|
    Прочтений: 0 Посещений: 623 Дата публикации: 21.12.2015 Bleskafino 1. Він йшов впевнено ступаючи по зарослій високою травою землі. Його погляд був суворим і впевненим. В карих очах відображалася синь небес. Вітер розвіював його коротке чорне волосся. Брови були насуплені, на блідому обличчі ледь виднівся рум’янець. На вустах виднілася посмішка. Такий наполегливий і сильний. Він знав куди йде і що його там чекає. Кутався в легкий синій плащ, стискував в руці сталевий кинджал з срібною рукояттю прикрашеною дивним камінням. Він зупинив свою ходу і підняв голову до небес. Вдихнув повітря на повні груди і заплющив очі. Вітер пронизував шкіру. Він видихнув і подивився в даль, настільки, наскільки міг. Там, за сотні утраджів(сфір. одиниця виміру довжини=2 км) криється щось невідоме, незвичне, величне. Там пустка. А він йде туди, щоби це відкрити і підкорити собі. У нього сильна воля, він знає, чого прагне і зробить все, щоб сталось так, як він бажає. .. -Блескафіно! – почувся голос ззаду. – може зупинимось тут перепочити? – мовив високий чоловік, з срібним волоссям у світлому блакитному балахоні. Він сидів на білому коні. І чекав відповіді від поводиря. Той повернув голову. – Ми стомилися. Можна перепочити декілька днів, доки Таровас тричі не зійде знову. Йдемо вже декілька днів. -Гаразд, Сузріте. Зупинимось тут, недалечко від оцих от дерев. Блескафіно підійшов до свого чорного коня і сів на нього. – Ви поки розташовуйтесь тут, а ми з моїм конем розвідаємо територію довкола. Сузріте махнув головою. І поводир швидко помчав вперед. Кінь ніс його проти вітру все далі й далі від табору. Він примружив очі і дивився в далечину, потім раптово повернув і поїхав в інший бік накидаючи коло. Дивився, чи нема де поблизу хижаків і чудовиськ, про яких розповідають дарки. Але скрізь було тихо. Чувся спів пташок. Це хвилювало Блескафіно. Він спинився аби послухати їх. Зліз з коня і бережно підійшов до найближчих дерев. Він сів біля одного молодого дуба і подивився вгору. Синя пташка. Таких пташок Блескафіно любив найбільше. Спів синіх пташок заворожував і дивував дарка. Він не чув нічого прекраснішого аніж цей спів. Годинами міг слухати його і поринати у роздуми і мрії про північні землі, куди він тримає путь. Кінь стояв поряд, Блескафіно сидів під деревом з заплющеними очима і навіть не згадував навіщо він покинув табір. Всі його думки були там, за межею Амверри, де нікому не вдавалося побувати. Що там? Хто там? Чи є там життя? Він не знав, лише дивне передчуття сковувало його серце. На північ. Треба йти на північ. За ним пішло багато дарків чоловіків і жінок. Всі вони підтримували вправного і розумного Блескафіно. Навіть Сузріте, який був Солас Кріонна пішов з ним. Саме на його підтримку і сподівався Блескафіно, бо ж вважає Сузріте своїм другом і ділився з ним всіма своїми планами і думками. Сузріте був першим, хто підтримав Блескафіно в ідеї піти на пошуки нових земель. Для дарка була честь, що поряд з ним йде Світлий Мудрий, який підтримує його, який заради нього залишив Рейханіс-Еталь і пішов до дарків. Так, Блескафіно поважав Сузріте. Але були й інші дарки, які погодились піти з ним. Їх було близько двох сотень. Всі вони були одержимі ідеєю знайти нові землі і розпочати жити на них. Вони не боялися, адже з ними був незламний дух Блескафіно, який