Жанр: Лирика: Любовная Прочтений: 0 Посещений: 2779 Дата публикации: 14.3.2006
сумна легенда...
Так люди говорять...
Що в синьому морі
Є згублена доля одна
Тож чайки всі плачуть
Літають неначе
У тому є їхня вина.
І берег б*ють хвилі,
Та все ж не осилять
Загублену долю спасти.
Бо так їй судилось.
За всю її щирість
Померти в обіймах води.
Ця юна істота
Чекала польоту
В єднанні двох душ
І надій
Та сталось інакше
Розбилася чаша...
Лиш сльози лишилися їй
Він навіть не бачив
Як серце гаряче
Прощалось назавжди з життям.
Пішла в синє море,
Щоб бути в покорі
Й віддати свої почуття.
Бо він її зрадив.
Покинув заради
Нескорених тіл і сердець
З цим жить не зуміла.
Не було вже сили...
І все завершилось.
Кінець.
Тож чайки і берег,
І вітер, і море,
Сумують весь час не дарма.
Бо в хвилі холодній
В морській цій безодні
Загублена доля одна...