|
    Прочтений: 0 Посещений: 2358 Дата публикации: 28.7.2007 З останнім словом Любила на вустах, я піду з цієї дійсності в свій світ. І вічність перетворить мене в прах Найкращу втіху подарує похоронний цвіт. З останнім твоїм цілунком на вустах, я нарешті піду з цієї дійсності додому. Ця реальність зникла у сумних очах А смерть прийме навіки і мене і мою втому... Вона проснулася з солоним присмаком на губах…Знову плакала у сні? Так повторювалося багато раз, з тих пір коли Він пішов…Пішов туди, де немає болю, де вже нічого немає…Покинув її одну…Залишив їй лише ці сльози, сльози, сльози… Втрачене кохання не повернеш, але що робити коли біль не стихає? Не покидає ні на мить? Коли болить вже не тіло, а на клапті рветься серце, чи те, що залишилось замість нього… Розбиті мрії...Як багато їх…Вони мов сіра павутина обплутують душу.. Посміхнулася сама до себе…Але усмішка була такою жалюгідною…Що ж робити? Знову прикидатися що все гаразд, перед усіма але саме найгірше – знову і знову намагатися обдурити саму себе…хоча себе і не обдуриш ніколи…Але ні, вона таки зробить сьогодні те, що так давно хотіла – піде до Нього…І вони будуть разом, тільки тепер вже навіки… В його смерті звинувачувала лише себе – якби вона не подзвонила тоді Йому, не попросила терміново прийти…Можливо Він ще був би…Так поспішав…і тут машина…Це все вона… Скільки днів і ночей провели вони разом…Ходили, взявшись за руки, немов одне ціле, немов ніхто не в силах їх розлучити…Що їй було до вічності, з того моменту, коли вона розчинилася в Його обіймах?.. Що насправді могло мати значення, поки Він тримав її в руках... Вона засинала на сплутаному розсипі світлого волосся, а прокидалася, заплутавшись в павутинні Його поцілунків…Поцілунки були такими п’янкими, вони примушували її забувати про все… Але в долі були інші плани… Встала з ліжка, повільно підійшла до дзеркала. Так, вона може ще спробувати і пошукати собі інше кохання…Бо дійсно гарна…Це чорне волосся, яке він так любив, ці каро – зелені очі…Але ж Він для неї був божеством – першим хлопцем, таким пристрасним, таким гарячим…Вони так любили один одного…І хіба вона думала що її кохання буде замішане на крові…Такій солоній і гіркій… Стріпнувши головою вийшла з кімнати. Нікого дома не було – всі мають свої справи. Життя іде, лише для неї все скінчено…Де була та межа, перейшовши яку, вона не захотіла повертатися назад? У ванній кімнаті вона ще на секунду замислилась…А раптом буде боляче? Хоча що таке фізичний біль коли кожен день помирає серце…А щоночі він зове її до себе, наполегливо шепоче: ми ж хотіли бути разом навіки…Ну де ж ти? Я один…Де ти? Я ще тут, але скоро прийду!… Вода потекла така гаряча…Ще не довго…Чекай, я йду до тебе…Ось вже майже повна ванна…Вона занурилась у воду з насолодою. Поволі холод, що проймав до кісток, відступив. Тоді вона потягнулася і взяла ніж…Такий гострий, не боляче, ні…Зовсім не боляче…Лише трошки…Рука її тверда, навіть не здригнулась, зробивши перший надріз…Кров спочатку повільно, а потім все швидше потекла, вода стала такого червоно - бордового відтінку… Якщо життя це сон, то прокинеться вона в Його обіймах… *** Вона відкрила очі... Що трапилося? Щось пішло не так, і вона це відчувала…У ванній вода стала чорною від крові. Від її крові. Збоку лежав закривавлений ніж…А як руки? Рани є, але дивно, що вона ще не померла від крововтрати. А куди зникло відчуття болю? Вставши і як - небудь витершись, вийшла...Навколо було напівтемно. Вона не вдома! А де? Якісь коридори зі стінами невідомого походження і матеріалу. Складалося враження, що це якийсь підвал, чи підземелля, чи лабіринт, чи... Якби це був підвал чи підземелля, то тут мало б бути сиро і вогко. Але тут не було ні холодно, ні тепло, ніяк... Тут взагалі було порожньо – температура повітря ніби втратила своє значення! Вона взагалі не відчувала нічого крім...