|
    Прочтений: 0 Посещений: 1720 Дата публикации: 24.9.2008 пригодницька казка Знаю коли, та не скажу де, може і близько, бо не в тридев’ятому царстві, а на землі мрій, яку не кожен може бачити, землі соняшників, винограду і ланів пшениці, що оточена горами і морями, жив собі цар. Жив, а може і досі живе, в тій чудесній країні, звідки все починається, де немає нужди, заздрості, а люди сміливі і добрі душею. Так от, мав той цар кохану дружину і двоє синів-близнюків. Хлопці вдалися до матері золотавим волоссям і голубими, як волошки очима, вони були схожі один на одного, як дві каплі води, сам батько їх інколи не розрізняв. Одного звали Анатолієм, а другого Миколаєм. І жили б Толя з Колею не тужили, якби одного сонячного світлого ранку не приснився їхньому батьку сон. Отак завжди, ніби ніщо не передбачає біди, як на тобі! Той сон царю видався віщим. Хтось у сні спитав його. – Кого думаєш царем по собі залишити, як на пенсію підеш? Адже два сини маєш. Ти ж розумієш, не можуть двоє правити. І батько страшенно зажурився. Він розумів, що від його вибору залежатиме життя всіх людей у царстві. Синів він любив однаково. Кожен видавався йому достойним посісти трон. З цього моменту в щасливому королівстві оселився неспокій. Той неспокій своїми чорними крильми закрив небо і сонце від ясних очей царя. Все королівство потопало в дощах, ранки стали туманними і незрозумілими, дні почали бігти наввипередки одне перед одним, а вечори стали нудними і чорними. Одного такого осіннього дня, коли вже всі жителі царства не могли витримувати отої оказії, що трапилась, цар таки наважився і покликав синів до себе. - Ви, вже виросли, змужніли. – сказав він. - Пора знати більше про світ. Сьогодні знову в сні прилітав до мене посланець і сказав, що не розумно тримати обох синів біля себе, і що я схожий на впертого віслюка, який не хоче рухатись далі. Ото ж, ви зберетесь в дорогу і помандруєте світом. Побачите, що змінилось відтоді коли мандрував я. А заодно маєте знайти відповідь на питання, яке ваш дідусь колись задавав мені... - цар почухав бороду і замислився, від того густі складки зарябіли на його лобі. - І що ж то за питання таке, батьку? – нетерплячка брала Колю, він вже наперед знав, що оті складки на батьковому лобі, то признак довгої розмови. І аби не стовбичити тут марно, а по швидше чкурнути у свою майстерню, не побоявся навіть викликати царське невдоволення. - Ви маєте дізнатись, що таке щастя? - коротко виклав батько. - Даю вам три роки, аби знайти правду. І з тим відпровадив зі своїх покоїв. Коля ще чекав прочухана з вчорашню витівку, в майстерні був розібраний мотор від новенької хонди, але все це залишилось десь на задньому плані, він не міг оговтатись, що розмова так швидко скінчилась, а брат вже аналізував сказане, і скоромовкою планував в голос. - Та ж я і так знаю відповідь, навіщо мені кудись мандрувати! – весело сказав Толя. – Я б міг за цей час переглянути бібліотеку інків, у них був цікавий спосіб передачі інформації. Ну так вже й бути в підвалі національної бібліотеки знайдемо місце для твоєї побитої Хонди. А пройде час, ми прийдемо у замок і розкажемо, як кожен розуміє щастя. - Який ти нудний! – Коля нарешті оговтався, дивуючись, що цього разу оминув прочухана і нарешті щиро втішився нагоді вирватись з дому, він вже й забув про свої справи в майстерні. – хочеш, сиди у своїй бібліотеці! Я хочу побачити світ! Дізнатися, що там за горизонтом, звідки прилітають херувими...? Чи правдиві байки старожилів. - Ага, а ще познайомитись з тролями, гномами, вампірами, водяними, русалками, привидами, полтергейстами, віями, титанами, відьмаками, духами, мерцями, лісовиками, і різною нечистю? – перебив його брат. - Теж мені, не настрашив... - Та ти уявити не можеш, які небезпеки на нас чекають за межею наших володінь! - А я і не хочу уявляти. Хто в Бога вірить нечисті не боїться! І взагалі, пора давно забути про страшилок з казок. Їх не існує! Старі діди навмисно все це вигадали, аби лякати таких дурників, як ти. - Ну