Жанр: Лирика: Любовная Прочтений: 0 Посещений: 2317 Дата публикации: 4.4.2007
Ранок мальований смугами, пахне чеканням
Тиша навшпиньках крадеться від серця до серця
Дощ навмання простягається... де ти, коханий?
Я вже не мрію про рай, не пригадую де це.
Сонце зохрипле по-сірому дивиться в вікна
Пальці до шиї простягує бісів годинник
Я вже до себе-без-тебе ніколи не звикну
Я ще до завтра від себе-без-тебе загину
Числа впадають у кому страшну календарну
Перед обличчям проносяться липні та січні
Ти не приходиш, живеш десь, радієш безкарно
День на кохання помнож - і отримаєш вічність
Святість - блаженна, сумна і обтяжлива ноша
Ніч мене мацає, злизує сльози із криці
Людям щасливим достатньо горілки та грошей
Я ж, непрощенна, чекаю... то де ти, убивця?
Ваше мнение:
Щоразу дивуюсь, читаючи Ваші твори!..
Просто чудові... слів не стає!
2007-04-04 21:51:53Неземная
очень понравилось:"я вже до себе-без-тебе ніколи не звинку". хороше
2007-06-20 01:37:02kukla
Я наконец-то нашла стоящие поэзии.Вы прекрасны.Я верю, у вас великое будущее.Замечательное стихотворение...Может это смело, но мне кажется я чувствую в вас что то близкое....Если есть возможность, пишите мне в асю 394531961.И если,конечно,есть желание.