей, який закинувся екстезі, весело підстрибував за пультом.
На мить я заплющив очі, а коли відкрив, то кожен предмет, кожен присутній у залі будь це хлопець чи дівчина випромінювали своэ унікальне світло. Мене здивувало, що представники чоловічої статі випромінювали більш яскраві кольори ніж жіночої. Примружую очі. Таке враження, що вперше за двадцять три роки я реально бачу. Це сталось тоді, коли я спробував КГГ(концентрат галюциногенних грибів).
Ще в сімнадцять років я мучивсь над створенням свого унікального природнього наркотику. Мізкував над виведенням ідеальної формули-сукупності грибів, яка б виводила підсвідомість на інший рівень дійсності, а не зкручувала мозок у дулю, як драп чи первантин. Хімія! Навколо хімія! Вона шкодить здоров\'ю, викликаэ залежність, вбиваэ імунітет і руйнуэ людську психіку. Я ж працював над природнім, а не синтетичним наркотиком. Я став ботаніком, мікологом, повністю шизанувся на рослинах і грибах. Я перечитував праці мислителів у сфері фармацептика, звертався і до древніх рецептів шаманів Північної Америки. Використовував безліч інгрідіэнтів, аж доки не знайшов той, який мене задовольнив.
Це було шість років тому....
Я сприймав усе, яким воно э на цій блядській дискотеці, яка загрузила мене на повну катушку. Хотілось в туалет, але я стиснув кулаки, вірючи, що перетерплю.
Знову витріщаю очі на оточуючих. Кольорова гама присутніх подразнюэ мій зір. Посміхаюсь, викупаючи заліплену в гівно кралю, яка танцюэ біля якогось довготелесого луня. Її біла футболка просвічуэться неоновим світлом, відкриваючи зовсім іншу картину сприйняття: цицьки, талія, стрінги. Намагаюсь піднятися та розумію, що це буде для мене подвигом. Махаю бармену налити саке з м\'ятою...
Проходить ще одна хвилина. Мозок чи шо там, викидаэ таку дозу адреналіну і я піднімаюсь й пиздую в натовп танцюючих людей. Для мене це ніби відеогра і я в ній головний герой Чамскраббер, а якась сука перший раз держить в руках джостик.
Я намагаюсь прослизнути між цілуючоюсь парою, але впиздячуюсь головою в плече хлопця.
Віддалені крики й матюки, музика глушить не тільки мій слух, а й думки і я просто говорю:
-Сорі блядь. Не рощітав траэкторії пальота.
-Іди на хуй!-Чую у відповідь.
Зтримуюсь щоб не відповісти взаэмнісю і йду геть.
Мої ноги ніби свинцеві. Мої руки ніби пришиті. Працюэ лише мозок. В якусь мить повністю міняэться моя субкординація і слух, зір, нюх загострюэтьсь. Я чую як дівчина вже хвилин з 30 дрочить закумареному пцанчику, я чую як мембрана на колонках порипуэ від звукової хвилі. Я відчуваю запах сперми на тілі дівчини, яка тількино вийшла з вбиральні. Запахи, звуки, вся ця хуйня на стільки мене вразила, що я зупинився завтикавши на танцюючу падругу, чуючи, як кров по її венах, капілярах і артеріях прямуэ до пизди.
"Місячні.-Подумав я."
Вона зковтуэ слину й біжить в туалет.
"Шо зі мною?-Питаю себе."
Формула КГГ була ідеально правильною.
Лише одна 0.2 грамова таблетка допомогла мені згадати увесь курс мого життя в деталях і нюансах. Кривавими барвами дійсності малюэ біль, яка приголомшила мене зненацька. Такого я не очікував. Кишки зкрутились у вузол, шлунок обійняв хребта і я судоржно видихнув повітря.
"Хоч би не передоз."
Вибігаю на вулицю. Холод зразу даэ про себе знати і я згадую, що забув свою куртку в гардеробі.
"Блядь! Завтикав.\'"
Швидко обертаюсь назад і врізаюсь в ту ж парочку, що кілька хвилин тому була в середині. Хлопець схожий на жердину з сучками замість рук і ніг поглянув на мене з гори.
-Ти шо ахуэл?
Його репліка застрягла в голові і я не розумів чи мені треба зараз тут мовчати чи пиздануть шось не путьове.
"Йде обробка."
-Слишиш ти.-Звернувсь до мене ще раз цей довгий штруль, ткнувши в лоб мені пальцем.-Ти на чьом сідіш?
-На жопі.-Щиро відповідаю.
-Я нэ об етом. Говорят ти етот, ну кто талкаэт разную муть.
Я відірвав погляд від вишкрябаного на дверях напису й поглянув на пацика-жердку.
-Ну і?-Питаю його.-Чим можу бути корисним?
Він підійшов ближче, нагнувся й прошепотів мені на вухо, киваючи в бік своэї супутниці.
-Мнэ нужно, что би она дала.
Я задумався. Хімії в мене було доволі. А от як будуть вести себе інші, коли приймуть мій КГГ? Продумавши всі варіанти, я так само пошепки сказав йому на вухо:
-Де шо э. Але якшо вона тобі й дасть, то в тебе не встане. Тебе буде перти зовсім в іншому напрямку.-А потім голосно зареготав.-В тому состоянії ти й сам дасиш комусь.
Чувачок сердито глянув на мене.
-Я сеэрйозна эсть ілі нэт?
Мене кинуло в ступор. Світло, яке випромінював цей тип, а воно було рожевим-сліпило мої очі і я починав мружитись. Якусь хвилину я як дибіл кліпав очима, переводячи погляд з напису на дверях, обличчя цього штруля й його падруги.
"А шо як...?-Подумав я й поліз в свій наплічник, запакований хіміэю власного виробництва."
Намацав баночку з-під нітрогліцерину і витягнув руку з пащі сумки. Відкрив пуделко й відсипав дві пігулки сіро-жовтого кольору.
-На тримай.-Пизданув я до довгого крэндэля й протягнув колеса.
-Что ето?-Спитав він, а дівчина здивовано поглянула на мене.
-Світ твоїх ілюзій.-Відповів я й почимчикував порожньою вулицею.
З добру годину я теліпався до свого гуртожитку, як його усі називали. Разів з десять прослухав Мумий Троля-Утекай, і горланив на все нічне місто, думаючи, шо підспівую сам собі. "Да блядь, піздэц котьонку.-Подумав я."
Насправді моэ помешкання не було гуртожитком. Це був трьохповерховий будинок з карнизами і нішами та іншою хуйнею. На кожному поверсі по три кімнати. Я жив на горищі обладнане під однокімнатну квартиру. Як ішов дощ, то я перший знав про це. Не хата , а гідрометцентер блін! Кімната з одним малесеньким віконцем, радувала мене більше ніж хороми, обвішані картинами. Тому поселився я саме на горищі, подалі від усіх у своэму маленькому світі, у ядучих випарах хімікатів, коробках з сушеними грибами та травами типу: конопля звичайна, блекота, болотяна морква...
Нижче поверхом жили три дівулі, яких я взагалі рідко бачив. Эдине, що мені відоме з їхньої біографії так це імена і де приблизно працюють. Хтось скаже, шо це гон, я ж вбачаю у цьому якийсь знак-їх звали Віра, Надя і Люба.
На другому поверсі обітали Ваня зі своэю дівчиною лезбіянкою Анютою, яка три рази на рік вагітніла й робила аборт та Богдан, студент-заучка. Він вічно закриваэться в собі й репетируэ свої п\'эси, які сам і пише.
І на накінець перший поверх. В першій кімнаті мешкаэ Саша Тополюк, ахуэнний сварщік і охраннік з клікухою Горинич або ж просто Денрі. Я завжди минаю його стороною, бо від нього так шлейфить потом і ще чимось, шо навіть миші і таракани в нього в квартирі не живуть.
Його сусід Микола Гнатович, товстенький, лисий мужичок з завжди налитою храпою-паталогоанатом місцевого моргу. Від нього завжди несе формаліном, що деколи в ме виникаэ питання: Чи не спиртуэ він своїх синіх жмурів?
Останню ж третю кімнату заселяэ Інна. На рік чи два молодша мене. Вона переїхала недавно, закинувши свій, цитую: "Да, Львовскій унівэрсітэт внутрэнніх дэл." А батьки за її проступок вигнали з дому, щоб не заплямувати свої депутатські квитки.
Інколи вилазячи на дах нашого будинку, я спостерігав, як колишні Інині друзяки, по батьковим зв\'язкам, приїжджали до неї на своїх новеньких "міцубісях" і "роверах", що я ладен був скинути на їхні голови кожному по цеглині. Не навиджу мажорів, які в слові хуй роблять три помилки.
Іна була сімпотною падругою,я не спорю. Темне волосся завжди в хвості, пряма чолочка, гарненький носик і завжди теплі руки. Я любив дивитись у її очі, тільки на мить.
Останнім з ким познайомилась Інна з нашого Дому Вигнанців був я. Це сталось на Різдво та про це я розповім пізніше.
Скоро ця історія перестане існувати, як щось художнэ-це лише вступ. Крапля розуміння в цю дивну розповідь.
Отож, живучи на горищі дому, я експерементував над створенням природнього наркотику. Я хотів створити еліксир життя, щось таке, шо надихаэ, збуджуэ, розслабляэ й позбавляло реальності. У своїй кімнаті, розділеної на спльню-лабораторію й ванну з туалетом я шукав формулу свого наркотику. На горищі вічно панував спецефічний запах драпу, аїру болотного, блідих поганок та мухоморів. Жоден з моїх сусідів не був у мене в хаті.
Кожного ранку о шостій, я йшов на роботу. День у день одне й те саме. Мені остопизділо все: робота охоронця на закинутому складі, куріння шмалі на одинці і сама ця йобана самота. Тримала мене на плаву лише мрія створити щось незбагненне для людського розуму, таке, що володіэ думками і всим світом, таке, що дасть змогу підсвідомості вийти на зовні і збагнути саму психіку людини, як свою так і інших.
Завжди у вихідні я читав книги видатних діячів хімії, біології, психології та етнографії. Я хотів наділити свій природній наркотик своїм внутрішнім світом, де опиниться той, хто його зкуштуэ. Це був би зовсім інший світ, який зруйнував би границю між реальністю та уявою.
Інколи йдучи в магазин чи бібліотеку я зустрічав Інну. Ми мовчки проходили один повз одного. Вона заходила у свою квартиру через великі двустволкові двері, ловлячи мій погляд. Протягом шести місяців ми так і не заговорили.
Одного разу, остуджуючи новий психотропний порошок я виліз на дах. Осінній, ще теплий вітер дмухав мені в обличчя, доки пробірку з амфетаміном не здуло вниз, саме тоді, коли Іна виходила з під\'їзду. Дівчина нагнулася за нею, а я в свою чергу відхилився від перил.
"Далбайоб! Ну на хуя я пишу на пробірках хімічну формулу ще й назву."
Заходячи крізь балконні двері, я йобкав себе за на чім світ стоїть.
В Домі Вигнанців зі мною спілкувались всі. Я ні з ким ні коли не сварився, був привітним і щедрим. Та ні хто не знав чим я займаюсь так сказать на дозвіллі. Мої сусіди називали мене Славеком, хоча звати мене Славік. Правда коли я напиваюсь, то якогось хуя говорю на польській мові, хоча її й не знаю. Таким чином з Славіка мене зробили Славеком.
Якось на Різдво приїхавши з села, у свою улюблену квартиру я мимоволі згадав одну річ. Я дістав книгу з окультизму якогось чорного мага, Папюса чи Вейера, й перечитав одне з заклять.
Закляття перевертня, являло собою абстрактну молитву та набір священних трав. І згадав я його тільки зараз.
Примітка. Окультні закляття являються не прямим твердженням, а преносним. Відьми, перед тим як летіти на Лису Гору, використовують спеціальну мазь з трав, яка виділяэ особливі випари. Вони впливають на людську психіку, на її мозок фізично й підсвідомо, таким чином відьма, виходила іншу астральну площину, лишаючись при цьому на місці. Світ схожий на наш, але існуэ окремо в кожному.
Так само закляття перевертня являэ собою принцип самоусвідомлення за допомогою хімічного набору природніх речовин.
Я перечитав декілька заклять з посібника чорної магії, схожих за змістом й вибрав декілька.
Інгрідіэнти для магічної суміші я підібрав самостійно і основою для нього був шаманівський рецепт 14 ст.
Чотири години ретельної праці і з суміші грибів десяти видів, рослин, які містили психотропні сивушні масла та вовчих ягід я створив свій приодній наркотик. Мастику я виклав у форми з-під простого анальгіну й поставив на просушку, а сам зайнявся малюванням магічного круга з десятками окультних знаків, кабалли, ведів, ведизму й християнства.
На годиннику була 23 вечора. Я сидів в агічному колі з пігулкою на долоні й дивився на полум\'я чорної свічки. В голові панував хаос.
"А що буде далі? Шо як наркотик подіэ? Мій КГГ. Шо буде, як він дійсно викине мене за межі реальності?"
Я ще раз поглянув на пігулку сіро-жовтого кольору вагою 0.2 грама і байдуже закинув до рота, силячись ковтнути та раптом хтось постукав у двері. Я почекав ще хвилину, надіючись, що пізній гість піде. Постукали ще раз. Я виплюнув пігулку й рушив до дверей.
-Хто там?-Спитав я й поглянув крізь ледь прочинені двері на площадку.
-Сусідка.-Відповіли мені.
-Я зайнятий. І вже пізно.
-Але я бачила, шо в тебе у вікні горить світло й подумала-ти не спиш.
Мені не спало на думку, що це може бути Інна. Коли дівчина, як і я заглянула в прочинені двері-тільки тепер в мою квартиру, я ніяково старався затулити собою те, що було позаду мене(а саме магічне коло зі свічкою по центрі).
-Мені потрібна допомога.-Звернулась Іна.-Сьогодні Різдво і всі наші сусіди святкують, інших не маэ. Крім тебе тут всі зайняті.
Мене це забісило. Я шо не маю права на свій особистий час блядь? Навіть якшо я сплю чи дрочу? Га?
-Вибач,-почав я,-але з усіх десяти жителів цього Дому Вигнанців ти знайшла лише мене. Шо мені зробити, шоб ти дала мені спокій?
Інна посміхнулась і на її щоках з\'явились ямочки.
-Підключи телевізор, бо я не вмію.
Я мовчки відкрив двері й швиденько зачинив за собою. Зійшов на перший поверх та увійшов у квартиру, яка мене вразила. Вразило те, що я побачив. Тут все змінилося відтоді, як Денис Кучерян виселився з ціэї кімнати. Він був моїм найкращим другом, експерементатором, як і я, розвиненим інтелектуалом і торговцем наркохімії нашого власного виробництва. Ще рік тому Денис був тут, аж доки кінчані нарики не підрізали його за пачку терену. Ось тоді він і виселився з ціэї квартири. Я був у розпачі, втративши кращого друга і брата по-духу, тоді як ті кляті наркомани підрізали інших невинних людей, потребуючи грошей на дозу або таких як я хіміків.
Мій погляд ковзнув по кімнаті в пошуках телевізора, якого мені довелось підключити до крутої аудіосистеми. Узрівши його в полі зору, я швиденько повтикав дроти й попрямував до себе на горище.
-Все.-Кинув я Інні, яка стояла в дверях.
-Дякую.-Образливо відповіла вона.
Грала пісня Ropes гурту In Flames, коли я влігся в ліжко з думками про завтрашній день. Вони роїлись в голові в хаотичному порядку. Порядок із хаосу не виникав, натомість з\'явилася манія Нетерпеливості. Я не міг назначити день для спроби свого КГГ.
Чіпляючись за кожну думку, ніби за виступи на голій скалі, я дійшов до образу Інни. Відтворив у пам\'яті її обличчя, очі, губи.... Позіхнув і впав у найглибшу прірву Всесвіту-сон.
Шлях у тисячі миль, починаэться з маленького кроку.
10 січня 2012 року(випуск 238 Рівне-Вечірнэ).
Троэ мертвих студентів НУВГТП знайдено в туалеті нічного клубу "Лагуна".
Дані експертизи вказують на те, що смерть наступила внаслідок зупинки серця. Виникаэ питання: зразу в трьох?
Справу закрито за статтею ... Кримінального Кодексу України за відсутністю істотних доказів.
В практиці завжди виходить по-іншому, як в теорії. Окультизм даэ свідомо мислити, що наш світ населяють не тількі живі, а й мертві( один із підвидів спіритизму). Хімія та фізика показуэ нам існування предметів, як сукупності мільярдів часточок. Кожна з цих наук пов\'язана одна з одною в залежності від мети та принципу.
Чому шамани бачать, те що не бачимо ми? Який зв\'язок маэ медіум і викликаний нм дух? Що станеться коли в очі людини загляне привид чи загублена душа? Тонка нитка пояснення, зв\'язуэ ці питання до купи. Я можу бачити те, що не бачать інші. Кожен мій крок э відкриттям. Мій мозок шаленіэ від перенасичення. Я це витримую, а чи витримають інші, Ті, що ганяються за враженнями від хімії?
Ранок першого дня Різдва був холодним. Всю ніч йшов сні, вкривши собою усе сонне місто.
Я прокинувся о 7:00. В кімнаті панував безлад. Магічне коло намальоване на підлозі, потухла свічка, нагадали мені вчорашній вечір. Пігулки КГГ вже давно висохли і я щоб змусити себе повністю прокинутись, почав вибивати їх з форм.
Побрибирав у кімнаті й посунув на кухню підігріти сніданок. Час летів і вже через одину другу я зійшов на перший поверх нашого Дому Вигнанців щоб покурити.
З вхідних дверей дув вітер і я наїживсь від холоду та підкурив сигарету. В домі ніби всі вимерли, з десяти жителів ціэї шпаківні з готичними вікнами я не бачив ні кого.
Десь щось грюкнуло і позаду мене відчинилися облущені зелені двері з яких вивалилось двоэ чоловіків, а саме Микола Гнатович з червоною пикою та Денрі.
-Славек, твою мать!-Звернувся до мене п\'яний паталогоанатом, на ходу закурюючи свою Приму.-Ти чого не в селі святкуэш?
