Жанр: Проза: Философская Прочтений: 0 Посещений: 3123 Дата публикации: 26.5.2009
Щось наче зламалось в її душі….. Чи то стремління бути не такою як всі – Розуміла ж : така ж, така! – чи то стремління кохати і бути коханою……Де її всі мрії? – питає вона себе…..
«Де ж я їх загубила? В дитинячо-старечому цинізмі? В лінивості душі своєї? В пошуках – спробах і падіннях? В бридкому, але такому заспокійливому самообмані!!!!!» Куди я іду, до чого прагну? Де мій піт і кров, покладені на справу всього життя? Чи не так годиться робити?
Мрії…..Вони ніби і не дорослішають. Їх тільки забороняєш собі, все завдяки тому ж таки цинізмові. Своєю дорослістю забороняєш.
- Не можна так.
- А хто сказав що ні? А хіба в цьому світі не все можна?
Ця "всеможність" своїм розбещеним солодкувато-гомофобним поглядом заглядає у твою душу. Слини жовчного цинізму накрапають із пащі розбещеного пороку у твоє випещене (вирощене) батьківською мораллю і буквариками чемної поведінки єство…І спочатку та паща зі слинами має золотавий блиск….Гарна обгортка – легко обманутися! Старе як світ...»
Вона гнівно труснула головою.
«Чого ми прагнемо себе занапастити, ще до того, як зробимо щось корисне в світі?
Занапастити страхом перед незробленим, і байдужістю до того, що твориться навкруги нас? Нам бракує сміливості для того щоб здійснити свою мрію, зате сміливість пре через край, коли ми заганяємо себе на дно!»
Діна дивилась так само прямо перед себе. Думки роєм пролітали у її голові…І раптом вона помітила дивний вираз обличчя, по іншу сторону дзеркала…..
- А чого ти на мене так дивишся?
- Я? Думаю…..Ти ж вже готова зробити для себе висновок?
- Висновок? З отієї всієї штуки, що я тільки що думала? А це можливо? 
- Хм…Ну а про що ми говоримо..?
- Ну…Почали з того, що мені гірко й сумно стало від того, що я пішла не туди….що уявляла, ніби то особлива….особливіша ніж інші….
- Ага!…Самообман?
- Виходить що так….Виходить що влипла.:)
У відповідь була тільки розуміюча іронічна посмішка….
Тут вона змигнула , і нарешті зрозуміла що знаходиться у ванній….Діна вимкнула кран, з якого скажено струмила вода ( з маху увімкнула на всю), помила зубну щітку від пасти, витерлась рушником, що пахнув свіжістю (мабуть новий «сілан», смішливо вона згадала надокучливу рекламу), і з якимсь новим запалом увійшла до своєї, уже опівнічної кімнати.
Сіла до столу, звичним рухом підігнувши ногу під себе, дістала із завалів паперу і різної навчальної дрібноти свій щоденник, і написала у ньому :
«Найбільшу послугу, яку ти можеш для себе зробити – це бути чесною з собою. Так менше шишок на голові…правда?» 
Ваше мнение: