|
    Прочтений: 0 Посещений: 2217 Дата публикации: 9.6.2006 ну не люблю я День Рождения! Сьогодні в мене День народження. Мені виповнюється 15 років. Отже, я нарешті стала дорослою. Яке приємне відчуття! До того ж, сьогодні виповнюється рівно рік, як я живу тут. Окремо від батьків і ін-ших надокучливих родичів. Сама! Тож маю подвійне свято – День народження і роковини самостійності. Тобто, є цілих два приводи мене привітати. Вітати мене суспільство розпочало іще зранку. Спочатку прибіг песик і прогавкав мені своє собаче привітання. Знаю знаю. Дорослі дівчата (такі як я) з песиками не розмов-ляють. Але… Ну як вам пояснити? Мій пес – особливий. Він розуміє мою мову. А я розумію його. Шкода, що ми разом тільки рік, адже цей песик дістався мені одночасно із но-вим помешканням. Треба зауважити, що раніше я собак не розуміла і навіть дещо боялася. Але цей пес змінив моє ставлення до собачого роду. Потім до мене у гості завітали бабуся з дідусем. Вони завжди, як приходять, відра-зу ж починають плакати. Кажуть, що їм шкода мене. Бо я живу окремо від них. І щоразу просять поклопотатись про них у місцевого начальства. Кажуть, що дуже скучили, і хо-чуть приєднатися до мене. Знаєте, я їх цілком розумію. Адже тут такий тихий і спокійний район! А що літнім людям іще треба? До того ж, в цьому районі за помешкання платять тільки одного разу. При в’їзді. Та й то, чисто символічну, порівняно із іншими новобудовами, суму. Причому за традицією кошти стягують із родичів новоприбулого. А мої батьки цілком здатні оплатити спокій дідуся й бабусі. І мені було б веселіше. Адже трохи сумно у 15 років жити самій. Песик усе ж не людина. Тому він за повноцінну компанію не рахується. Дідусь приніс мені величезний букет квітів. Здається, він сам його компанував, адже там були і рози, і ромашки, і айстри, і ще безліч квітів, назви яких я навіть і не знаю. Хоча й бачила ці квіти вже багато разів. Бо дідусь завжди приходить до мене із квітами. Та чомусь ніколи не розповідає, як ті квіти звуться. Може думає, що я і так знаю? А пита-ти в нього мені чомусь не зручно. Я завжди його трохи соромилась. Бабуся напекла пиріжків. Моїх улюблених. Із маком. Шкода, що з того часу, як я переїхала до нового помешкання, я змушена сидіти на дієті. Тож пиріжки, очевидно, діс-тануться песику. Хай тільки бабуся піде. А то образиться, якщо працю її рук при ній же розпочне їсти якийсь там собака. Їй мій песик чогось не подобається. Мабуть, вона підозрює, чим саме він харчується. Бабуся з дідусем надовго не затримались. Сказали, що їм дуже боляче тут знаходитись, і пішли. А спочатку ж говорили, що хотіли б швидше переїхати до мене. От дивні люди! Хто їх зрозуміє, тих пенсіонерів. Ближче до полудня зайшли батьки. Такі смішні. Чомусь такі не святкові. Змовились вони всі, чи що? У мене ж свято! Мені треба підіймати настрій, а вони… Мама принесла цукерки. Половину відразу віддала песику. Добре, що хоч їй він подобається. Татко приніс із собою старий фотоальбом. Показував мені мене в дитинстві. Навіщо? Ніби я і так не пам’ятаю. Потім почав говорити про плани на майбутнє. Сказав, що хоче зі мною порадитись. Адже ж я вже доросла. То як я дивлюсь на те, щоб у них з ма-мою з’явилася іще одна дитина. Хлопчик. А може, і дівчинка. Бо їм дуже хочеться когось доглядати. Можливо тоді вони не так сильно за мною сумуватимуть. От диваки! Чому б їм просто не придбати якусь хатню тваринку? З нею ж клопоту набагато менше, ніж із дитиною. І щодо смутку я їх не розумію. Мама, наприклад, так та завжди плаче. І згадує минуле, коли ми ще жили всі разом. Ніби то я винна, що мені доводиться перебувати окремо від них! Хоча і вона не винна… Та я усе одно не розумію, чого вона так за мною сумує. Відвідує ж майже щодня. А перший місяць – так то взагалі! Мало не ночувала в мене. І чого вона так за мене турбується? Я ж уже велика! А може й справді їм завести іще одну дитину? Тоді в них просто часу не залишиться зі своїм сумуванням мені набридати. Сутеніє. Прийшли подружки. Колишні однокласниці. Принесли красиву довжелезну розу в подарунок. Шкода, що в мене нема, куди її поставити. Дівчата пробули в мене не довго. Та я не образилась. Я їх розумію. Адже ж у них своє життя. Новини переповіли – і гайда додому. Нема чого вночі де інде вештатися. Хоч тут і спокійний район, але… У наш час усяке трапляється. Ну от і ніч настала. Гарний був день. Святковий. Шкода, що так швидко скінчився. Адже свята зараз у мене так рідко бувають. Ну нічого! Через рік буде інше. Як, усе таки негарно вийшло, що в мене два свята в один день. І День народження і День смерті. Ваше мнение:
Украинская Баннерная Сеть |
{v_xap_link1} {v_xap_link2}
{v_xap_link3} {v_xap_link4} |
||||||||||||||||||||||||||||
Киевская ведьма - Як я відсвяткувала
|
Все авторские права на произведения принадлежат их авторам и охраняются законом. Ответственность за содержание произведений несут их авторы. При воспроизведении материалов этого сайта ссылка на http://www.libra.kiev.ua/ обязательна. ©2003-2007 LineCore |
Администратор |