|
    Прочтений: 0 Посещений: 432 Дата публикации: 1.6.2017 Коротка історія про Homo Sapiens... Божий дар Приходить час і вир життя Несе в країну забуття. І ти там смійся, грай, живи Та не забудь людина ти! Часто життя заводить нас в далекий дрімучий ліс,звідки немає вороття ,але сьогодні ви завітаєте в моє царство, царство тропічного екваторіального лісу. Ви потрапите в казку мого життя, адже мешкати тут це просто фантастика!Кожен ранок ти прокидаєшся від ледь-ледь чутного сонячного проміння ,яке ласкаво обіймає тебе та посміхається тобі . Напевно для вас небо - це безмежна блакить , але тут воно постає у всій красі у червоних,жовтогарячих та темно-синіх кольорах,вражає своєю глибиною та ніби занурює в себе. Я можу ще довго розповідати про все те, що оточує мене, але не для того я тут. Ну що ,ви ще не здогадалися хто я? Я Клаудфорест. Так , ви правильно зрозуміли , я саме той пернатий птах - папуга-говорун.. Не дивуйтесь, що я розмовляю з вами, в казках ще й не таке буває, але й насправді я обдарований людською мовою. Всі птахи мають чудовий , незрівнянний голос, а в мене - невластивий жодному з них. Коли Бог роздавав голоси, я стояв ледь не останнім в черзі .Незабаром підійшов чоловік . Це був старець, одягнений в тьмяне пальто, сірі штани, з дивакуватим капелюхом на голові, який весь час перегойдувався з одного боку на інший, в руках він тримав торбину та посох з вирізьбленим яструбом на кінці. Як я дізнався потім цей чоловік був дуже самотнім. Спочатку він не привертав до себе уваги, але потім раптово впав навколішки і став благати Бога подарувати йому хоча б одну хвилину щасливого життя, в його розумінні не самотнього. Творець був у задумі , але згодом вирішив подарувати старцю одну з пташок. Він довго думав кого ж обрати і зупинив свій вибір на мені .Так звичайно, як же можна не помітити таку яскраву пташку , адже я неабиякої зовнішності . Маю оливковий дзьоб з бурим кінцем, яскраво-червоне оперення та жовто-оранжеві лапки. Складно пройти повз такого красеня. Так, спочатку я трішки засмутився,що мушу покинути рідну домівку, але згодом зрозумів що це й не так погано. Ну ось я і в квартирі цього чоловіка, вона не є особливою, а радше чимось схожа на шафу , з одним віконцем, яке міцно зашторене брудно-синіми шторами , неподалік вікна стоїть ліжко , а поряд з ним стіл та клітка, яка одразу ж налякала мене. Мене ув’язнили, а разом з тим забрали в мене найдорожче – волю. Мабуть, недаремно цей чоловік був таким самотнім, адже за все моє перебування в його квартирі , він жодного разу не відкрив вікно та не посміхнувся вранішньому сонцю...Стоп..стоп…. я забув сповістити вас, що Бог для того щоб ми з Карлом, а так звали того чоловіка, розуміли один одного наділив мене даром людського мовлення, і ось з тих пір я вмію розмовляти. Як я не намагався, але в мене не виходило розважити Карла , я і співав йому, і навіть трішки пританцьовував , але все марно . Одного разу я випадково побачив стару газету в якій говорилося, що сім’я Браунів загинула при пожежі в лісі , з цього дня я зрозумів сум і тугу старенького, це була його сім’я. І все ж таки він не все життя був таким самотнім, він мав велику щасливу родину , дружину і трьох дітей .Вони мали великий гарний будинок неподалік озера, з прекрасним садом, за яким доглядала місіс Браун . Але щастя було недовгим … Брауни мали невеличкий лісовий будиночок, де з радістю проводили дозвілля: збирали квіти та ягоди, ловили метеликів для колекції та просто гарно відпочивали разом. Та одна липнева ніч стала не такою радісною для них … Ця ніч була спекотна, навіть дуже….