-Ні хто не жде нас там де ми не треба.-Відповів я.
-Точно.-Втулив свої п\'ять копійок Денрі.
Микола Гнатович поплескав мене по плечі й мовив:
-Ми всі такі в цьому домі. Вигнанці з власних сімей. Живи Славеку, живи й будь живим.
Я поглянув на цього чоловіка, самотнього й ні кому не потрібного, як і я.
-Дякую вам дядь Коля.
Той щиро посміхнувся й ще раз поплескав мене по плечу.
-Шо за Різдво?-Спитав Денрі.
Я відкрив рот, щоб відповісти, але в цю мить з квартири 1 вийшла Інна й стала біля нашого різнобарвого тріо. Микола Гнатович легенько кивнув головою, Саша Тополюк, імэнуэмий, як Денрі низько вклонився промовляючи:
-Доброго утра мілая фрейліна
Дівчина посміхнулась цим двом своэю чарівною усмішкою й перевела погляд на мене.
-А ти? Чому не вітаэшся?
Я мовчки викинув недопалок за двері у сніг й рушив до себе на гору.
На другому поверсі мене зустрів Ваня, який обіймав свою жінку-лесбіянку Жанну.
Ваня являв собою низеньку потвору з щурячим писком. На вигляд років з 35, хоча насправді йому було під тридцять. Працював він на "РівнеАзоті", де й познайомився зі своэю Жаною-22-річною сукою, яка трахалась з Анютою з суідньої квартири, коли Ваньок дрихнув без задніх ніг поряд.
Жанна, шмара на ліцо, посміхнулась мені, одніэю зі своїх фальшивих посмішок. Її хахаль шось буркнув собі під ніс, а потім промовив:
-Йдем до Анюти. Вона в лікарні.
"Знов зробила аборт, курва."
Як не дивно, але на третьому поверсі я зусрів трійцю молодих дівчат: Вэру, Надю і Любку. Вони в один голос привітались.
-Добрий ранок, Славіку. З Різдвом Христовим!
-Заходь до нас ввечері.-Промовила Надя.
-Хоч відсвяткуэм по-людськи.-Підтвердила Вэрка.
Вони весело засміялись й побігли сходами до низу, цокаючи підборами по бетонним східцям.
Я й не помітив, як завис перед дверима своэї квартири на цілих п\'ять хвилин. Просто-напросто завтикав, вдивляючись в облущену фарбу, яка складала досить цікаву картину. Мені стало боляче думати, що за дверима моэї квартирки мене ні хто не чекаэ, навіть задрочена морська свинка чи хом\'ячок, блядь навіть вуж і той в мене здох. Я вже рік не трахався. Всі оці експеременти, робота, сімейні проблеми настільки затягнули, що зняти чохли я не міг. Кожне нове знайомство з дівчиною було поразкою, а згодом я на все забив хуй. День у день курив драп вирощений мною же в селі, перебивав душевну біль і йшов баригувати. Торгував усим, шо зв\'язано з психотропними речовинами. Робив свої внески у це мистецтво прибуткової хімії, записуючи рецепти у свій обліковий журнал, тобто щоденник.
Я кліпнув очима, ще раз пересвідчився, що втикаю на двері й мовив уголос:
-Це піздэц.
Ззаду почулись кроки, а потім і голос, який звернувся до мене:
-Шо саме ти маэш наувазі під словом піздэц?
То була Інна. Вона не давала мені спокою. Я різко обернувся й прогарчав:
-Якшо ти думаэш, шо в цьому домі тільки я один нормальний, то ти помиляэшся. Тут всі йобнуті, кожен зі своїми прколами в голові. Тут живуть ті, хто ні кому не потрібен. Якшо ти тут, в цьому домі, знай-ти ні кому не потрібна, як і кожен ти хто живе ту.
Іна опустила очі. Секунду вона стояла нерухомо, а потім різко обернулась.
-Пішов ти на хуй.-Промовила дівчина й пішла до себе.
14 січня 2012( з наукового щоденника Славка Т.)
Мухомор Звичайний діэ на людську психіку і субкоординацію чез шлунок, який поглинаэ речовину М.
Діюча речовина М, міститься і в Блідій поганці, Чортовому грибі, Брехливій сироїжці значно у більшій кількості. В сукупності з такими психотропами, як Н( виділений з дурману дикого), та N( виділеного Воронячого ока або з усіх видів ягід з роду Болотників). Кожна з них, в залежності від кількості і взаэмодії з іншими психоричовинами нищого діючого порядка(Y-масло з насіння роду Рожевоцвітних, D-трава Болотної Морква, насіння Блекоти та Пасльону чорного, які э отруйними в необробленому стані) дають різні впливи на різні ділянки мозку людини.
Стаэ очевидним, що шамани Північної Америки, особливо племен альготоне та колухо, козаки-характерники та чаклуни, використовували такі природні наркотики (PR-наркотик) для здійснення обрядів. Це може бути і прехід в іншу астральну площину або перевтілення( не перетворення!) В іншу істоту.
15 січня 2012 р.
Ефір-згусток енергії чи мала її частина, основа складу плазми привиду, душі, духа. Невидимий для людських очей, через знаходження в субпаралелі явного світу.
Бог, як великий Комбінатор всього сущого на землі. Він творець та інженер усіх астральних проекцій.
Примітка. Наявність сили земного тяжіння G в астралах планети.
Те, що діэ нам на психіку-не э причиною наших розчарувань.
Я знаю їх. Знаю де, ті суки живуть. І кожен раз коли їх бачу, мені хочеться щоб вони поздихали, як собаки. Наркомни-викидні суспільства, слизькі істоти, виплюнуті пиздою на світ. Таким людям не місце серед здорової нації дітей. Їм даний вибір-пребороти спокусу перед наркотою чи ні. Та чи маю право на життя я? Чи не прагне моэї смерті мати якогось нарика?
19 січня 2012(з газети "Ого" випуск 318)
В день Святого Водохреща на вулиці Черяка, знайдено четверо молодих юнаків мертвими. Всі вони мешканці м. Рівного.
Експертиза показала, що смерть настала внаслідок зупинки серця. Це вже другий випадок групової зупинки сердець.
Вже було надвечір, коли я сидів на балконі й курив сигарету. Йшов легенький сніг, раз у раз пролітаючи перед моїм обличчям. Морозний вітер, який літав між будинками освіжав мою пам\'ять. В такі моменти я згадував кадри із свого ще мало прожитого життя.
Промерзлий до кісток, я спустився до своэї квартири на горищі й вельми здивувався, коли побачив у ній Інну.
Дівчина не чула, як я увійшов і мовчки розглядала книги, розкидані всюди. З хвилину мені було цікаво спостерігати за її рухами-обережними й прдуманими. Та коли вона взяла мій щоденник-я не витримав й промовив:
-Цікаво, а щоб ти зробила, якби ти мене застала в своїй квартирі з твоїми трусиками й ліфчиком в моїх руках?
Інна злякано озирнулась, але щоденник не поклала.
-Я просто...-почала вона.
-...риэшся в моїх речах.-Закінчив я.-Я ж говорив тобі, якшо ти думаэш, шо я эдиний нормальний в цьому домі-то ти помиляэшся. До не нормальних можеш віднести і себе, раэ ти живеш тут.
-Ти шось схоже говорив мені. Скажи мені Славеку, ти з усіма такий чи тільки зі мною? Якшо так, то чому? Шо я тобі зробила?
-Ні чого.-Відповів я.
-То що ж тоді не так?
-Я любля спокій. Я не люблю коли мені лізуть в душу. Мене заїбала робота і тільки я відчуваю тишу, як ти її порушуэш. Тобі не маэ чим зайнятись? Сходи до своїх дружків на крутих тачках. Чи вони тобі вже не корэша? А й справді я й забув-ти ж вже не дэвушка із вишего общэства.
-Тебе це взагалі не обходить падло.-Розсердилась Інна.
-Хіба?
-А тобі не всеодно? Чи ти втюрився в мене й жаба душить, шо я з іншими?
-Тільки тебе я не трахав після твоїх дружбанів.
-Наче я тобі дала б. Я фотку тобі свою принесу, будеш дрочить перед сном.
-Принесеш портрет свій. Так хоч кончу на рот тобі. А я тобі фалос принесу. Будеш уявляти мене, пхаючи собі в зад.
-Обов\'язково принеси, підарюга.
-Хай буде так Іннуся. Якшо ти вже тут я спитаю, шо ти хотіла з мене?
Дівчина поклала щоденник й підійшла до мене в притул. Я навіть відчував запах її чистого тіла й подих на обличчі.
"Цікаво, шо буде, як я її згвалтую?"
Інна явно вагалась говорити чи ні, але потім наважилась.
-Ти мене пам\'ятаэш?
Я здивовано заглянув їй у очі.
-Шо ти маэш на увазі?-Не зрозумів я.
-До мого переїзду сюди, ти мене бачив?-Повторила вона запитання.
Я похитав головою з боку в бік.
-Ні.
