Жанр: Проза: Рассказ Прочтений: 0 Посещений: 1335 Дата публикации: 18.12.2009
Я увійшов в кухню. Тьмяно світив місяць пробиваючись крізь вікно. У дворі лаяв собака, лай якого не міг заглушити мій стогін. Погляд впав на стіл на якому лежав ніж. Я раптом схопив його, і хотів було… Та мій закатований до смерті ангел поглянув на мене, і я впустив холодне знаряддя катування себе самого. Я провів цей “кидок” поглядом і сів під вікном, біля холодної батареї. Із силою стиснув голову. Раніше в таких випадках мені дуже хотілось щось розтрощити. Ось це вікно, цю батарею, вбити цього собаку що лає. Що попаде. Але я завжди стримувався. Чому? Незнаю! Дуже боліла голова, її так тиснуло із середини, що я таки цього разу не втримався. Встав, ступив пару кроків до протилежної стіни і з усієї сили йобнувся об неї головою. Відчув лише як з губ пішла кров, а окуляри роздерли ніс та вухо…
Я оклигав через якісь хвилини… Лежав на спині, боліли рани психозу. Де всі? Нема нікого поруч! Я підтягнув ноги до живота. З уст лунали шепотом прокльони. Голова знову боліла, нічого не змінилось. За що мені ця самотність?! За що в мені ця злість?! За що я це все ненавиджу?! Чому? Чому я маю мати когось?! Дайте мені спокій! Дайте хоч на хвилину, або назавжди темряву! Дайте мені ніщо!
Ваше мнение:
Еїк - Мить питань
