|
    Прочтений: 0 Посещений: 2413 Дата публикации: 11.6.2007 - Ну, шо, ше водочки? - По сто гра не помішає. - Я щас. Хлопець встав з-за столу і пішов до барної стійки. - І сока візьми, - крикнула йому вслід пишногруда брюнетка. - Який? - Любий. За мить підійшла офіціантка. На підносі стояли чотири чарки і пакет Джаффи. - Давай за нас, - не довго думаючи сказав короткострижений, що повернувся разом з офіціанткою. - Ахуєнний тост. Главне оригінальний, - хмуро мовив його дружбан. - Ми тости придумувать чи пить прийшли, - заступилась за „оратора” брюнетка. Чарки вдарились, частина „вогняної води” впала на стіл, решта потекла горлянками. - Повторим? - Сань, ти якийсь алкаш. - Нель, не хоч – не пий. Блондинка невдоволено фиркнула, та нічого не відповіла. - Інка, ти будеш? Брюнетка похитала головою. - Так може бутилку на двох візьмем? - Давай. Розносити цих двох по домівках не входило в плани Інни (так вона тут назвалась), а на власні ноги вони вже й зараз ледве піднімуться. Треба закінчувати пиятику. - Сань, - прошепотіла вона на вухо, аби не чули інші, - а родаки твої в Москві? - Ага, і ше пів года будуть. - А фільми в тебе на компі якісь є? - Весь вінт забитий. - Комєдії є? - Є. А шо? - Може підем до тебе, подивимось шось. Хлопець поклав руку їй на коліно. - Дєтский сад, - промовила вона і перетягнула долоню сантиметрів на двадцять вище. „Нада було юпку надіть”, - подумала вона. Хлопець розмірковував недовго. - Ладно, Сєрий, Неля, давайте. Ми вже підем. В другий раз нажремся. - А ви куда? – поцікавилась Неля. - Підем фільм якийсь на компі повтикаєм. В цей момент увагу всього залу привернули двоє чоловіків років тридцяти, що увійшли до бару. Обоє за метр-дев’яносто зросту, в шкіряних куртках і світло синіх джинсах, золоте волосся спадало на плечі, доповнювали картину блакитні очі. Схожі наче близнюки, лише обличчя дещо різнились. Побачивши їх Інна зблідла яка крейда: - Хай омине мене чаша сія, - прошепотіли тремтячі вуста. Ніхто за столом не помітив її стану. - Шо за клоуни? – риторично запитав Сєрий. - Підари якісь, - голосно, так щоб вони почули, пояснив Саня. Та новоприбулі й не думали ображатись. Вони сіли за столиком навпроти четвірки і безсоромно розглядали Інну. - Ти куда дивися, урод! – не примусив довго чекати реакції Саня. Не відводячи очей від дівчини блондин мовив: - Пішли звідси. Розмова є. - Ну ти, сука, попав! Пацани, - крикнув він компанії за столом в кутку зали, - до нас ці рокери доєбались, не поможите? Шестеро чоловік переглянулись між собою. - Харашо, Сань. Вийдем побазарим з цими. Та раптом підвелась Інна. Брюнетка поклала руку на плече хлопцю і з вуст зірвалось ледь чутне: „Я сама”. - Тоєсть? Ми щас цих уродів!.. - Забудь! – вона клацнула пальцями, і ні на неї, ні на „рокерів” уваги більше ніхто не звертав. Неля, Саня і Сєрий спокійно балакали, наче з ними нікого й не було. Вийшовши на свіже повітря дівчина відчула прохолодний осінній вітер, поглянула на яскраві зорі й обернулась до нових супутників. - Ми довго тебе шукали, Іонно. - Знайшли. А тепер доженіть! Повітря навпроти неї задрижало, вона стрибнула в нього і вмить щезла. - Помітив куди втекла? - Так, у Вогненну Пустелю. - Вирішила битись у рідних землям? Чудово! Тільки пісок. Куди не поглянь розпечений пісок і нічого більше. В цій пустелі вже давно ніхто не жив, ані люди, ані звірі. Не було тут жодної ящірки, комахи, чи вірусу. Нікого. Лише пісок і вогонь. Палало небо, неначе хтось полив його бензином. Дев’ятнадцятирічна дівчина Інна перетворилась на Іонну. Вона зависла в повітрі з мечем в руці, а за спиною здіймались крила. Замість джинсів і светрика – корсет й грубі полотняні штани, замість високих підборів – чоботи середньовічного воїна. Незабаром з’явились тут і «рокери». З хрестами на щитах, залізних нагрудниках і з довгими мечами. За їхніми спинами також були крила, але не такі як в Іонни. В них вони були вкриті білим пір’ям, її ж нагадували крила доісторичного птеродактиля – кістки перетягнені шкірою. - Готова померти? - Двоє хлопчиків напали на беззахисну дівчинку. І не соромно? – вона сміялась, намагаючись приховати страх. - Ти породження зла і сьогодні підеш у небуття! - Я відправлю туди двох тупих ангелів! На цьому словесна битва закінчилась, далі говорили мечі. Пернаті пішли в атаку, намагаючись бити Іонну з різних сторін. Але в той момент коли їхні мечі мали пробити її з обох боків, вона стрімко полетіла