вселяв в них віру, силу і надію. Будь-які перешкоди, невдачі вони будуть долати разом. У них єдина мета – знайти життя за межами Амверри. Так само повелися і Ессая та Шуелья, брат і сестра Блескафіно в задумі Часів Великого Творіння . Ессая вирушив на схід від Амверри, а Шуелья на захід. Багато хто погодився йти за Ессаєю, багато за Шуельєю, найменше за Блескафіно, адже боялися півночі. Казали, що там нема життя. Але він не вірив. Він відчував, що на півночі можна знайти щось особливе, що там є його майбутнє. Північ манила його. Його думки були затуманені тими землями. Блескафіно слухав синього птаха. Спів пронизував тишу. Його вороний кінь пасся поряд, жував соковиту траву. Блескафіно закинув назад голову, розслабився, погладив рукою траву і зірвав маленьку жовту квітку, він підніс її до обличчя і вдихнув аромат. Запах був різким і дарк відразу відкрив очі. Він подивися по сторонам, підвівся і пішов до коня. Він глянув на захід. Таровас вже заходив. Насувалася ніч. Його чекає його табір. Табір мандрівників та шукачів пригод. Так, Блескафіно вдячний ним за те, що вони вирушили за ним. Вони йдуть досить довго, стомлені, але з вірою на краще, одержимі мрією і вірою. Дарк швидко помчав на коні, в спину дув попутний вітер. Кінь розчісував траву, мов щітка. Волосся впало Блескафіно на обличчя, чітким рухом руки він його скинув його. Он вже вдалині видніються маленькі вогнища, то дарки сіли вечеряти. Вже за лічені хвилини Блескафіно був на місці. Його зустрів Сузріте. Світлий Мудрий посміхався. - А ми вже думали йти шукати тебе? Де затримався? Блескафіно зліз з коня, підійшов до товариша, підняв голову і подивися йому в очі. Солас Кріонна був вищим від Блескафіно. - Я слухав синю пташку. – тихо мовив дарк. А потім відійшов від Сузріте і попрямував до дерева, що росло далі від всіх. Солас Кріонна вирушив за ним. - Що тобі сказав цей спів? – спитав він дарка. - Нічого. Спинився на момент Блескафіно і подивився кудись в даль,- той спів просто загубив мене, відніс туди, на північ. Я поринав у роздуми і мрії про таємні землі. - Не хочеш піти погрітися до вогнища? - спитав Сузріте. - Ні. Мені спекотно. Хочу трохи охолонути. Друзі підійшли до дерева і сіли поруч нього. - Ти знаєш, як я люблю синіх пташок. Мені ніколи не доводилося слухати їх так близько. Коли я слухав її, то сидів біля дерева. Я бережно підійшов і сів там. Пташка навіть не сполохнулася. Вона не боялася мене, розумієш? Я відчув її довіру. Вона сиділа високо, тож не зміг роздивитися її красу, але я певен, що життя ще не раз приготує мені зустріч з цим диво-птахом. - Звичайно підготує. Сині пташки – це символ віри та прагнення до своєї мети. Вони надихають на подвиги, вселяють надію. Недарма після пісні синьої птахи, що була на Рейханіс – Еталь, у тебе зявилася мета піти на північ, на пошуки нових земель. Тебе навіть не злякали застереження інших дарків.