|
    Прочтений: 0 Посещений: 1044 Дата публикации: 5.8.2010 Частина ХХІ Я не пам’ятаю, як ми дійшли додому. Здається, ми проходили повз церкву, де отець Макар розмовляв з прихожанами після ранішньої проповіді. Діти, пробігаючи вулицею, віталися з нами, і ми щось казали їм у відповідь. Але більше за все на світі нам хотілося залишитися наодинці. Славко з Олею поїхали до Миколаєва. Прийшовши додому, я нагодувала своїх тваринок, щоб в найближчі годин дванадцять забути про їх існування. Максим творив щось на кухні. І, коли я нарешті увійшла до хати і роздяглася, залишившись у нейлоновій сорочці та халаті, то побачила на столі справжній весільний торт, вкритий біло-рожевим мереживом прикрас. –Я маю відшкодувати тобі відсутність весілля, – пояснив Максим. – Скоро ми зможемо влаштувати справжню гулянку всією громадою, обіцяю тобі. Я посміхнулася, розуміючи, що цього ніколи не буде. На наше весілля з чистим серцем прийшли б самі лише діти. Несміливо підійшовши до столу, я сіла на табурет. Максим сів поряд. –Ти не хочеш зараз їсти його, – констатував він. Я кивнула. –Тоді ми пропустимо бенкет і перейдемо до наступної частини – весільної ночі. Я розсміялася, цього разу насправді весело. –О другій годині дня? –А ми опустимо штори, – відповів він, вже цілуючи мене. Я відвернулася від нього. –Ти маєш іти. Твої дядько з тіткою хвилюватимуться. –Нехай, – Максим ще міцніше притиснув мене до себе, цілуючи у волосся. –Ти маєш іти, – я не могла приховати глибокий жаль з цього приводу і біль за вимушене приховування нашого кохання. Максим взяв мене за руку, і його пальці сплелися з моїми пальцями. Іншою рукою він розв’язав пояс мого халата і скинув його з моїх плечей. Максим погладив мої груди через сорочку, через що мої сосці враз затверділи, видавши моє бажання. –Тобі це подобається? – пошепки запитав він. Зібравши останні сили в кулак, я покачала головою. Він мав піти від мене, і я не хотіла, щоб йому було важко це зробити. – Ти брешеш не дуже вміло. Я тобі не вірю. І він торкнувся моїх вуст. Спочатку я відчула його тепле дихання на своїй щоці. Потім – ніжний дотик губ. М’яко та обережно. Він злегка прикусив мою нижню губу, і мені нічого не залишалося, як зробити те саме з його верхньою. Він торкнувся мого рота своїм теплим вологим язиком. До зустрічі з Максимом я ніколи не думала, що мені це може подобатися, але так і було. Його язик пробіг по моїх губах і просковзнув між ними. –Зроби те ж саме, кохана. – Я спробувала зробити це, трохи висунувши язика і скуштувавши смак його губ. Максим миттєво захопив ініціативу і почав ніжно ссати мого язика, наче цукерку. Я відчула, що бажання, незнані мною до зустрічі з Максом, охоплюють все моє єство. Мої груди налилися і мені шалено хотілося потертися ними о Макса. Що я і зробила. З його вуст злетів стогін, але він не припинив цілувати мене. Його руки лягли на мої груди, все ще прикриті сорочкою, і стиснули їх, наче м’ячики. Я міцніше обійняла його, проводячи руками по спині та сідницях. Нарешті Максим розібрався, що до чого в моїй сорочці, і випустив моїх кралечок на волю. Тут він відірвався від моїх губ, але лише для того, щоб притулити мене до стіни і продовжити цілувати. Його губи повільно спускалися по моїй шиї до грудей, доводячи мене до божевілля. Я запустила руки під його майку, продовжуючи гладити його спину. –Кохана, так, так, – шепотів він, змикаючи губи на моєму сосці. Він ссав мої груди, наче немовля, жадібно і наполегливо, іноді трохи боляче, та все одно шалено приємно. Мені хотілося кричати, але я стримувала себе. Лише іноді, коли він ніжно покусував