|
    Прочтений: 0 Посещений: 2303 Дата публикации: 8.2.2007 дуже прошу усіх прочитати, адже це - найбільше розчарування Наш ліцей для тих, хто обирає нову якість освіти. Зараз я працюю в Луганському обласному ліцеї при луганському національному педагогічному університеті імені Тараса Шевченка, але чітко усвідомлюю, що це – останні дні роботи. Я до безтями закоханий у дітей та у свою роботу, але …. Той, ледь не сталінський, режим, який створено у ліцеї, не дає можливості не те що працювати, а й відчувати себе людиною. Я хочу розкрити вам деякі аспекти навчання та роботи у ліцеї, я не робитиму висновків, я просто констатуватиму факти. З ліцею рідко виганяють, особливо заможних дітей, або дітей впливових батьків. Саме тому ці діти можуть безкарно влаштовувати бійки, принижувати інших тощо. Якщо ж у вас немає грошей або зв’язків, (чи ви просто не робите нашій директорці безкоштовні манікюр, педикюр, зачіску, не даруєте парфуми або звичайні торби, доверху забиті бакалією) то будьте певними, вашу дитину виженуть після першого ж правопорушення. За останні чотири роки педагогічний колектив змінився на 70%. А за останні півтора місяці з ліцею було звільнено 11 (одинадцять) педагогів. Серед вихователів, викладачів, класних керівників ви знайдете багатьох студентів, які ще просто не мають відповідного досвіду роботи та педагогічних навичок. А що робити, хто потрапив Ларисі Миколаївні у немилість може і не розраховувати на подальшу роботу у ліцеї. (Окрема розмова, юридична, щодо підписання контрактів між працівниками та директором, які вона не має права не те що змушувати підписувати, а й навіть пропонувати це робити, бо це НЕЗАКОННО). Учні виховуються не на демократичних засадах, а на примусовості та наказах. Жодних своїх завдань адміністрація не пояснює та не обґрунтовує не те щоб перед учнями, а перед педагогічним колективом. Прибирати на вулиці, коли щойно зійшов сніг та по коліно бруду – вперед, і з веселим обличчям (бо хочем, щоб як у Парижі, усюди – «місто-сад». Учні – копати, вчителі – копати. А адміністрація – ні гу-гу, навіть перше деревце, за традицією. Адміністрація у цей час п’є зелений чай в кабінеті у заступника директора з науково-методичної роботи. Певно що науково розроблять нову виховну методику. Проте стоп, я висновків не роблю. Думайте самі. А чаї п’ються по чотири рази на день. Окрема, знову таки ж юридичного плану, розмова про обшуки у речах дітей (от де знайшли рецидивістів). Є в нас один нічний вихователь (без педагогічної освіти), який у разі непокори і облає триповерховим, і принизить, а може і шию намилити (це, певно, за Макаренком). На роботу наша директор ніколи не приїде раніше десятої, за винятків колосального мору худоби у лісах. Чаї поганяє і додому, однак при цьому встигає покликати до себе «Юродивих», та принизити їх, не стримуючи себе у висловлюванні емоцій), виступати під дощем серед поля у кінці жовтня – з захопленням та завзяттям. Так захотілося директору (ми і свята робимо не з урахуванням побажань, а за чітким списком: от хоче директор «Самбу» - хоч порвись, а Самбу зроби, добре, що хоч «Ах, какая женщина» співати не почали). Доречи, директор каже, що наш педагогічний колектив – колектив однодумців. Це дійсно відповідає істині. Думає у нас лише вона, всі інші мають погоджуватися, бо інакше втратять роботу. Людей тут взагалі за людей не сприймають. Дітей вчать ховатися, покривати одне одного, бути дволикими, а інакше тут не виживеш. Вихователі, які мають бути старшими товаришами та наставниками, настільки завалені писаниною, що в них просто немає часу на те, щоб виховувати дітей. Та і батьки соціально непристосованих, а іноді, навіть, небезпечних дітей, як правило мають вплив, або добре «підмазують», і за те, що дитина «послала вихователя», на горіхи отримує сам вихователь. Ми виховуємо молодь адаптовану до життя у сучасному суспільстві – хитру, підступну, боязливу, зневірену у людських чеснотах. Саме таким чином ми працюємо з формування соціальної та культурологічної компетентності учнів, і аж ніяк не за допомогою виховних систем Макаренка, Сковороди, Сухомлинського, Лутошкіна. Вихователі та вчителі мовчать, бо бояться загубити роботу – єдину можливість прогодувати родину. Ми просто залякані. Боляче дивитися на дітей, не позбавлених Божого дару, які просто гинуть під тиском адміністрації. А нам доводиться на це дивитися і мовчати, і намагатися заспокоїти своїх учнів усіма доступними методами. Ця стаття не становить проблеми для нашого директора – занадто вже у неї вигідні знайомства, але ця стаття змусить вас замислитися. Тут немає жодного неправдивого слова – я особисто ладен нести відповідальність за кожну літеру, кожну кому чи крапку. Якщо ви бажаєте виховати зі своєї дитини раба – ласкаво просимо до нашого ліцею. Якщо поставите директору могорич, вступите свою дитину незалежно від результату складених іспитів, однак все одно доведеться платити спонсорський внесок – 200 – 300 зелених американських гривень, які ніде не реєструються, і куди діваються – незрозуміло. Вірно кажуть, що короля робить його свита, та чи не поганий той король, який не бачить, що його роблять. Завучі з науково-методичної та виховної роботи і практичний психолог ліцею так усіх стомили своєю злістю та безкарним перевищенням службових повноважень, що не хочеться робити нічого. А діти дивляться на тебе порожніми очима, і в тебе очі порожні... P.S. Як працівник ліцею, цією статтею, я поставив хрест своїй кар’єрі, але тут є один безумовний плюс: тепер я не дивитимусь у розчаровані, спустошені очі дітей, яким щодня ламають волю. Ваше мнение: Украинская Баннерная Сеть |
{v_xap_link1} {v_xap_link2}
{v_xap_link3} {v_xap_link4} |
sky - нова якість
|
Все авторские права на произведения принадлежат их авторам и охраняются законом. Ответственность за содержание произведений несут их авторы. При воспроизведении материалов этого сайта ссылка на http://www.libra.kiev.ua/ обязательна. ©2003-2007 LineCore |
Администратор |