- мовив, дивлячись в траву Сузріте. - Вони просто бояться. Їх вибір лишитися в Амверрі – мій вибір піти. Значить, це мій путь. В Амверрі занадто нудно для мене, я хочу відкрити щось нове. - Сандервалл величезний, я відчуваю це. І хоча Елентівас не над нами, Елентіанс нам кажуть про це. - Хто така Елентівас? – спитав Блескафіно. - Ми створені з Її пилу. Швидко відповів Сузріте. Блескафіно прискіпливо подивився на нього, хотів щось спитати, але Світлий Мудрий перебив його: - Чому саме ти обрав північ, а не пішов за своїми братом та сестрою? - Бо мене потягнуло туди. Я відчуваю, що саме там мій дім. Я піду туди. Я дійду своєї мети не дивлячись ні на що. Мене не спинить ані вітер, ані спека, ані дощ. До північних таємних земель… Самвелліан… - шепотом мовив Блескафіно. Заплющив очі. Сузріте подивився на нього і на його обличчі з’явилась усмішка. - Самвелліан! – гучніше промовив дарк. Я називатиму ці землі Самвелліан. – він посміхнувся. Зараз надворі спускалися сутінки. Карі очі Блескафіно тепер були схожу на великі чорні камінці. Фіолетові очі Сузріте дивилися на дарка з темряви. На небі почали сходити перші Елентіанс. Солас Кріонна підняв голову і подивився на них. В цей момент подув вітер і розкуйовдив довге волосся Сузріте. - Мені пощастило, що я не ношу таких довгих локонів. – хихикнув Блескафіно, а то б весь час доводилося б поправляти їх. - В цих локонах наша краса. Всі Солас Кріонна їх носять. Навіть ви, дарки, теж. - Так. Але це не про мене. Я такого не полюбляю. Мені не подобається це аж ніяк. Це любить Ессая. Пам’ятаєш, яке в нього довге волосся? - Так. Воно розкішне. Тобі б теж личило таке. - Ну ні. – засміявся дарк. Я такого не хочу. Скажи, Сузріте, чому ти пішов за мною в похід? – пильно подивився Блескафіно на товариша. - Бо я тобі довіряю. Я підтримую твої ідею. Ти найрозумніший серед своїх брата та сестри. Шуелья занадто самовпевнена та емоційна, а Ессая занадто спокійний і не любить швидко та впевнено діяти. Мене зацікавили твої пропозиції щодо походу на північ за межі Амверри. Тим більше, я відчуваю, що твої передчуття щодо тих земель не даремні. Скажу по секрету, - і Сузріте нахилив голову до Блескафіно, щоб шепнути на вухо, - тебе там чекає велике майбутнє. Дарк з непорозумінням глянув на Світлого Мудрого. Він спитав: - Яке майбутнє мене чекає? Що ти бачиш? - Поки я не можу нічого точно сказати, але будь певен, що в тебе буде насичене життя. Ти станеш нашим лідером, вестимеш нас до висот, ми добре заживемо з тобою. А все це буде тоді, коли ми дістанемося півночі, чи як ти там говорив ? - Самвелліан. - От. Коли дістанемося Самвелліану. Там ми заживемо щасливо. Слова Сузріте змусили посміхнутися дарка і він знову впав в роздуми. В його голові крутилися думки про ті землі. Якими вони будуть? Що на них є? Які створіння живуть? І чи немає там жителів? Він дивився на Сузріте, потім переводив погляд на десятки вогнищ, що були навкруги, він дивився на дарків, які сиділи коло тих вогнищ, сміялись, говорили. Всі вони такі ж як і він, йдуть в далечінь, аби знайти щось нове. Всі вони особливі, інші. Відрізняються від тих, хто вирішив залишитись в Амверрі і нікуди не йти. Так, він їм вірить і хоче зробити їх життя по-справжньому прекрасним. Він вдячний їм за те, що вони підтримали його і пішли слідом. Сузріте дивився на Елентіанс. Він виглядав таким безтурботним, замріяним і щасливим. В його світлих очах відображалось світло сотень Елентіанс. Вони довго сиділи мовчки. Сузріте милувався зоряним небом, Блескафіно дивився на вогнища і дарків, задумливо спостерігав за ними. Вони обоє поринули в роздуми. Невдовзі почулася музика і пісні. Дарки, вочевидь, вирішили трохи розважитись і поспівати. Вони співали про синіх пташок, про прекрасні ріки Амверри, про дарків, Елентіанс, Таровас