|
    Прочтений: 0 Посещений: 1351 Дата публикации: 28.8.2009 Твій лист мені. На рожевому папері. Із квіткою жасмину. «Моє кохання розшите білими нитками. Таке м’яке червоне мереживне серце, прошите охайними широкими стібками. Наче стрічками підперезане, зіллям заплетене, яблучним цвітом вкрите. Я беру його в руку, і воно тане, всотується у шкіру, наче рожева олія, розтікається п’янким медом по судинам. Паморочиться...» Мій лист Тобі. Подихом на склі. Після дощу. «Ти мені наснилася. Така загадково сумна. Наче вперше, посміхнулася і опустила погляд. Я п’ю повітря. Жадібно. Воно спільне. Твоє і моє. Бузково-сіре, мигдалево-гірке, наче отрута. Іще мить – і зупиниться серце. Навіки. Зупиняться серця наші. А поки – нехай вистрибують, заходяться в єдиному танці. Поки не знесиляться і не вибухнуть зорепадом. Варто лише наблизитись, крадькома поглянути, торкнутися тіні твоєї – і ти озирнешся, знітишся і подаруєш посмішку. Цнотливо-спокусливу. Торкнуся губами вій твоїх, і затріпотять вони від мого подиху. Що ж ми робимо – думка промайне і щезне, бо не важлива вона зараз. Нам байдуже до неї, до них, до усього світу. Є лише ти, і я, і наше повітря, і ця мить. Спільна і прекрасна. Наша таємниця. Це потім ми будемо жалкувати про вчинене. Ховатимемо очі по закутках. Уникатимемо себе. Тікатимемо від самої думки про те, що це взагалі могло трапитись. Все це буде потім. А зараз є зараз. І немає більше нічого, крім нас цієї миті. Хочеться лишень втратити свідомість від тої солодкої втоми, яку дарує цей спогад.» Твій лист мені. На чорному оксамиті. Сріблом. «Намалюю тебе біля вікна. Вітер тріпотить фіранками і твоїм волоссям. Небо чорне, бо насувається буря. Вона вривається до кімнати свіжим подихом весни. У місячному сяйві не виблискує твоє чорне волосся, бо хмари вкрили ковдрою небесне світило. Шовкова сукня, ледь прозора, майорить білим мереживним прапором. Іще мить – і займеться вона від свічок-світлячків, що розфарбовують нашу мить бурштиновим, діамантовим та смарагдовим кришталем. Варто лише торкнутися – і хвилею впаде завіса на холодну підлогу. Ти не зробиш і кроку, подихом я наближуся і огорну своїм теплом. І раптом стане так спокійно і затишно. Не треба буде нікуди бігти, нікого чути, усе стихне. І лише серця битимуться в унісон все частіше.» Мій лист Тобі. На червоному шовку. «Сьогодні ти прийшла до мене. Вперше сама. Навстіж двері – огорнула мене своїм теплом. Не встигнувши отямитись – відчуваю несподіваний поцілунок. Проймає жаром. І не зрозуміли, як опинилися разом. Наче марево, не можу усвідомити таку маленьку, проте свою мить щастя. Байдуже, що десь поряд ходять люди, що не вважають нашу радість доцільною. Але ж ми заслуговуємо на неї. Я не пам’ятаю, у що ти була одягнена. Бачу лише твої очі, що так прагнуть мене. Мої пальці у волоссі русявому твоєму. Твої долоні у мене на плечах. Потім кофтинка твоя падає, ми падаємо разом з нею. Все скінчилося. Ми, знесилені, проте сяючі, виходимо із схованки, одягнувши звичні ролі.» Мій лист Тобі. Сіллю на дзеркалі. «Ти не прийшла. Мені стало так порожньо. Так сумно. Так сіро. Невже я чимось завинила? Щось зробила не так?» Мій лист Тобі. Зойком у тиші. «Сьогодні бачила Тебе з Ним… Щось змінилося у Твоєму погляді… Від став таким чужим, далеким, нещирим… Чи є в нас шанс?» Мій лист Тобі. На піску. Попелом. «Пам’ятай…» Ваше мнение: Украинская Баннерная Сеть |
{v_xap_link1} {v_xap_link2}
{v_xap_link3} {v_xap_link4} |
Пакс - ...листи...
|
Все авторские права на произведения принадлежат их авторам и охраняются законом. Ответственность за содержание произведений несут их авторы. При воспроизведении материалов этого сайта ссылка на http://www.libra.kiev.ua/ обязательна. ©2003-2007 LineCore |
Администратор |