добре, нехай не існує, але що ти скажеш про диких звірів, і бандитів, чи ти думаєш, що всюди в світі так спокійно, як у нас? Ти забув, що вони набагато відстали від нас? Що ми заховались від них нейромережним полем? І фактично потрапити туди то те саме, що потрапити в інший світ? Ти ж чув, що світ за цими скалами зовсім інший. Він воює, він задихається в злобі. Я особисто туди не хочу! - Ну то залишайся. А я піду. Бо, я не вірю, що світ такий, як ти розповідаєш! Коля зібрався в дорогу і вирішив йти сам. Але не встиг вийти за ворота замку, як побачив, що його наздоганяє брат. - Ну що, передумав? – щиро втішився компанії брата. Як би там не було, але за своє невелике життя ще жодного разу не проводив більше години без Толі. Він, правда, й не сумнівався, що той попреться слідом, так завжди було. Коля постійно маніпулював братом, штовхаючи того на всякі каверзи. Толя теж не міг уявити дня без Колі. І хоч був страшенно не задоволений впертістю свого близнюка, розумів: зачинити Колю на три роки в бібліотеці взагалі безглузда ідея. - Куди ти без мене? – сказав понуро все ще сердячись за зіпсовані плани. Коли зовсім стемніло опинилися в лісі. Розвівши слабенький вогонь вони скрутились біля нього калачиком і роздумували. - Слухай, Толь, - не спалося Колі. – Ти казав, ніби знаєш відповідь, - що то по твоєму щастя? - Я думаю це влада. - Ну, знаєш, не виглядав сьогодні тато щасливим, використовуючи дану йому владу, та виганяючи нас в світи. - Тоді напевне це гроші. - Але ж бабуся Одарка з густого лісу єдине багатство, яке має то 12 внуків, а сяє щастям, як ангел. - Тоді це сім’я. - Виходить, що людина нашого королівства, якій трапилося народитись сиротою приречена бути нещасна? Хіба вона не має права на щастя? - Ну, тоді це такий стан душі, коли ти всім задоволений. - А від чого він виникає? Рідко, яка людина може бути всім задоволена. - Давай спи. У нас ще цілих три роки аби дізнатися правду. Ти інструкцію ту що перий міністр дав прочитав? - Ні, а ти? Завтра прочитаємо. Але не зважаючи на те, що Коля нарешті замовк їм не спалося, а в голові роїлися думки: „ на скільки великий світ?” „А чи всюди люди такі добрі як у них?” „А чи взагалі всюди на землі є люди?„ Далі цього лісу вони ніколи не ходили. Завтра на них чекало невідоме. Отак вони і заснули під великим розлогим дубом недалеко від вогню. Нараз зірвався сильний вітер, закружляло в повітрі зелене листя, спалахнув вогонь у вогнищі, і біля дубу з’явилася гарна жінка в зеленому платі вшитого з листя і з букетом вплетених трав та польових квітів у волоссі, вона виглядала дуже екстравагантно, мов манекенниця, що тільки-но зійшла з подіуму, красуня роззирнулася довкола і прошепотіла – О, в мене гості, як приємно побачити когось в цій пустощі, а ще й під дубом бажань. Ну сіроклюва, ти підслухала їх бажання? - З дерева випурхнула ворона, і сіла на плече господині. - Картина карикатурна, кажу що чула, шукають щастя. – прокаркотіла вона. - Дивні якісь, от як зазнають горя, тоді зрозуміють, що таке щастя. І чого їм дома не сиділось в теплі і добрі? А як там справи в лісі? - Катавасія! Хтось каламутить! Космічний контур на кратері порушився! Карстова печера не замкнена! Кар! Молекулярний рівень викривлено. Вхід в світи відкрито! - Не чіпай, немає в мене наказу. А ті двоє хай ідуть, видно так їм судилось, світ нікого не чекає з розкритими обіймами. Помічника їм надихну, щоб в дорозі веселіше було. А що б такого їм побажати, Розаліндо? Хай їх міць буде в тому, що вони разом - плече в плече, рука в руку. Не буди їх, хай виспляться, може це їх єдина спокійна ніч перед дорогою. далі буде... Ваше мнение: Украинская Баннерная Сеть |
{v_xap_link1} {v_xap_link2}
{v_xap_link3} {v_xap_link4} |
Котито - У пошуках щастя
|
Все авторские права на произведения принадлежат их авторам и охраняются законом. Ответственность за содержание произведений несут их авторы. При воспроизведении материалов этого сайта ссылка на http://www.libra.kiev.ua/ обязательна. ©2003-2007 LineCore |
Администратор |