і Солас Кріонна. Блескафіно посміхаючись слухав їх, Сузріте спостерігав за Блескафіно, а потім перевів погляд знову на небо. Дарк кинув погляд на Світлого Мудрого, а потім на Елентіанс. Раптом Сузріте мовив: - «Anat Elentian en kuatu Elentivas(Кожна Елентіан це частина Елентівас)» - і задумливо зиркнув на Блескафіно. - Полюбляєш говорити Високою Мовою? - спитав дарк. - Так. Вона називається Отоза. - Отоза? – здивувався Блескафіно. – ніколи не чув. Вона ще й назву має… - Так. Солас Кріонна між собою тільки на ній і говорять. Дарки багато не знають, Блескафіно. Ви подібні малим дітям, які освоюють землі. Вам ще багато доведеться вивчити і пізнати. - Ти допоможеш? - Звісно. Для мене честь вчити вас. - А для мене честь, що ти мій друг, Сузріте. - Справді? - Так. - Не думав, що комусь буде честю товаришувати зі мною. – відповів Солас Кріонна дивлячись у вічі дарку. Дякую за такі слова. Блескафіно у відповідь промовчав. Він подивися, що до них наближається хтось. Дарк примружив очі. То був Фанваран. Зростом, такий же як і Блескафіно, з коротким чорним волоссям, в білій сорочці, синьому кептарі, в чорних чоботях. Фанваран прискорив свій крок і підбіг до Блескафіно і Сузріте. - Elentia Eshtara(Добрий вечір/дослівн. Елентіа зійшла.) - Elentia Eshtara.- Відповіли ті. - Чом сидите тут, не йдете до нас, до вогнищ? - Хотілося просто тут посидіти, охолонути від поїздки, відпочити. – мовив Блескафіно. - Біля вогнищ Елентіанс не так яскраво видно – сказав Сузріте. Тепло не дає сяйво Елентіанс. - Можливо ви зголодніли? Ходімо до нашого вогнища, там є фрукти смачні. Сьогодні збирали, свіжі.- сказав Фанваран. Та й взагалі посидите там в компанії інших дарків. Послухаємо історії цікаві, поговоримо про щось. - Ти нас так гостинно запрошуєш. Може й справді підемо,га, Блескафіно? Блескафіно подивився на Сузріте, потім на Фанварана, потім кудись в сторону повернув голову, зітхнув полегко і підвівся. - Добре. Ходімо. Я не проти повечеряти. Сузріте за ним підвівся і вони разом попрямували до вогнищ. Від вогнищ віяло теплом, приємний теплий вітер торкнувся дарків та Світлого Мудрого. Фанваран йшов попереду, Блескафіно та Сузріте за ним. - Ходімо сюди, тут всі вас чекають – мовив Фанваран, повернувши голову до них. Він привів їх до великого вогнища, довкола якого сиділо близько дванадцяти дарків. Вони підійшли ближче, дарки побачили Сузріте та Блекафіно і посміхнулись, для них була честь сидіти з поводирем. - Сідайте отут будь ласка, - вказав на місце біля себе один з дарків. Блескафіно та Сузріте сіли і махнули головою обвівши всіх оточуючих своїм поглядом. Фанваран сів поряд біля Сузріте, а Блескафіно біля того дарка. - Мене звати Ангрензілс – мовив цей дарк і поклав руку на серце. Блескафіно теж поклав руку на серце подивився на Ангрензілса, оцінюючи його своїм поглядом. Ангрензілс мало чим відрізнявся від інших дарків - чоловіків. Коротке чорне волосся, великі сині очі, виразні чорні брови, невеликий гострий ніс. Одягнений як і всі інші у довгу білу сорочку,підперезану тонким поясом, синій балахон,чорні чоботи, чорні штани. Але щось таки сподобалося Блескафіно в ньому. - Чому вирішив піти саме за мною, а не за Ессаєю чи Шуельєю? - Тому що мене надихнула твоя промова, твої слова, я повірив і в мене є надія на те, що там, на півночі ми знайдемо