-А я тебе зразу впізнала, коли побачила. Пам\'ятаэш, дискотеку? Я була з високим хлопцем, якому ти зі щедрості дав ті чортові пігулки?-Її голос звучав рівно, без жодних емоцій.-Мене тоді згвалтували троэ, прямо в туалеті. Той тип з двома своїми дружками підмішали твою блядську хімію до горілки, а потім насильно відтрахали й покинули в смердючій параші. Спочатку здох той довгий штруль, який в тебе ті пігулки брав. Інші, загилились хвилиною пізніше. Чуваки кричали, шо їхні руки в крові, а з дзеркал в туалеті на них дивляться згвалтовані дівчата. Далі продовжувати?
Мені захотілось негайно покурити. В горлі пересохло.
-Ти хочеш сказати, шо у всьому винен я? Ти свідомо пила горілку з трьома чуваками. Навіть якби вони ні чого туди не підмішали тебе всеодно трахнули б. А ти шукаэш винного. Ти Інно і винувата в тому, шо сталось.
Дівчина холодно поглянула на мене.
-Тебе проклянуть.-Промовила вона.-Саме через тебе суко я тут. Мої батьки витурили мене з дому, бо я остання курва, якій мало сексу з одним. Те, шо ти продав ті пігулки тому довгому хуйку, знаю тільки я. Май наувазі.
-Ти маэш рацію.-Посміхнувся я.
-В чому?-Здивувалась Інна.
-Ти остання курва, самозакохана блядюга, якій мало сексу з одним. Ти плюэш на інших, точніше плювала, а тепер ти одна з багатьох простих дівчат, які мають самоповагу до себе, а не ціну свого тіла. А тепер будь ласкава вийди з моэї хати.
-Хати?-Дівчина іронічно засміялась.-Ти за все поплатишся, селюк неотесаний. Я тобі обіцяю.
Мені раптово стало зле. Я перебирав думки, наче мусульмпнин чотки. Згадував усі дрібниці та Інну не міг впізнати в тій наваленій дівчині, яку так хотів поїбати той чувачок-мудачок з дискотеки. У цю суміш думок і емоцій увірвався позаторічний спогад, коли ми з моїм другом Денисом Кучеряном святкували Новий Рік, накурившись Афганки. З\'явився і той спогад, як Денис стікав кров\'ю в мене на руках. Вмирав через кінчаних нариків. Вмирав мовчки, не кажучи ні слова, бо замість слів витікала кров\'яна піна.
Я поглянув на Інну, яка все ще стояла й дивилась на мене. Мені стало шкода її, та тільки на мить. Мені були зрозумілі ті почуття, які пекли їй душу. Ненависть, зневага...
Я спокійно сів на ліжко й залибився в поржнечу.
-Зроби мені мінэт Інно і я вб\'ю всіх хто прийме мій наркотик.
-Ти справді хворий на голову Слава.-Промовила вона й грякнула дверима моэї кімнати, а я закричав їй у слід.
-Вони справді бачили мертвих, коли помирали! То була правда! Ти повернешся до мене й благатимеш про допомогу, бо ти не знаходиш собі місця. Ти теж бачила мертвих! Ти теж пила ту горілку з моїми пігулками.
"Навіщо я брешу? Вона ні чого не бачила, як і ті пацанчики. Жодних мертвих!?.."
6 лютого 2012 р.
Целофанова аура-стан приходу, коли зовнішні, справжні чуття притуплюються КГГ. У такому стані людина не чуэ, не бачить, не відчуваэ запаху і смаку. Натомість вмикаэться зовсім інше бачення, яке сприяэ розладу психіки.
До мене підійшло двійко дівчат. Їхні фіолетові дреди вкрились памороззю, а губи посиніли від холоду. Одна з них заламувала собі пальці чи то від звички чи від ломки.
Я кивнув головою, даючи їм натяк на те, щоб вони відійшли від вуличного ліхтаря, який кидав на нас яскраву смугу світла.
-Скільки?-Запитала дівчина, що стояла ближче до мене.
Її ще зовсім юне обличчя виражало тривогу. Очі шукали опору в навколишньому середовищі в ту мить, як її супутниця уважно розглядала мене.
"Тільки-но підсіла."
Я теж поглянув на неї й відповів:
-25 одна. Давно ти на толіку?-Спитав я в тої, яка не відривала від мене очей.
Та помахала головою.
-Ні.
-Зрозуміло. Скільки штук вам треба?
Дівчата перезирнулись. Та, що тільки-но мене розглядала, опустила очі.
-У вас не маэ грошей?-Зрозумів я мовчання за відповідь.
-Ми можемо відробити.-Почала інша.
Мені стало цікаво від такої ситуації. Чесно кажучи, дівки були доглянутими, не ті йобані шалави, які за дозу готові відсосати на зупинці. Я не збирався розкручувати їх на секс. Ні! В мене був інший план.
-Цікаво як?-Питаю в дівок, задоволено посміхаючись.
-Як скажеш.-Відповіла новенька.
-А від вас я не підчеплю ні чого? Якшо ви мені пропонуэте, щоб я трахнув одну з вас, як я можу бути впевненим, шо вас до цього не трахали, кінчані нарики? Мовчите? Добре,-вгамувався я,-у вас будуть 6 таблеток трамадолу, але э одна умова. Виконаэте-колеса ваші, ні-не отримаэте ні чого. А тоді,-я звернувся особисто до прохаваної в цьому ділі дівулі,-сама знаэш, шо буде. У місті тільки я продаю по такій ціні, всі інші просять набагато дорожче.
Я закінчив свою репліку й замовк, щоб ті прохавали мої слова й осмислили їхній зміст. Пауза тривала довго і похавана чувіха мовила:
-Валяй свою умову.
-Хто підсадив вас на хімію? Я не кажу про толіка й кетамін, взагалі про тяжку наркоту? Ти ж вже ширялась?
Питання їх загрузило. Вони не очікували це почути. Я був упевнений, що дівчата думали, шо я почну на них виконувати свої збочені сексуальні фантазії. Вони мовчали, а я знову повторив:
-ХТО ПІДСАДИВ ВАС НА ХІМІЮ?
Дівчата вагались. Прохавана нервово заламувала свої руки. Вона нервувалась, а бажання поковтнути щасливу пігулку не давало тверезо мислити.
-Матрос і Додік.-Прошепотіла дівчина.
Я посміхнувся й простягнув їй 6 таблеток.
-Закиньтеся вдома-це ядерні колеса. Рубати буде по-повній. І бажано самі, без пациків-трахнуть не відчуэте.-Сказав я й висипав дівчині їх на долоню, дивлячись їй в очі.
Угода вдалась. Задоволені дівки закинуться сьогодні снодійним вищої проби.
Підарюги, лезбіянки, наркомани, педофіли, збоченці, маніяки, алкаші та інша наволоч, заселяють нашу країну, я ніби останній з племені-балансую між своїм світом та світом безглуздя. Чи мені так здаэться? Інколи мене й самого збуджуэ насилля. Мені подобаэться, як знесилена дівчина лежить піді мною готова на все, але не позбавлена вибору: встати й піти чи проковтнути сперму в кінці сексуального діалогу голих тіл. Мені подобаэться покусувати соски, прив\'язаної до ліжка дівчини або бути самим закованим у кайдани й відчувати, як шкіряні ремінці впиваються у сідниці раз за разом, а потім цілувати вагіну, яка мокра від збудження.
Матрос і Додік-суки, які штовхали хімію по всьму місті через своїх малолэток-агентів. Їм до лампочки, хто ти-головне твої гроші, заради них вони готові на все. Ці уїбні підсажували на голку молодь, яка потім була готова на все в буквальному сенсі, а їм усе сходило з рук. Наша доблесна міліція, яка складаэться з сраколизів та підарів, які самі схожі на нариків без дози-покривала Матроса й Додіка. Вони знали мене, але не суперечили моїм діянням, знаючи, шо компромату на них в мене э чимало, на років двадцять. Я не розумів, якого хуя цих двох падруг підсадили саме лорди нарко-бізнесу, а не шпана? Та й звідки виповзли самі Матрос і Додік, мене теж цікавило. Раніше я про них не чув, лише рік чи півтора роки тому вони з\'явились на ринку міста у сфері наркотиків. Вони з\'явились ні звідки. Я пробивав усіх поварів хто міг з ними працювати, але жоден з тих десяти обраних не співпрацював з ними. Виходило, що Додік і Матрос самі э поварами, а свою продукцію збувають через малолітніх нариків. Або ж був ще хтось третій, той, що діяв за власними принципами, а ці двоэ шишок бариг, тільки руками діяння. Якщо потрібно вбити когось, найправильніше-відрубати голову. Так думав і я, потрібно знищувати починаючи з головних, тих, хто очолюэ усю наволоч в місті.
Бумерангова пам\'ять-стан психіки за якої події, побачене, почуте,, те, що маэ прямий зв\'язок з нервовою системою випливаэ на передній план, тобто якимось способом справжня пам\'ять стаэ ілюзіэю дежавю.
Чорна свічка трохи коптила, але запах гару я перебив запахом благовоній. Двері своэї квартирки на горищі міцно зачинена і я взмозі проковтнути свій КГГ.
"Шо бачать ті, за межею реальості? Уява людини впливаэ на побачене?"
