Жанр: Проза: Рассказ Прочтений: 0 Посещений: 2217 Дата публикации: 6.9.2006
Ти поруч. Торкаєшся моєї руки, мого обличчя, моєї душі. Ніжно обіймаєш мене за талію, пригортаючи до себе. Цілуєш мої губи щоки лоб. Дивишся на мене в останнє, і йдеш... Йдеш далеко, не озираючись, ніби боїшся, що я побіжу за тобою, і буду просити тебе повернутися. Раптом ще й заплачу, і слізно благатиму не лишати мене саму, розказуватиму тобі, що я не зможу жити без тебе. І ти, напевно, будучи людиною доброю, не витримавши моїх благань, забудеш все про, що мріяв, і залишишся навіки зі мною, тримаючи надалі на душі камінь, і згадуючи цей проклятий день, як жахливий сон.
Але ти йдеш не озираючись. І чим далі ти, тим кроки твої впевненіші і швидші. Втікаєш від мене, як від прокази, як від непотрібної і бридкої речі. Ні ти не ненавидиш мене, можливо навіть любиш. Любиш якоюсь дивною маніакальною любов’ю, любов’ю від якої втікаєш. Але твоя дорога без мене тільки починається. Твоя дорога без моїх думок і обіймів, без моїх сліз і почуттів, без мого тіла і любові, без ями, яка тягла тебе все нижче, до занепаду. Тому ти і йдеш. Йдеш.
Не бійся, я не побіжу і не заплачу, бо я кохаю тебе. Кохаю сильніше за моє життя, яке без тебе буде важко прожити, але з тобою, я взагалі не уявляю своє, ні наше майбутнє, майбутнє страждань і ненависті. Тому тобі краще піти, піти тепер, коли наші почуття ще такі сильні і відверті.
Іди! Ти вільний
Ваше мнение:
Люда - Іди!