щастя. - Що для тебе значить щастя, Ангрензілсе? - Щастя – це коли ти почуваєш себе вільним, у тебе все є для життя, ти вдома, тебе оточують вірні друзі, не загрожує небезпека. Я не можу підібрати правильних слів, оскільки ще не відчував цього, а лише думаю що це так. - Чому Амверру не вважаєш своїм домом? - Не знаю. Мені не добре там. Багато моїх знайомих залишились в ній, в Дубхе-Кріфті і не збираються йти нікуди. Деякі пішли вслід за Ессаєю, деякі за Шуельєю, а я за тобою. Бо я відчуваю жагу, мене тягне до півночі, я не можу пояснити цього почуття. – і він похилив голову. Очі Блескафіно засяяли і він посміхнувся хитро, як завжди. - Я розумію твої почуття, бо ж сам таке відчуваю. – сказав хитаючи головою Блескафіно. Самвелліан кличе нас, а отже там наш дім. Ангрензілс підняв голову і розгублено перепитав: - Самвелліан? Що це? - Я так назвав північні землі. Мені це слово прийшло сьогодні на думку, тож нехай так тепер вони називаються. - Нехай. Мені подобається. Цікаво, чи будуть там сині пташки? Я так люблю їх спів. - Справді? Мені теж вони подобаються. Мене окутують приємні почуття,коли я слухаю їх. Це неймовірно… - Так. Згоден. Іноді слухаючи їх забуваєш, хто ти є, як прийшов в цей світ, та й взагалі, якась таки дивна сила у цих птахів. Чарівна сила. - Сині пташки здатні зачарувати своїм співом і ви заснете. – втрутився в розмову ще один дарк який сидів недалеко від Ангрензілса. – чим довше слухаєте спів, тим довше спати будете, сам знаю. - Ти не говорив мені цього, Анетзісе. – сказав Ангрензілс йому. Тобі хтось розповів? - Ні. Зі мною таке сталося. Тепер обережнішим став. Не дуже віддаюся почуттям. Мене звати Анетзіс. – і дарк поклав руку на серце дивлячись на Блескафіно. - Блескафіно. –і він у відповідь зробив теж саме. - Я знаю твоє ім’я, поводирю. І я вірю, що ти ведеш нас до мрії. –пильно глянув на Блескафіно Анетзіс. Вогонь відображався в його зелених очах, а довге волосся було заплетене в косу, що лежала на плечі. Блескафіно відразу згадав свого брата Ессаю. Він теж мав довге волосся і заплітав його в косу. А ще Ессая носив синій одяг, такий же як і в Анетзіса. На хвильку Блескафіно поринув в спогади про брата та сестру, задумався про те, як вони там, чи дійшли своїх земель. Вперше, за такий довгий період часу Блескафіно згадав про них. Але він не сумував, ні. Просто замислився. Йому було цікаво, які в них землі, йому було цікаво, чи знайшли вони нарешті свій дім. Їм же було менше йти, ніж Блескафіно. Останній вирушив з самого півдня Амверри і планував дістатися спочатку центра , а потім перетнути Амверру і прийти на Самвелліан. Вже там він хотів би розвідати територію. Вогнище почало тухнути, хтось хотів підкинути ще хмизу до вогню, але Ангрензілс перебив його: - Стій! Не треба кидати хмиз. Почекай. Я сам. – протягнув тремтячу руку до вогнища і заплющив очі. Долоня Ангрензілса тремтіла, та й він і сам був трохи стривожений. Всі затамувавши подих дивилися на нього. Раптом вогнище почало горіти все краще і краще і от спалахнуло, але не сильно. Дарки зойкнули, дехто злякався. Потім всі вирячили очі на Ангрензілса, навіть Сузріте був у захваті. - Як ти це робиш? – спитав його Солас Кріонна. - Я недавно це відкрив у собі. – мовив Ангрензілс. Я не можу пояснити як я це роблю. Просто думаю про те, аби вогнище стало горіти сильніше, уявляю