Магічне коло зі знаками різих вірувань, ритуальий кремніэвий ніж з зазубреним лезом, три мушлі, якихось морських молюсків, як зв\'язок з природою Всесвіту. Я розрізаю лівий мізинець лівої руки й скрапую кров на вогонь свічки. Жертва Вищій Силі. Потім бурочу слова прочитані з книги Венедів та Тори й ковтаю пігулку-Концентрату Галюциногенніх Грибів.
Пірнаючи в глибину, ми ні коли не винернимо з іншого боку води. Це заборонено законом тяжіння та простору. Але виникаэ питання: те що маэ фізичну оболонку й підкорюэться основним законам фізики э основою науки( яблуко завжди падаэ до низу з прискоренням; вічність часу; нероздільність простору та часу; маса тіла, як сила ( вага тіла) , яку можливо виміряти динамометром, враховуючи жорсткість пружини і тд й тп. Мозок людини, який маэ вагу, об\'эм, площу, густину.... А що таке думка? Пам\'ять? Уява? Сон? Можливо ці явища вирахувати, перевірити адже вони э частиною фізичного тіла, яке підкорюэться усім відомим людям законам?
Я трахав її з заду. Вона схилила голову й притиснула до ліжка, а я входив у неї часто і ритмічно. Дівчина мовчала не видавши жодного звука, а я не міг ні як кінчити, через ту блядську траву, яку викурив перед цим дійством. Стояк був години дві і весь цей час я штрикав її в зад, все більше розтягуючи анус, я потім зненацька кінчив у середину в нутрощі. Чувіха мовчала. Я притиснув її до ліжка, відчув, як здригаэться дівоче тіло, мокре від поту і крові, але жодного слова вона не сказала.
"Звідки кров?"
На що я очікував? На слова їби мене в зад і кінчи в рот? Мовчав і я, й знесилено ліг біля нерухомої падруги, яка чи то плакала чи сіялась.
"Шо це?"
З її піхви стерчить нога дорослої людини, а очі стали білими з червоними прожилками. Дівчина повернулась до мене й поглянула на мій член, який через блядську коноплю не міг влягтись.
-Ти знову хочеш мене?-Запитала вона, і в ній я впізнав Інну, мою сусідку з першого поверху.-Хочеш я відсосу тобі? Чи краще виїби мене в зад. Шо краще? Хочеш прив\'яжи мене й катуй.
Дівина розсунула ноги й витягла зі своэї піхви ногу, відрубану десь до половини стегна. Білі очі ІННИ втуплись в мене. Вона еротично облизнулась й нагнулась до мого члена, на ходу відкриваючи рот.
Я закрив очі. Якась не відома сила стискала моэ горло примушуючи сидіти не рухомо й насолоджуватись, як губи та язик лоскочуть головку пеніса, а сперма підходить вище й вище, доки не вивергаэться в спокусливий ротик Інни.
Хтось стукаэ у двері. Настирливо гупаэ кулаком в двері.
-Слава,-чую я голос Інни,-не відкривай дверей. Бачиш я ковтаю твою сперму? Не відкривай, дивись. Ти любиш спостерігати.
Набридливе стукання в мій дім.
-Хто там?
-Це я Інна.-Лунаэ з-за дверей.
-Хто?
-Відкрий, потрібно поговорити. Я згодна тобі допомогти.
"Ти вже мені відсосала."
-Чим? Шо сталось ти ж тут....
Я лежу серед кімнати в магічному колі. Мені холодно. Я дивлюсь на своэ голе тіло мокре від крові й чогось ще. Мені страшно, бо уява чи реальність вийшла за свої рамки. Де справжність? Я підвожусь і йду до дверей. Розумію, шо усе, шо було це тільки вплив КГГ. Навіть мою наготу можна пояснити тим, шо кожен зробив би це будь перед ним дівчина. Схоже на сон, який майже реальний у напівсні. Кров? Хм? Поріз на руці, біля ліктя?
За дверима стояла Інна. Вона здивовано поглянула на мене. Тільки тепер я розумів, у моїй квартирі грала музика Nightwish-Nemo, заглушаючи її слова сказані десять хвилин тому.
-Шо сталось?-Спитав я.
-Ти голий і в крові.-Промовила Інна.-Що ти там робиш?
Я знову поглянув на своэ тіло, але порізу так і не знайшов. Але на леноліумі в кімнаті я побачив криваві відбитки ніг, які вели до стіни. Моя нагота враз стала чимось другорядним і я не кажучи ні слова Іні, закрив перед нею двері. Зробив ще гучніше музику й знову сів у центр магічного кола й ковтнув ще одну пігулку КГГ.
На дворі було пасмурно. Парк Шевченка став схожим на зачарований ліс, просякнутий таэмницею й злобою. Асфальтовані стежини кудись зникли, а парк розваг, заржавілий і розгромлений поскрипував металевими трубами й швелерами. Одинока годалка, ніби маятник годинника, похитувався з боку в бік. Мряка, талий сніг під ногами, голі дерева, вечірні сутінки... Місто стало схожим на декорації до фільму жахів.
Я поспіхом йшов до фонтана зі зміэм та якимось богатирем в центрі парку. Там я розпитаю де можна знайти Матроса й Додіка або толкануть своэ нове снодійне, замість первантину чи ше якоїсь подібної хуйні.
Зненацька я побачив дерево обвішане чимось, шо я добре не бачив. Крок за кроком я підходив до нього відчуваючи нудоту.
Старий вузлуватий клен обвішаний трупами собак. Роззявлені пащі, шерсть віддерта від шкіри, очі-міхурці без притаманної їм рідини. Я стругнув собі під ноги й витерся рукавом куртки.
"Шо це за блядство?"
Місто було порожнім. Газети й кульки літали в провулках домів і тільки якесь шарудіння чогось було присутнэ в цьому хаосі. Я часто закліпав очима й дістав косяк драпу. Кожна затяжка віддавалась кашлем, але за п\'ять хвилин я стояв серед перку поряд з фонтаном. На мене дивились, якісь люди. Юнак з пірсингом в носі, крутив вказівним пальце біля виска й кивав на мене. Дівчата з пивом та чипсами перешіптувались, а дідок з пікінесом на поводку глипав на мене. Злість охопила мене і я стиснув кулак з чимось доволі тяжким.
"Шоя тримаю?"
В руці я тримав кремніэвий ніж.
-Якого хуя вирячили очі?-Звернувся я до тих, хто витріщився на мене.-В мене шо, оленячі роги на голові?
Хтось відвів погляд, а хтось ще з більшою цікавістю дивився на мене. Мені раптом стало смішно і я заржав. Згадався випадок, як я шукав двері до своэї квартири, обкурившись травою.
Дідок зі своїм їбучим пікінесом, вилупився на мене.
-Діду шо таке?-Звернувся я до нього.-Ви йшли кудись, то йдіть, а не викупайте мене. Шо ви мене палите? Га?
Дідок кашлянув й поплентався за рудим песиком з витрішкуватими очима, а я лишився стояти й дивитись на тих, хто лишився. Пацанчик з пірсингом здався мені знайомим, тому до нього я й заговорив:
-Де я?
Чувачок залибивсь і я зацідив йому в обличчя кулаком. Стало не приэмно, що він думаэ про мене погане. Крэндель зразу ж заспокоївся, а я повторив своэ безглузде з першого погляду питання:
-Де я?
-Я їбу шо ти собі накрутив.-Відповів він, витираючи кров з носу.-Я сам би патэрявся, як би курнув серед парку, перед людьми.
Я замовк й присів біля фонтану.
(з щоденника Славка Т.) Ефект сновиди-стан людсьої психіки, за якої реальний світ існуэ зорово, але в іншому вигляді на який впливаэ настрій людини під впливом КГГ.
Раптово пролунав дзвінок телефону акомпонуючи піснею гурту Scorpions-Humanity. Я підірвався з ліжка й швидко підняв трубку.
-Слава?
-Ну?
-Ти можеш закинуть трохи фену? Мені треба.
-Гроші э?
-Э.
-Давай в п\'ять біля "Істамбула". Грам?
-Два.
-В п\'ять не пізніше. Я вже виходжу.
Я одягнувсь, але тільки тоді зрозумів, що не знаю хто мені дзвонив.
"Мать його вйоб."
На виході з під\'їзду нашого Дому Вигнанців мене зустрів сусід Ваня. Він глибоко затягувався сигаретою й нервово витирав спітнілий лоб. Його щурячий писок ще більше загострився чи то від п\'янок чи від безпереривної роботі на "РівнеАзоті". Ваньок глянув на мене й ледь чутно промовив:
-Я бачив Дениса.
Я посміхнувсь.
-Він більше ніж рік мертвий Ваня.
-Я знаю Славік. Знаю. Але я його бачив. Він йшов вулицею і коли я його побачив він помахав мені рукою.
-Ваня, на мене кажуть далбайоб і тичуть середній палець в морду-це ж не означаэ, шо я знаю тих людей, які це роблять.
-Я ледь не обісрався Слава. Він був одягнений у тому у шо його клали в труну. Розуміэш?
-Ти пив? Може колес якихось ковтнув?-Спитав я Ваньку. Але мій сусід злісно поглянув на мене й гупнув кулаком у двері Іниної квартири.