вгору і ангели ледве не вдарили один одного. «В них не лише однотипні обличчя, але й думки», - епізодична перемога надала їй впевненості. Іонна летіла вгору, доки вогненне небо не почало обпалювати її шкіру. Чекати супротивників довелось не довго, вони знову наступали з різних сторін. Відбити одночасну атаку буде надто складно, а підніматись далі немає куди. Тому вона вирішила напасти перша, кинувшись коршуном на того, що летів з права. Він відбив мечем її перший випад і захистився щитом від другого. Інший ангел спробував вдарити в спину, та Іонна відхилилась вбік і залізне лезо розрізало повітря. Надалі вона була обережнішою, стрілою літала в різні сторони, контратакуючи пернатих, коли вони розділялись, та другий весь час допомагав, і їй знову доводилось відступати. Іонна сподівалась, що нестерпна спека виснажить ангелів, але з часом її шкіра почервоніла, і річками стікав піт, нестерпно хотілось пити, а ось ангелам, схоже, байдуже. Довго їй тут не протриматись, треба спускатись. Іонна склала крила і каменем полетіла вниз. Та падаючи вона озирнулась й помітила, що один з ангелів суттєво відстав від іншого. Найкраща можливість, аби зрівняти чисельність сторін! Вона розвернулась і перейшла в наступ. Схрестились мечі. Вони падали вниз і від ударів розлітались іскри. Нарешті, ставши на тверду поверхню, дівчина побачила, що блондин тримає щит надто низько і, відбивши його випад, вдарила кулаком лівої руки в щелепу. Ангел на якусь мить втратив рівновагу, і секунди його розгубленості вистачило аби пробити мечем тіло наскрізь, не допоміг навіть нагрудник. - Прощавай, - широко всміхаючись промовила дівчина. Та радість вмить щезла, коли з рани не витекло жодної краплини крові. - Невже татко не розповідав тобі, що ангела неможливо вбити? – спокійним голосом сказав «поранений». І одразу важкий ефес вдарив її в голову. Бризнула кров й Іонна повалилась на розпечений пісок. Підлетів другий ангел і важким чоботом наступив їй на шию. - Допоможи, - прохрипіла вона. Струмком по обличчю стікала кров. Хотілось пити. Хотілось холодного душу, зоряного неба, ранкового сонця, першого снігу... Іонна хотіла жити. - Допоможи, - ще раз ледь чутно мовила вона. - Ти не потрапиш ні до раю, ні до пекла, ти не переродишся і не станеш привидом. Твоя чорна душа просто розчиниться у небутті, бо ти не людина і не ангел, а потворна суміш, - тримаючи меч над її грудьми говорив «поранений», ще не витягнувши залізо зі свого тіла. В наступну мить сталь пробила її серце. - Навіщо ти мене покинув? - зірвались з вуст останні слова. Він йшов опустивши очі донизу в оточенні десятка ефрітів, створених ним смертних створінь, що в бою не поступались ангелам. Довгі пазурі, роги і вічно оголені мечі – ефріти завжди готові захищати свого хазяїна. Він дивився на свої руки – червоні в шрамах і з чорними нігтями. Він давно не бачив свого обличчя, адже дзеркала розлітались на дрібні частки, не витримуючи його потворності. Доповнювали «красу» закручені баранячі роги і запах сірки, який завжди його супроводжував. Це зробили з ним ангели, за допомогою могутніх заклять, аби люди жахались його і він не міг з ними говорити. А колись він був одним із них – блондин з довгим волоссям і благородним обличчям. Але подивившись на одноманітне існування людей він показав їм, що в світі є різні шляхи, і кожен може обрати свій. І не його вина в тому, що вони почали вбивати і грабувати, боятись і ненавидіти. Але його заслуга в тому, що вони навчились творити і любити. Проте, після цього його зненавиділи ангели, звинувативши у людських стражданнях. Вбити його неможливо, але не воювати з ним вони не могли. І ось тепер зуміли вдарити в больову точку. Його дочка, народжена від римської повії в сотому році нової ери, довго жила в палаці посеред цієї пустелі під надійною охороною ефрітів. Але обрала свій шлях і втекла до світу людей. Колись її мали знайти... Він присів біля її бездиханного тіла і зрозумів, що вже давно не ангел. Ангели не вміють плакати... Ваше мнение:
Украинская Баннерная Сеть |
{v_xap_link1} {v_xap_link2}
{v_xap_link3} {v_xap_link4} |
||||||||||||||||||||||||||||
Alex Pysarew - Іонна
|
Все авторские права на произведения принадлежат их авторам и охраняются законом. Ответственность за содержание произведений несут их авторы. При воспроизведении материалов этого сайта ссылка на http://www.libra.kiev.ua/ обязательна. ©2003-2007 LineCore |
Администратор |