Один лісоруб випадково обронив недопалок, що й стало причиною нічної пожежі. На жаль, Анна,дружина Карла, разом з своїми дітьми, не спромоглася вибратись з лісу і загинула 21 липня в страшній пожежі, яка охопила ввесь лісовий масив. Це була катастрофа, катастрофа глобального масштабу. Один з тих прикладів, коли недбалість людини призвела до жертв як і людських, так і природних. З тих пір я навіть і не намагався розвеселити містера Брауна, адже він втратив все найдорожче у своєму житті …Пройшло немало й небагато 3 роки , як я жив з Карлом ,і він вирішив, що не має права тримати мене в неволі , тому відчинив клітку і сказав , щоб я забирався геть . Я спочатку образився на нього за таке зневажливе ставлення , але ледве я встиг вилетіти у вікно, я побачив як цей на перший погляд сильний духом чоловік, утирає сльози на своєму обличчі. Він плакав, тому що втрачає ще одну частинку свого життя і знову стає самотнім, але розуміє що не може тримати мене більше, адже в мене теж повинно бути своє життя, своя родина і свої втрати та надбання. Я безмежно вдячний йому за це. З цього моменту і починається подорож всього мого життя. Я вилетів з вікна , промайнув у вись, зробивши ще одне коло над будинком ,і вирушив у дорогу. Я летів не знаючи втоми, але якби не так. Мою увагу привернули звуки жахливих пострілів , лунавших поблизу. Я,не довго думаючи ,вирішив подивитися що саме трапилось і спустився донизу. Перше що я побачив вразило мене .Це була маленька дівчинка благавша помилувати її та дарувати життя, хоч і ненадовго. Роздивившись навколо я зрозумів, що це приміщення школи, це була школа №1 міста Беслан ( Північна Осетія ) .Я побачив на власні очі , що значить справжній страх за життя. Навколо мене було багато людей, більшість з них діти шкільного віку. Вони тремтіли в очікуванні розправи. Це був терористичний акт. Однією з вимог терористів було те, щоб всі розмовляли на російській мові, а коли один з чоловіків спробував заспокоїти заручників на осетській мові , він був привселюдно розстріляний як приклад непослуху. Інший не хотів ставати на коліна, за що був тяжко поранений. Люди навколо почали плакати , шуміти і терористи почали стріляти в повітря і погрожувати розстрілом. Вони знущалися та ображали людей. Через деякий час пролунав вибух , ударною хвилею мене віднесло далеко в небо .І мені довелось продовжити свою подорож , але вже із значно меншим ентузіазмом. Я був вражений своєю зупинкою, адже люди вбивали людей, руйнували своє життя та життя інших , вони створили зброю ,вибухівку для знищення свого виду. І перший раз я задумався чи правильно названо вид- Людина Розумна Homo Sapiens, адже навіть ті тварини які взагалі не наділені ніякими здібностями не знищували б себе. Тільки я трохи опритомнів від випадку в Беслані, як раптом наді мною зібрались хмари зеленого, брудно-жовтого кольорів і почався дощ, але незвичайний .Він руйнував все. Це був кислотний дощ . Гинуло все навкруги ,і риба у водоймах , і рослини на суходолі , і комашки в повітрі. Тому я був вимушений зробити ще одну зупинку, через це лихо , до якого призвели промислові викиди, а оскільки промисловість створене людиною , то і кислотний дощ теж. Знову приклад самознищення людини. Щойно я доторкнувся до землі , я остовпів. Вона задрижала піді мною, я ледве зчувся як пролунав вибух на атомній станції Фукусіма в Японії. Стало важко дихати , рослини почали в’янути на очах , люди панікувати. Я чимдуж помчав звідти. Моя подорож здавалася мені вже не цікавою, а жахливою… І ось нарешті рідна домівка , але що з нею? Якісь незрозумілі люди ранять дерева, складають їх до купи і везуть на вбивство… А це хто? Якісь чоловіки ганяються за Райською пташкою. Ой лишенько, вони її спіймали та посадили до клітки ! Це вже не мій дім, це вже розграбоване нахабами царство.!Бог наділив людину силою бути вище над усіх, але вона знехтувала цим даром,а точніше спаплюжила його. І ось пролунав постріл ,і я знову у Творця в приймальні.Я так чекав цієї розмови. І він запитав лиш одне: « Скажи мені друже , що зараз відбувається в світі? Чи зуміла людина використати те, що я їй дав?» У відповідь я промовчав, у мене відібрало мову, після побаченого та почутого. Я не лише зараз не вимовив жодного слова, а я й взагалі перестав розмовляти під силою того враження , яке справила на мене людина. Я більше не хотів і навіть не міг розмовляти мовою того, хто не тільки знехтував Божим даром, але й призвів до руйнації всього його Творіння. Ваше мнение: Украинская Баннерная Сеть |
{v_xap_link1} {v_xap_link2}
{v_xap_link3} {v_xap_link4} |
Анаид - Божий дар
|
Все авторские права на произведения принадлежат их авторам и охраняются законом. Ответственность за содержание произведений несут их авторы. При воспроизведении материалов этого сайта ссылка на http://www.libra.kiev.ua/ обязательна. ©2003-2007 LineCore |
Администратор |