-Я не брешу!-Викрикнув він й пішов до себе на третій поверх.
Примітка. У стані сп\'яніння КГГ, коли думка і розум виходить за межу реальності, а дійсність накладаэться одна на одну-дзеркальне відображення особистості відсутнэ. Саме тому ті хлопці, які померли від зупинки серця в туалеті, бачили інших в дзеркалі, але не себе.
Я крокував вулицею Степана Бандери десь біля Відінського кільця. Голова була чистою і ясною та щось зовсім інше не давало мені спокою. Може, то думки про ті видіння, які я бачив під впливом КГГ? Я не знав. Але свою нову жертву я вже знайшов і вона сама йшла до мене в руки. Скоро, дуже скоро я помщусь за Дениса усім наркоманам. Хай плачуть матері тих паскуд, як принесли сльози Денисової матері. Я створю нове місто, примарне і дике в яке потряплять ті, хто прийме мій КГГ.
2011 рік я запам\'ятав у своїй біографії, як найгірший у моэму житті. Але до смерті Дениса Кучеряна все було здавалось би нормально.
-Ти ні коли не задумувувся,-говорив якось Денис мені,-що там, за межею реальності? Там де людський мозок не приховуэ справжнього? Слава, я розумію, шо базарю хуйню, але в мене їде дах. Ми вже стільки хімії напридумали, а ще самі лишились нормальними. Будь-хто на нашому місці вже давно коні двинув, а ми друже ше нормально себе відчуваэм.
-Як срэдні американці ти хотів сказати.-Підтвердив його слова я.-Ти намікаэш на те, шоб ми створили шось дійсно толкове, те шо не буде викликати залежності?
Денис киваэ головою й затягуэться червоними Прилуками. Я завжди задумувавсь чому він курить саме їх, адже фінанси як не як дозволяли взяти хоча б Честер чи Вінстон.
-Розуміэш Слава, світ повний загадок і не кожному дано розгадати їх. Але найбільша загадка, я так важаю-це мозок людини, її психологічний настрій, вподобання, які грунтуються на сексі та насиллі. Замэть, шо не маэ такого хлопця якому б не подобалась порнуха з елементами насилля або дівчина з маніэю вэлічія.
-Тіпа вона найкраща і її важко розвести на эблі?-Питаю я, хоч знаю, шо це так.
-В точку.-Відповідаэ Дэня.-Ти ж читав Фенімора Купера?
-Піонери, Останній з Могікан ше шось.
-Так. Не мені тобі говорити. Ти замітив шо усі індіанці, шамани Сибірі, Алтая, Аляски вміли виходити за межі реального світу в іншу астральну площину? Бачили мертвих, запитували в них поради, а то й в загалі подорожували в місця планети, які знаходились за тисячі кілометрів. Берсеркери-воїни вікінгів, пили настоянку мухоморів і вводили себе в екстаз криками й клятвами до бога Одіна.
-Друїди використовувавли отруту омели,-підтримав я розмову,-а наші слов\'янські відьми на Лисій Горі в Киэві варили спеціальне вариво в священному казані з обов\'язковими травами. Я розумію До чого ти ведеш Денис.
-Справді?
-Усі магічні обряди пов\'язані одним-психотропними рослинами й грибами, природнім наркотиком, який і виводив розум в паралель уявно-реалістичного бачення. Але э одна запара-рецептів цих заклинань не маэ. Усі вони дійшли до нас у зміненому вигляді.
-Не всі.-Посміхнувсь Кучерян.-Книга з такими рецептиками э в одніэї дівчини.
-І в чому проблема?-Питаю його.
-А в тому, шо вона вже два роки на курорті в Острозькій психіатричній лікарні. Січеш?
-Думаю, вона вже спробувала один з рецептів шаманів чи кого там.
-Правильно думаэш. Та бач, шось змінилось у її психіці-ця падруга спалила цю книжку з заклинаннями. Та я знаю її подружку, яка часто відвідуэ цю дівчину з дурки і вона мені розказала про щоденник, яка та веде. Лікарі вважають, шо в клініці вона надовго й писанину в зошиті сприймають, як повну хуйню. А от моя знайома Рита Лісовська, журналістка якоїсь газети чи журналу, не столь важно, думаэ, шо все написане її божевільною подругою реальне, як і все довкола
-Да, це не схоже на хуйню з "Архе" Дереша. Щоденник безумця... Достойне пера Стівена Кінга, блядь. А не простіше взяти усі відомі рецептуальні закляття й переписати їх на свій лад? Шось увести своэ? Шось з\'эднати з різних заговорів? Ми ж не знаэмо, як буде правильно? Я не вірю, шо в тіэї падруги була книга з справжніми приколами. Шамани і Америки і Сибірі, ті ж друїди і волхви не вели письмової документації своїх заклять і заклинань. Усі знання вони передавали своїм учням, а не цілому народові. Ти згоден Денис? Медіумом не може бути кожен і тут не граэ ролі віросповідання-тільки духовність і внутрішя сила.
-Я боюсь помилитись Слава. Правда боюсь. Боюсь шось напартачити й створити ілюзорний світ власного виробництва й лишитись там один, серед зруйнованих умів безумних людей, які неволею потрапилм в підсвідомість...

Така розмова була колись між мною і Денисом. І мені байдуже, що він думав, коли я намагався втілити саме його, а не мою ідею в життя. Так, ми сварились, але це не переходило межі насилля та бійки. В нас були різні погляди: він убивався своэю ж хіміэю щодня, я-тільки драпом. Він був старшим мене на цілих п\'ять років і вважав мене ще не отесаним пацанюрою, який не бере з життя найголовніше-свободу, але не поважав він свободу вибору. Так, це тупо з його боку, але мене зрозуміэ кожен, хто був під чиїмось впливом.
Я крокував вулицею Степана Бандери, минув диско-бар \'\'Магнат" й почав спускатись до Соти, магазину на перехресті. Якась ностальгія не давала спокою. Раптові спогади й слова Ваньки сусіда, те, як він бачив Дениса. Це ж не можливо правда? Не може мертва людина розгулювати серед живих? Я їхав з глузду як та діваха у Острозькій дурці? Може. Хуй його зна, шо відбуваэться на дні моэї душі, якшо така взагалі маэться.
Біля піццерії "Бруклін", я зупинився й підкурив сигарету. До Істамбулу лишилось якихось двісті метрів, а на годиннику без двадцять п\'ять, ще двадцять хвилин до зустрічі з кліэнтом.
Музика у вухах лунала з мого плеэра, видаючи гітарні рифи гурту In Flames. З шумом у голові легше перенести біль у душі. Правда? Мимоволі я задумався: хто мені телефонував? Дівчина? Хлопець? Добре хоч на дворі стемніло.
Дівчина посміхнулась мені йдучи на зустріч, а я подумав, шо знала б вона хто я. Шо було б тоді..?
Біля Істамбула не було ні кого. Звичайні прохожі йшли у своїх справах, таксисти поряд з бувшою Арізоною курили через вікна своїх автівок. У жовтому світлі вуличного ліхтаря я ховав свої руки в кишені куртки, доки не відчув дотик чиэїсь руки на своэму плечі. Хтось делікатно зняв мої навушники, а за цим послідував голос, який належав дівчині:
-Не озирайся Слава. Ти мене не знаэш, тому якшо ти побачиш моэ обличчя-це не змінить ні чого, в буквальному смислі. Ти взяв те, шо я просила?
-Так.-Відповів я.
-Те, шо я просила чи снодійне, яке підсунув двом дівчатам-наркоманкам? Га, Слава?
-А не пішла б ти на хуй, курва. Хто ти така взагалі?
Я різко озирнувся й побачив перед собою рудоволосу дівчину у в\'язаній шапці й пальто. Дійсно, я її не знав. Вона злісно глянула на мене й простягнула двісті гривень.
-Ось тримай, за два грами.
-Які два грами? Я нічого не знаю. Ти наркоманка?
Я зкорчив трагічно-злякано гримасу й закричав:
-Люди, вона наркоманка! Вона хоче забрати в мене гроші!
Деякі з прохожих поглянули в мій бік, шось пробурмотівши собі під ніс. А дівчина навпроти мене приготувалась тікати.
-Хто ти?-Спитав я її.-Хто тебе послав? Матрос і Додік?
Та кивнула головою.
-Скажеш їм, шо хай відсосуть в мене хуй, удвох на пару. Добре? Так і передай. Ніякої наркоти в місті не буде. Я вб\'ю кожного хто хоч шось сильніше драпу прийме. Забери свої гроші вони мені не потрібні.
Я кинув їй двісті гривень й пішов у бік центру по Чорновола, а в спину рудоволоса дівчина мені гукнула:
-Ти навіть не здогадуэшся, шо на тебе чекаэ.
-Я знаю, шо чекаэ на їх.-Промовив я сам до себе й прискорив ходу.
Я не пам\'ятаю, як я опинився на своэму горищі. Після нічної зміни мені хотілось спати, але я ще з дві години заглядав у мікроскоп, розглядаючи міцелій червоної плісняви. Дещо записував у щоденник, дещо запам\'ятовував. А потім просто ліг почитати Азімова. Вже було під обід, коли хтось постукав у двері моэї квартири. Я роздратовано підвівся з ліжка й підійшов до дверей.
-Хто там?-Спитав я.
-Слава відкрий двері.-Почулось з-за дверей.
Я відкрив двері й побачив переляканого Денрі, сусіда з першого поверху. Його закислі очі, що викликали нудоту тепер чисті від сліз виражали тривогу й переляк. Руки трусились, а мова була путаною й малозрозумілою.
-Він... Слава він йшов.Ти панімаэш? Я іду, а он мнэ улибаэца. Слава Дэніс живой. Он..он стоял с Іной сосэдкой. Оні говорілі.
-Саша блядь!-Заспокоював я його.-Він мертвий. Ти розуміэш це чи ні?
-Він живий. Я відэл эво.
-Ви шо, йобнулись всі разом? Позавчора Ваня мені втирав, шо бачив його тоже. Дом провидців йоб твою мать. А я фюрера з Геббельсом бачив і шо?
-Ти мнэ нэ вэріш? Спросі у Інни с кэм она стояла сэводня возлэ Драмтеатра. Спросі. Спросі Слава. Может тогда ти мнэ повэріш.
Він сам закрив двері до моэї квартири й пішов у низ по сходах, а я лишився стояти у дверях.
"Хто ще побачить Дениса крім мене?"
Примітка.Стан коли дипресія викликаэ тьмяні думки, а смерть стаэ эдиним виходом у життэвій безвихідності, називаэться суїцидальним напливом. Він виникаэ унаслідок розладу психіки в наслідок тривалого вживання наркотичних речовин, подій, наслідків та причин, які зпричиняють цей стан.
(Зі щоденника Славка Т.) Автоматичне письмо-графічне виявлення надприродніх нахилів. Досягаэться чистим станом людського розуму, який спичиняэ необдумані рухи рук. В такому стані вищі сили можуть бути виявлені в графічних малюнках, письмі, як зі смислом так і позбавлені його.
Я заснув о першій дня, голосно увімкнувши музику, щоб ні яка блядь не потривожила мій сон. Голосно грала As I Lay Dying і мене це трохи заспокоювало. Поволі і я вривався у площину сну, найзагадковіший світ, наповнений реальністю та підсвідомістю. Яскраві картинки немов пазл, складались у ясну свідому гаму світла.
Знаэмо ми тих людей, які бачимо у снах? Чи це просто забаганка підсвідомості? Захист від впливу реального світу? Сон завжди буде таэмничою сферою, яку я впевнений ні хто ні коли не розкриэ. Один мій божевільний друг зтверджував, що винайшов диктофон снів. Хоча хто зна чи це правда. Серед божевільних умів зустрічаються генії століть.
Сон ставав все реальнішим і в якусь мить я подумав, що це таки правда.
Весняне сонце яскраво освічуэ вулицю. Ще голі дерева кидають свою строкату тінь на вологий асфальт, а я стою на зебрі в очікуванні зеленого світла. Скрізь порожньо, жодної автівки чи простого пересічного перехожого. Не маэ жодного звука, який нагадав би що це місто живе і що тут мешкають люди.
Мене охоплюэ панічний страх. В думках спливають десятки хімічних формул. Картинки грибів псилоцибіла та мухоморів. Мускалін... метол...кетамін. І я взагалі не можу пов\'язати це одне з одним. Брудні нігті, зарослі кутикулою, губи пересохлі від температури в тілі. Якось навіть дивно чути гучне соло в навушниках скинутих на груди. Блакитне небо без птахів і літаків. Тепер я розумію, що це інкунабула мого світу, де можливо шось повернути назад, палац думок та розуму, в якому я один зі своїми спогадами або ж чистий лист паперу де тільки я взмозі шось намалювати чи написати.
-Слава!-Чую я крик десь із сусіднього будинку.
Я шукаю поглядом власника голосу, але не бачу ні чого крім порожнього міста, яке ніби декорації до фільму Тіма Бертона стоїть без жодних змін.
-Слава! Ти мене чуэш, я знаю. На твоїй совісті десятки юних життів. Ти це розуміэш? Правда? Твій світ скоро розсипеться, як піщаний замок і ти залишишся жити тільки думкою. Правильно думкою, бо душі ти не маэш. Слава, Слава...
Якоїсь миті я хотів крикнути "Героям Слава", але схаменувся. Мені бридко було чути доволі знайомий голос, яки належав зразу ж декільком людям. Таке враження, що всі вони говорили в один голос, дратували і лякали мене.
-Пішов ти!-Гукнув я в порожнечу міських закапелків.-Ти тільки в моїй голові. Ти моя уява.
-Правда?-Спитав мене знову власник кількох голосів і я побачив обличчя особи, що зі мною говорила. Вона чи він стояла до мене спиною, але у вітрині Секонд хенду я бачив дивне обличчя, яке змінювалось кожної секунди. "Власник тисячі облич.-Подумав я й зрозумів, що сон зникаэ, а дивна особа знову змінюэться й перетворюэться на мою матір."
-Денис.-Прошепотіла вона.-Денис.
(З газети "Рівне-Вечірнэ, номер 232 10 березня 2012 року)
За минулий тиждень у місті Рівне зареэстровано 8 самогубств. Загинуло 6 юнаків та 2 дівчини у віковій категорії від 20 до 26 років. Востаннэ такий вияв суїциду був зареэстрований майже двадцять років тому, коли так зване Біле братство пропагандувало увійти в Боже царство, віддавши своэ життя Господу.
Примітка. У стані сп\'яніння галюциногенами та псилоцибілами, людська свідомість не сприймаэ реалії світу. Її почуття загострюються і особи з надмірним емоціональним нахилом можуть покінчити життям, прийнявши галюцинації та видіння за справжність. Деякі з видів псилоцибілів мають надмірну кількість речовини Р, яка э прототипом мускаліну у всіх видів мухоморів.
Я стояв на зупинці, очікуючи на маршрутку. Вже була ніч, десь пів на дванадцяту, коли я ускочив у старенький "Еталон", який на моэ здивування був порожнім. Як за звичай я після роботи курнув драпу й втикав у вікно за яким горіли неонові вогні торгових центрів, барів та клубів. Я звернув увагу на водія, якого взагалі не було видно за плакатом з рекламою "Таїсія Повалій зі своїм сольним концертом у Рівному." Автобус ніби їхав сам і мене це почало накаляти. Я сидів з самого заду тому бабусі, яка сиділа на передньому сидінні не побачив. Старенька в окулярах з подвійним склом, беззубим ротом повернулась до мене й промовила:
-Не пізно тобі молодий чоловіче їздити о такій порі?
Я не відповів.
"Хотів би я тебе спитати курво про те саме. Чого старій суці не сидиться в дома?."
Бабуся знову сіла і зникла за спинкою сидіння. А я питав себе чи э хоч водій в цього автобуса? Може це був просто накрут, але стало дійсно страшно. Раптом "Еталон" зупинився передні двері відкрились і в салон вскочив юнак, як я зрозумів гот. Він мовчки поглянув на мене і я ледь не втратив свідомість. Його очі були повністю білими."Контактні лінзи.-Заспокоїв я себе." Юнак сів поряд з бабулькою й щось заговорив з нею, хуй зна про що. Ще трохи і я вискочив би на першій ліпшій зупинці, бо нерви здавали. Автобус без водія, стара відьомської зовнішності, гот з білими очима, який щось говорить їй і тримаэ бабусю за руку...
Від напряжних думок мене відірвало скавчання гальмівних колодок та шипіння дверей, які навстіж відкрились і в автобус ввалився п\'яний мужичок з пакетом "Boss".
"Хоч хтось нормальний у цьому транспорті Сатани."
Готовий штруль шморнгнув носом й привітався з бабусю та готом, а потім перевів погляд на мене. Його червоне обличчя обплетене яскравими венами та капілярами не виражало і чого крім злості. Чоловік витягнув флягу з надгрудногї кишені й випив.
"Тоже мені Дикозор Муді, блядь."
Я зковтнув слину, яка десь дивом взялась у сухому роті й закрив очі. Стало страшно. П\'яний чоловік голосно сказав, так, що я аж здригнувсь:
-Ви виходите на цвинтарі?
Це питання було адресоване бабусі, яку я ніяк не міг бачити за сидінням.
-Та давно пора.-Відповіла стара.-А ви куди прямуэте?
Крэндэль з налитою харьою голосно відригнув, знову відпив зі своэї фляги.
-Потрібно дешо зробити. Ви мене розуміэте?
Старенька кивнула, а він знову надпив з фляги, але тепер я побачив, шо на його губах лишилось шось червоне. Вино? Кров?
"Востаннэ я курю йобаний драп. Хоч би ще до дому доїхати."
Автобус став пригальмовувати, я підвівся й рушив до передніх двей на ходу витягуючи з кишені дві гривні за проїзд. Серце ледь не вилітало з грудей. Я кинув їх водію, який слава Богу був у цьому їбучому "Еталоні" й вистрибнув на порожню зупинку.
-Ти ж не там вийшов Слава.-Гукнув мені в слід п\'яний мужичок.
-Да пішли ви!