собі це і відчуваю, як з моєї руки йде тепло. Вперше,коли я це робив, я був ще у Рейханіс-Еталі, в лісі зі своїм товаришем Флойрі. Ми залишилися ночувати на одній галявині, вночі було холодно і ми розпалили вогнище, але полум’я було слабким. Я намагався зробити що-небудь аби воно не погасло і в один момент просто заплющив очі і протягнув руку до вогнища. Флойрі теж так спробував і в нього вийшло. Пізніше я дізнався, що Флойрі бавився зі своїм новим відкриттям і навчився не тільки підсилювати вогонь, а й сам випускав його зі своїх рук. - Я вражений. – мовив Сузріте. Ніколи не думав, що вам, даркам дарований такий дар. А де ж Флойрі? Най покаже це нам. - Його немає тут. Він залишився в Амверрі, відмовився йти. – відказав Ангрензілс. Блескафіно весь цей час спостерігав за Ангрензілсом, він не відводив очей він нього, слухав кожне слово. Серце дарка билося все сильніше, він відчував, що можливо теж одарований цим даром. Його голову навідували думки «Може попросити аби його навчили такого?» чи «Може я сам спробую навчитись». В будь-якому випадку, він мусить спробувати це ж саме. Усі здивовані витівкою Ангрензілса сиділи і мовчали. Кожен думав про те, що може бути обдарованим, деякі дарки, що сиділи тут, пішли до сусідніх вогнищ розповісти про подію. Це все поширилося на весь табір, що згодом всі знали про Ангрензілса та його силу вогню. В той же вечір деякі сиділи і намагалися зробити те ж саме, але в них не виходило. Можливо вони робили щось не так, можливо вони не обдаровані. Але в будь-якому випадку, вони не могли залишити це просто так. У всіх дарків було передчуття того, що вони обдаровані кожен має свою силу. Сузріте ж полинув у роздуми і намагався зрозуміти природу дарків. Раніше він думав, що вони просто мають передчуття і відчувають Надур(Природа, сфір.), але після дій Ангрензілса Сузріте був впевнений, що дарки дуже схожі на тих, хто снився якось Солас Кріонні. Він встав з-за вогнища і попрямував подалі від табору. Блескафіно кинувся за ним. - Сузріте, ти куди? - Чекай Блескафіно мене там. Мені треба побути наодинці. А ти поки вертайся назад. - Я нічого не розумію, Сузріте. Що сталось, поясни. - Потім, Блескі, потім. – і зникнув поміж молодими дубами. Блескафіно стояв в непорозумінні і нахмурив брови. «Що він від мене ховає?» - подумав дарк і вже почав йти назад, як раптом спинився і повернув голову назад. «А що як прослідкувати за ним?» - і він тихо попрямував за Солас Кріонна. Сузріте в цей час йшов задуманий пробираючись крізь дуби на невеличкий горбок , аби там було добре видно Елентіанс. Повітря було наповнене запахами матіоли і затуманювало голову Світлому Мудрому. Він вийшов з-за дерев і побачив зарослу травою галявину. Він підняв очі до неба і побачив Елентіанс, які осяювали все довкола. Сузріте вийшов на галявину і став по середині. Він оглянувся по сторонах і нікого зайвого не помітив. Світлий Мудрий протягнув прав руку до небес і мовив : - Izatil Elentians, Matua Elentivas, otozare gul tohront fur dorhadas. Gu nastire leshter tohront. (Сяючі Зорі, Матір Елентівас, скажіть мені правду про дарків. Я хочу знати правду. сфір.) І дивне світло полинуло від Сузріте. Подув вітерець і легко розвіяв його срібні локони. Світло від Сузріте піднімалося все вгору та вгору, вище й вище, здавалося от-от достигне Елентіанс. Блескафіно