|
    Прочтений: 0 Посещений: 1243 Дата публикации: 2.3.2010 Це був звичайний сірий робочий день. Нічим він не відрізнявся від низки попередніх, таких же безлицих та попелясто-рутинних. Я йшла до офісу, стомлена і без настрою. Шукала тебе у натовпі, блукаючи змерзлими вулицями. Ноги грузнули в болоті зі снігу, солі та піску – щастя, що черевики гарні. Напевно, єдине щастя на сьогодні, думала я. Тебе ніде не було. Це гнітило і наводило на неприємні думки. Невже ти забула про мене? Невже я щось зробила не так, і ти вирішила припинити наші стосунки? Невже ти знайшла когось кращого, більш гідного за мене? Невже… Сльози потихеньку наверталися на очі, та я знала, що плакати не можна – робочий день іще не закінчився. Зайшла до офісу, заварила каву, одягла туфлі на тоненьких підборах та коротку спідницю – начебто відчула себе дівчиною, привабливо-рудою і водночас одною-однісінькою у цілому світі. Ввечері, після роботи, сховала своє жіночне «я» до шафи – у комбінезоні та із рюкзаком за спиною я більше схожа на хлопця. Вийшла із офісу з важким серцем. Треба йти додому, та зовсім не хотілося. Знала, що мене ніхто не чекатиме. А гуляти було запізно. Ще й цей дощ. Мало того, що слизько і брудно, ще й цей недоречний дощ. Підійшов мій автобус. Червоний. «Колдрекс», називаю його я, бо понеділками ходить саме такий, насиченого енергійного кольору. Людей напихалася сила силенна. Мені пощастило – притулилася біля вікна, у навушниках – на повну гучність Радіо «Рокс», за вікном – вогні нічного міста, туман та мряка. Я все чекала, що ти зателефонуєш, але ні: на екрані – жодного пропущеного виклику, жодного повідомлення. Стало так самотньо і холодно, що я ледь не пропустила власну зупинку. Добре, що пів автобуса вийшло, і мене просто винесло течією назовні. На вулиці одягла рюкзака і вже збиралася зробити голоснішим звук, та щось знайоме змусило мене озирнутися. Тонкий аромат свіжо-солодких парфумів, витончений натяк на твою присутність: нотки талого снігу, набряклих бруньок та крапель нічного дощу у місячному сяйві. Це точно була ти. Ти чекала на мене. Саме на мене… Ти стояла на зупинці поруч зі старою акацією. Вітер розвівав сире голе гілля, грався твоєю спідницею, наче хотів зірвати. У світлі ліхтарів довгі пасма чорного волосся вигравали діамантами. Я вдихнула пахощі на повні груди і потонула у твоїх очах. Мить – і ти проводиш тендітною рукою по моїй щоці. Як же ж бракувало твого дотику. Як же ж я хотіла відчути себе у безодні твого смарагдового погляду. Твої губи холодні, проте гарячий поцілунок відносить далеко подалі від щоденних негараздів і обтяжливо-прикрих думок. Обійняла тебе міцніше за струнку талію, пригорнула ближче, щоб відчути стукіт невтомного серця, прибрала неслухняний кучер зі скроні: яка ж ти у мене гарна. Ми кружляли стомленими вулицями, ділилися подихом у світлі самотніх ліхтарів, підспівували радіо і життю. Дощ великими крижаними краплями падав на наші вії і губи, та було байдуже. Ми нічого не помічали навкруги. Існували лише ти, і я, і цей густий туман, що ховав нас від випадкових перехожих. Моє серце шаленіло, намагаючись вистрибнути із грудей: хотілося взяти тебе тут і зараз, та ти бентежилась і сором’язливо відводила погляд. Ми майже дійшли, та ти раптом зупинилася на перехресті. Мовчки подивилася на сіре глибоке небо, відпустила мою руку та відвернулася. Я стояла, не знаючи, що відповісти на це. Потім підійшла, обійняла зі спини, притулилася щокою до твоєї щоки та прошепотіла: я кохаю тебе… моя Весна! Ваше мнение:
Украинская Баннерная Сеть |
{v_xap_link1} {v_xap_link2}
{v_xap_link3} {v_xap_link4} |
||||||||||||||||||||||||||||||||
Пакс - in love
|
Все авторские права на произведения принадлежат их авторам и охраняются законом. Ответственность за содержание произведений несут их авторы. При воспроизведении материалов этого сайта ссылка на http://www.libra.kiev.ua/ обязательна. ©2003-2007 LineCore |
Администратор |