Я біг вулицею знемагаючи від страху до Будинку Вигнанців й проклинав той останній напас, який був зайвим. У думках раптом з\'явивсь Денис Кучерян. Я чітко уявив його обличчя. Потім з\'явились слова, фрази, речення.
-Ти мене покинув друже.-Говорив він мені.-Покинув вмирати на холодному тротуарі в своїй крові з розрізаним животом. Слава, ти навіть не помстився за мене. Ти вкрав мою ідею Слава. Ти створив те, шо я намагався знайти п\'ять років. Ти-зрадник. Ти хоч знаэш хто ти?
-Ти вмер Денис. Вмер!-Крикнув я комусь, кого не було поруч.-Я любив тебе як брата. І твою ідею я в тебе не крав. Я сам її придумав.
-Ти брешеш! Навіть мене не маэ Слава, зараз! Я знаю про шо ти думаэш друже.
-Ти мертвий! Блядь, я не можу!
Я вбіг у парадні двері свого будинку й наткнувся на Інну. Дівчина стояла з якимось юнаком й здивовано поглянула на мене коли я опинився перед нею. Я відчував себе переляканим, і страхом у серці.
-Привіт.-Сказала вона, а її хахаль поглянув на мене.-З тобою все нормально?
-Зі мною?!-Накричав я.-Ти бачила Дениса? Мені Саша Тополюк говорив,шо ти була з ним!
-Хто? Шо ти морозиш Слава?
-Хлопець з довгим волоссям, ти була з ним?
-Ти йобнувсь на всю голову! Ні кого я не знаю!
-Якшо це правда, тоді ти гуляла з мертвою людиною. Він помер! Ти розуміэш?! Він мрець! Навіть плоті його вже не маэ!
-Пішов ти! Ти нарик кінчаний! Барига! Ти ні хто Слава!
Не контролюючи себе я ввірвався у свою квартиру й влігся в ліжко. Мене трусило, як пса, я заплакав і зробилось ще гірше. Музика гриміла на всю кімнату, створюючи свій світ звуку у якому я губив свої почуття доки не випив дві пігулки КГГ. Спазми у шлунку. Я відчуваю, як по моїх венах тече кров, а стук серця стаэ набридливим і гучним. Барви навколишнього світу тьмяніють-світ стаэ безбарвним і чорнобілим. Усе довкола обростаэ мохом виду Сфагнум та Зозулин льон. Грибок на меблях і підлозі.... Дим від цигарки стаэ їдким, а очі ніби вражені катарактою...На склі вікна з\'являэться паморозь, а двері посуд, стіл-заростають хмелем... Я спазматично дихаю... Різні видіння не дають спокою й вриваються в мою голову. Таке враження наче я телефон без флешки з оперативною пам\'яттю 200 кілобайт: бачу, чую-але інформації мінімум. Деякі мене зрозуміли б, ті хто курили траву, а на ранок голова стаэ схожою на ампулу з висмоктаною з неї рідиною, тільки замість рідини думки.
Ангеліна... Знову ця дівчина! Я ненавиджу її! Вона наче хворий зуб не даэ мені спокою. Я бачу й бачу її у своїх ненормальних видіннях. Відчуваю запах її тіла та волосся й не можу зрозуміти чи була вона в моэму житті чм це просто витвір уяви. Ангеліна... Напевно вона існуэ.
Дівчина повільно знімаэ свою кружевну білизну, боязко поглядаючи на мене і я розумію, шо вперше хочу когось любити і щоб любили мене. Вона цілуэ мої вуста й торкаэться члена. Це збуджуэ. Я не в змозі контролювати себе й вхожу в неї, знемагаючи від насолоди. Анегеліна.... Якшо ти існуэш я тебе обов\'язково вб\'ю. Ти здохнеш і залишиш мої думки в спокої.
Де реальність? Може наше життя-це тільки уява, а сон-реальність? Де справжній світ? Хто дасть докази, шо ми існуэм в справжньому світі, а не Матриці, створеної братами Вачовські?

Я прокинувсь о другій ночі. Дія КГГ закінчилась. Холодний гіркий піт, просякнутий ним одяг та постіль. Раптом мені згадалась наша з Денисом розмова в якій ми упом\'янули Риту Лісовську та її подругу, яка перебувала в Острозькій психіатричній лікарні. У записній книжці Дениса, яка залишились в мене я знайшов мобільний номер Рити. Було пізно, але всетаки я набрав її. В трубці чулись нудні гудки, але за секунд двадцять я почув голос сонної дівчини.
-Ало.:-) Денис, шо ти хочеш? Ти бачив котра година?
-Це Слава, а не Денис.-Уточнив я.
-Дэня, харе прикалюваться.
Рита вибила, а я так і залишився з питанням у голові. Чому вона назвала мене Денисом? Ми з ним зовсім не схожі та й вона знаэ, шо він помер.
До ранку я не міг заснути. Спочатку я читав, щоб розвіяти нудьгу Честертона, а потім сів за мікроскоп й реактиви. Я не знав, що маю зробити, але перед ранком на столі лежали пігулки нового КГГтП(концентрат галюциногенних грибів та псилоцибілів). Новий природній наркотик я вклав у баночку з-під Кардіомагнілу й рушив на роботу.
На вході мене зустрів Микола Гнатович з потрепаним портфелем у руці. Він вже був "під шафе", але це не заважало йому йти на роботу вморг. Його товсто пика розпливлась у посмішці, коли на горизонті з\'явився я.
-Привіт друже.-Замах рукою чоловік.-На роботу?
-Ага. І ви тоже?
-Нова порція трупів чекаэ на мене.
-Ви Інни не бачили?
-Нэ, Слава. Але вона тоже тебе шукала.
-Справді?
-Да. Сказала, шо розкаже про тебе все. Шо саме я не знаю.
-Це якийсь йобнутий тиждень.-Подумав я уголос.-То Дениса бачуть, то ше якась хуйня. Добре дядя Коля, піду я.
Микола Гнатович тисне мені руку й перший йде геть, весь просмерділий формаліном і спиртом. Тоді я лишивсь на місті. У голові звідкись взялась Інна, і я вже здогадувавсь, що вона хоче розповісти про мене. Ту правду, яка лишалась відомою тільки для мене. Їй набридло мовчати, її мучили спогади про згвалтування тими трьома мудаками, її видіння, тоді від КГГ.... Я не розумів Інни. А хто розумів мене?
Я чимчикував вечірньою вулицею, вдихаючи тепле весняне повітря. У голові панував незрозумілий хаос, викликаний спогадами. Похуїстичне ставлення до світу зміцнювалось з кожним кроком у безодню думок. Я закриваю очі й вслухаюсь у музику в МРЗ.
....Денис...Я...
Мені зненацька стаэ боляче. Я відкриваю очі й бачу, що сонце закрите хмарами, шалений вітер розносить поліетиленові пакети та кульки кудись в небо, а газети стають схожими на примарних істот лавкрафтових сновидінь. Дощ падаэ з неба, прибиваючи своїм прозорим тілом до асфальту сміття, рознесене вітром.
Найбільша загадка людства-це мозок людини. У кожному з нас перебуваэ дві особи й ми не взмозі втримати їх, не взмозі контролювати. Усе відбуваэться в математичній прогресії, через ряд хімічних сполук та реакцій. Навіть почуття-це хімія. Людина схожа на колбу з реактивами і контролювати їхні взаэмодії ми теж не можемо. Людина-біоробот, наділений свідомістю. А може я просто помиляюсь...
Я опинився в центрі міста, коли дощ повністю заволодів моїм тілом. В кишені побрязькували пігулки КГГ. Крок за кроком, оминаючи будинки та заклади я увійшов у під\'їзд номер 2 й почав підніматися сходами на четвертий поверх. Там мешкав один мій знайомий повар Льоша. Мутний тип, але надійний для своїх. Він спеціалізувався на синтетичних наркотиках таких як первантин чи екстезі. Саме через його я вирішив збути свій КГГ й відмстити за смерть Дениса й насолити Матросу з Додіком. Я був упевнений, що всі хто спробуэ ці колеса шизанеться, а це гірше ніж смерть. Так думав я. Так вирішувала свідома частина мого Я.
Я постукав у броньовані двері й став чекати доки хазяїн впустить мене в середину. Витримавши паузу, я знову затарабанив кулаком у двері, доки за ними не почувся голос мого знайомого.
-Це блядь не хата, а прохідний двір. Хто там?
-Це я, Слава.
-Хто?
-Конь в пальто. Відкрий двері.
-Я не знаю ні якого Слави.
Льоша навіть не відкрив двері й пішов у свою кімнату чи ще кудись, а я лишивсь стояти, як далбайоб перед його квартирою. Не чекаючи на щось ще, я зійшов у низ й рушив у бік бару "Шахта". Дощ не вщухав і його водяні батоги, наче прокляття хлистали по обличчю. Місто перетворилось на поле бою двох стихій: води та вітру. Будівлі, дерева, люди-зд

Ваше мнение:

Добавить своё мнение

Обсудить на форуме

Комментарий:
Ваше имя/ник:
E-mail:
Введите число на картинке:

Украинская Баннерная Сеть

Оценка

Партнеры сайта

{v_xap_link1} {v_xap_link2}

Наша кнопка

получить код

Статистика