|
    Прочтений: 0 Посещений: 2130 Дата публикации: 7.9.2006 ось був дома у селі літом, так та природа так і навіює якісь казки :) Жовкло жито і цвіли волошки. Небо синє, не було ні хмари. І від спеки наче від ворожки Помутніння – бачив я примару: «Вітер тихо шелестів колоссям, Шепотів геть щось незрозуміле. Тут… червоне сонячне волосся. Те волосся прикривало тіло. Ах, яке-яке то тіло було!!! Шкіра ніжна, начебто із воску. А об’єми – в голові майнуло – Дев’яносто шістдесят на дев’яносто. Та, не встиг намилуватись тілом, Як її обличчя я побачив. І одразу ж серце полонили Очі ті глибокії дівчачі. Карі очі… певно найкаріші. А великі (!) в двадцять п’ять копійок. Я подумав що без глузду лишусь, Якщо раз ще гляну крізь ті вії. Сіла на колінця, потяглася – Пластика неначе в тої кішки. Потім повністю вже піднялася, Не соромившись із свого «ліжка». Граціозно підійшла до мене, По щоці погладила – приємно. Ах, як личило їй світло денне, Залишаючи і щось таємне. Потім обійняла мене палко Й шепотіла тихо так на вушко: «Здрастуй, Влад, я – польова русалка. Звуть мене – здалось – Валюша... Якщо знайдеш десь вночі чи зрання Ту дівчину, що на мене схожа, Знай, що то і є твоє кохання, Ощасливити вона лиш тільки зможе…» Те сказала, відштовхнула й зникла Разом з вітерцем у тім колоссі… Не знайшов ту саму – серце звикло, Та пам’ятаю я її і досі.» Ваше мнение:
Украинская Баннерная Сеть |
{v_xap_link1} {v_xap_link2}
{v_xap_link3} {v_xap_link4} |
||||||||||||||||||||||||||||||||
слон - Жовкло жито і цвіли волошки.
|
Все авторские права на произведения принадлежат их авторам и охраняются законом. Ответственность за содержание произведений несут их авторы. При воспроизведении материалов этого сайта ссылка на http://www.libra.kiev.ua/ обязательна. ©2003-2007 LineCore |
Администратор |