весь цей час спостерігав за Сузріте і тепер все більше й більше дивувався. Він думав «Яку правду він хоче знати про дарків? І чому він звертається до Елентіанс і Елентівас? Чому називає Елентівас матір’ю?» Він затамувавши подих спостерігав за світлом, що йшло від Сузріте. Блескафіно ніколи не доводилося бачити Сузріте таким. Світлий Мудрий підняв обидві руки до небес і раптом швидкий потік світла з небес увійшов у Сузріте. Той спотикнувся і ледь не впав. Все світло від Сузріте кудись зникло і на галявина стала темною. Блескафіно шатнувся і припав спиною до дерева. Він відчув, що пора йти назад, аби його не помітив Сузріте. Світлий Мудрий в цей час присів в траву і дивився кудись поперед себе. Блескафіно був тихим і обережним, тому повертаючись назад, він йшов і не залишав після себе ні єдиного шуму, ні єдиного звуку. Він обережно вийшов і попрямував до табору, розмірковуючи над побаченим. Він чув, як від вогнища, де він сидів долинала приємна музика. Підійшов ближче і узрів, як Фанваран грає на сопілці, а якась дівчина підспівує йому високою мовою. Він присів біля Ангрензілса. Той повернув до нього голову. Блескафіно видавив із себе посмішку і схвильовано подивився на вогнище. - Лемуріа гарно співає, чи не так? - спитав Ангрензілс. - Так, чудово. Просто прекрасно. Махнув головою Блескафіно. - Що з тобою? Ти якийсь схвильований чи засмучений? Щось сталось? – поцікавився Ангрензілс. Його сині очі були здивовані, і зовсім не сині. Зіниці розширились і він дивився на Блескафіно темними очима. - Ні. Все чудово. Не переймайся. –відрізав Блескафіно. Ангрензілс повернув голову і продовжив слухати Лемурію та гру Фанварана. Але щось таки непокоїло його в Блескафіно. - Дивно, що ти не хочеш говорити нічого. Міг би поділитися зі мною своїми переживаннями, поводирю. - Я не переживаю ні про що. Можеш забути. – відказав Блескафіно навіть не подивившись на Ангрензілса. Ангрензілс в свою чергу зрозумів, що ще занадто мало знає поводиря, аби той ділився з ним своїми переживаннями. Анетзіс пильно спостерігав за обличчям Блескафіно. Він також помітив, що з ним щось не так, потім перевів погляд і побачив, що поряд немає Сузріте. «Дивно.» - подумав дарк. Фанваран уже закінчив грати і поклав поряд сопілку. - А де Сузріте? - спитав він Блескафіно. Блескафіно здригнувся і підозрілим поглядом глянув на Фанварана. - Що? - Де Сузріте? – перепитав його дарк. - Сузріте? Так. Сузріте… А Сузріте… він пішов десь прогулятись. Скоро прийде. Так. Скоро. Ангрензілс і Анетзіс перекинулися поглядами. Мовлення Блескафіно було нечітким, та і сам він виглядав досить дивно. Це говорило про те, що щось таки сталось. Але обидва дарки промовчали і не почали розмови з поводирем. Зовсім скоро більшість почала розходися спати. Хтось лягав поблизу каменів, хтось біля дерев, дехто лишався спати біля вогнища. Більшість, хто сидів навколо цього вогнища розійшлися. Лишилися тільки Блескафіно, Ангрензілс та Анетзіс. Але всі мовчали. Сузріте в цей час сидів на галявині і намагався зрозуміти видіння, які отримав. «Дарки – це окремий народ. Я відчуваю свої братів та сестер, які знаходяться далеко від мене. Але не тут. Я не можу зрозуміти де. Елентіанс говорять, що є ще одна земля,над якою Елентівас сяє, де живуть такі як я, такі як дарки, але трохи інші. Вони відрізняються від дарків. Бо ж