Страх – лише він запанував її розумом і тілом водночас. Страх перед порожнечею – був її найбільшим страхом. Краще навколо була б третя світова війна, пекло, апокаліпсис але не пустота! Навколо було порожньо, зовсім порожньо, занадто порожньо. Лише напівтемрява і коридори. А Він? Де той, ради кого вона опинилась тут? Ну ось, ще одна! Дівчина здригнувшись обернулась на голос. Як мені надоїли всі такі як вона! Ці самовбивці! Хто це говорить? Спочатку вона не бачила нікого, але потім, коли очі призвичились до темряви побачила чоловіка, ні хлопця, ні, це не людина а щось незвичне. Ну, ти домоглася свого! Вітаю тебе! Він промовляв це так гостро і холодно що їй стало страшно. Де я? ледь вимовила вона. Там де і маєш бути! Не питай нічого, пішли! Дівчина відвела погляд від цієї істоти, в якої були і крила, і хвіст, і німб і навіть маленькі гарненькі копитця. Він був би смішним, але цей погляд, що пронизує душу…Ви ангел? Чи може…вона раптом затнулася, і не в силах володіти собою спробувала заплакати, але ні сльозинки не впало з її очей. Плакати вона більше не могла…І скільки можна? Якби зібрати всі її сльози, які вона пролила з того часу…ріка…солоне море…мертве море… НеАнгел суворо глянув на неї. Ти думаєш що стражданням кінець? Ну на це не надійся. Ходімо. Повільно, і якось приречено вона пішла за ним…Вона здогадалась хто цей незнайомець…Демон, що зустрічає загублені душі… О, так довго йти…Вони ішли вже, здавалось, вічність…І раптом в напівтемряві вона помітила масивні двері, такі древні, покриті мохом…І табличка – ЕДЕМ… Серце, о ні, ну яке серце? Вона ж мертва…Але щось там, де воно було, стиснулося…Зараз вона побачить його. Піднявши погляд на свого провідника, вона побачила що він посміхається, але якось сумно і водночас зловтішно. Ну заходь! Не вловивши нотки знущання у його словах відчинила двері. І перше, що вона побачила – це був Він. Такий, яким був до загибелі – прекрасним, таким рідним…Я тут! Я прийшла! Але що це? Він навіть не помічає її…І не сам – тримає за руку якусь дівчину, зовсім несхожу на неї і дивиться…о як дивиться! Цей погляд колись дарувався тільки їй…Коханий! Це ж я! Прийшла! Він таки глянув на неї але настільки байдуже, що не повірила сама собі…Що це? НеАнгел подивився на неї суворо Побачила? Він щасливий. Ти йому більше не потрібна. Все даремно…Двері закрилися і десь зникли. Натомість навколо знову з’явилися безкінечні коридори… А ти залишишся тут. Але не одна, не думай. НеАнгел розсміявся холодним різким сміхом. Тобі сподобається…І з цими словами зник… Вона залишилася одна…Спочатку повільно пішла вперед, а потім як загнана тварина почала метатися по нескінчених коридорах…Де вихід! Я так не хочу!...Раптом помітила ледь помітне світло…Так, надія тепер є, вона вибереться звідси…Цей слабкий промінчик йшов від напівпричинених дверей…Вона їх широко відкрила і…навколишній краєвид приголомшив її остаточно. Навколо було те саме місто, те саме зимове місто яке вона бачила щодня, але... куди зникли люди? Навколо були ті самі вулиці але без тих остогидлих їй людей. Небо було брудно – сірим…В ньому повільно пролітали примари…Що це? Дівчина обернулася, але дверей вже не було…Привиди, що літали в небі почали наближатися…Один з них підлетів так близько, що дівчина змогла зазирнути йому в очі…О ці очі! Такі пусті і стільки водночас розповіли…Ти ж моя мрія, яка ніколи не здійсниться…Ти померла зі мною! Я забрала вас з собою! За що ти і нас убила? шипіли примари за що? Дівчина відчувала могильний холод, чіпкі руки цих потвор. Він ж хотів щоб ти жила, а ти вбила не тільки себе! Холод ставав все сильнішим… …i вона відкрила очі…Вода в ванні…вже холодна…В руках ніж…Що це? Її втрачений коханий дивиться на неї з такою ніжністю. Дівчина почула голос, що лунав ні звідки: Не треба…Я щасливий…Я відпускаю тебе…Ми не будемо разом, але не сумуй…Не роби цього…В нас різні долі…І твоя доля уже чекає на тебе… Це все сон…На щастя…Десь в кімнаті задзвонив мобільний…І вона відчула, що серце, яке так нило без Нього раптом немов розцвіло… Ваше мнение:
Украинская Баннерная Сеть |
{v_xap_link1} {v_xap_link2}
{v_xap_link3} {v_xap_link4} |
||||||||||||||||||||||||||||
Юлия Самотня - Сон
|
Все авторские права на произведения принадлежат их авторам и охраняются законом. Ответственность за содержание произведений несут их авторы. При воспроизведении материалов этого сайта ссылка на http://www.libra.kiev.ua/ обязательна. ©2003-2007 LineCore |
Администратор |