дарки - це суміш двох народів. Каейлах і Даойне Ейле. Більшість сил вони отримали від Каейлах, лише мала частина Дарків має силу Даойне Ейле. Виходить, що Каейлах і Даойне Ейле - це брати і сестри Дарків. Ми всі єдині? « Сузріте примружив очі і глянув кудись в темряву. «Ні. Час вертатись… Потім все обдумаю. Потім.» Солас Кріонна підвівся і повільно попрямував назад до табору. Він йшов зачіпаючись одягом об гілля, зачіпався волоссям, лишаючи срібні волосини на гілках дерев. Він був задуманий і намагався все зрозуміти. «Занадто багато видінь. Дуже складно все розуміти.» Трава була покрита росою, прохолодний вітер торкався обличчя Світлого Мудрого. Виснажений Сузріте повертався до своїх. Ось уже видніється дим від вогнищ. «Скоро буду на місці» - подумав він. Дарки мовчки сиділи, як раптом почули шурхіт. Всі троє переглянулись. То був Сузріте. Блескафіно дивився на нього і мовчав. Ні слова не промовивши за ніч. Ангрензілс спитав: - Де ти був? Блескафіно був сам не свій. Хвилювався. - Так. Бачив би ти його. – підтакнув Анетзіс. - Блескафіно хвилювався? Чому? - Сузріте усміхнувся і сів поруч. Не варто було хвилюватись. Я просто ходив погуляти під Елентіанс. Ви ж знаєте, як Солас Кріонна люблять їх. - Знаємо. Добре знаємо. – сказав Анетзіс. Блескафіно мовчки підвівся, поклав руку на серце,провів поглядом Ангрензілса і Анетзіса та й пішов. Наостанок повернув голову і прискіпливо подивився на Сузріте. Потім накинув капюшон на голову і попрямував до свого коня. Сузріте сидів в непорозумінні. Він не міг здогадатись, що сталось раптом з Блескафіно,? Чому він на нього так подивився? Щоб міг означати цей погляд? Світлий Мудрий похилив голову. Вочевидь, він зрозумів, Блескафіно відчув, що він щось ховає і можливо образився на нього. Адже Блескафіно нічого не ховав від Сузріте, ділився найменшими таємницями. Проте Сузріте розумів, що поки не може нічого розповісти другові. Занадто рано ще. - Гаразд. Я також вже піду спати. – позіхнувши сказав Сузріте. Завтра побачимось. - Так. Ansutare. (Засни. сфір). – сказали в один голос Ангрензілс і Анетзіс. - Ansutare. – відповів Сузріте. Світлий Мудрий пішов недалечко від табору, до початку тих дерев, через котрі йшов на галявину. Він був трохи засмучений, що так вийшло, але розумів, що так мало статися. Вже нічого не можна змінити. Завтра буде новий день, нові зустрічі і розмови. Сузріте був виснажений, тому швидко заснув біля високого дуба в траві. Блескафіно в цей час сидів біля свого коня закутаний в свій балахон і дивився кудись у темряву. Він так сидів притулившись до теплого тіла чорногривого досить довго, аж поки не заснув. Елентіанс сяяли і дарували сновидіння мандрівникам, які вирушили на пошуки щастя. Ніжний вітер кружляв над ним навіюючи легкий холод. Дарки тулилися один до одного зігріваючись. Разом тепліше. Ними володіла спільна мета і мрія, а головне дружба. Табір спав. Завтра їх чекав новий день. Ваше мнение: Украинская Баннерная Сеть |
{v_xap_link1} {v_xap_link2}
{v_xap_link3} {v_xap_link4} |
Eileen Whelan - Battle of Parallels
|
Все авторские права на произведения принадлежат их авторам и охраняются законом. Ответственность за содержание произведений несут их авторы. При воспроизведении материалов этого сайта ссылка на http://www.libra.kiev.ua/ обязательна. ©2003-2007 LineCore |
Администратор |