сосці, з моїх губ виривався тихий зойк. Все це мені дико подобалося, та я хотіла більшого. Я запустила руки в його джинси і намацала пояс трусів. –Вишеслава, що ти зі мною робиш, – простогнав він, ніжно відводячи мої нетерплячі руки. –Можеш зробити зі мною те саме, – нахабно відповіла я, дивуючись своїх розкутості. Я ніжно стискала його сідниці, притискаючи його стегна до свого лона. Максима двічі запрошувати не довелося. –В тебе дуже гарна попка, – видихнув він мені у вухо. – Така м’якенька і тепла... Цієї миті його пальці сковзнули між моїми стегнами, примусивши мене скрикнути від гостроти відчуттів. –Так, я хочу, щоб ти кричала від жаги... – Його пальці заплуталися в курчавому волоссі, але наполегливо продовжували щось шукати. Я в цей час ніжно торкалася його грудей, погладжуючи їх, від чого рідкі волоски стали дибки. Я спробувала відтворити те, що Максим робив зі мною, але тієї миті, коли я лизнула його сосець, Максим нарешті намацав найчуттєвіше містечко не замислюючись над тим, що зводить мене з розуму, він почав терти маленьку кульку, в якій зосереджувалися всі мої бажання. Я стогнала від цієї муки, та якби він припинив це, я, мабуть, померла б. Мої ноги відмовлялися тримати мене, і я опустилася на підлогу. Максим миттєво відреагував на це, сівши на мої стегна і продовжуючи гладити мої груди. Та скоро йому це набридло, і він спустився нижче, стягнувши з мене трусики. –Розведи ноги, – наказав він. я з радістю послухалася. Я хотіла, щоб його пальці знов опинилися там. В голові шалено стукала кров, а м’язи, про які я ще півроку тому навіть не здогадувалася, шалено скорочувалися. Раптом він встав і потягнув мене за руку, допомігши піднятися. –Тобі не можна лежати на холодній підлозі, ти застудишся. Ходімо, – прошепотів він, ведучи мене за собою до спальні. Хто ще міг у таку мить турбуватися про моє здоров’я? Напевно, не я. Добре, хоч постіль перестелила. Цього дивовижного дня це була остання моя зв’язана думка. Я вийшла надвір. Усе навкруги було якимось тривожним. Мабуть, такий настрій створювало дивне світло. Був вечір, сонце вже котилося на захід. На небі, взагалі-то чистої блакиті, з’явилася хмарка. Невеличка і темненька, вона зупинилася якраз над селом і закрила собою шлях яскравим променям сонця. Світло, пройшовши крізь хмару, набуло якогось затьмареного рожевого кольору. Впавши на землю, ця дивна барва перетворила все навкруги на інший, чарівний і небезпечний світ. Все живе наче зникло, і щебетання горобців видавалося удавано гомінливим. Мені стало якось моторошно, і я пожалкувала, що поряд зі мною немає сестри. Вона приїздила на вихідні, але канікули в неї вже закінчилися, і вона мала бути вдома. Крім того, я шалено скучила за Максимом. Він одразу розставив усі крапки над «і», заявивши дядькові й тітці, що обвінчався зі мною і житиме у мене. Вони могли б не повірити Максу, але не вірити діду Степану в них не було змоги. Степанида Карпівна без кінця пила якісь краплі, Павло Семенович лютував і погрожував, але Макс спокійно зібрав свої речі і наступного ж після нашого весілля дня перебрався до мене. Дізнавшись про наш роман, село погуло і затихло. Я навіть здивувалася. Я боялась закохатися у Макса з огляду на інших людей, в той час як ці люди значно більше переймалися власними проблемами. Половина села мене засуджувала за таку нерозважливу поведінку, а половина взагалі мною не цікавилася. Першу половину очолював отець Макар. Він казав, що наш шлюб беззаконний, бо вінчатися можна тільки розписаним і з дозволу батьків. Макс показав йому наше свідоцтво про вінчання, але священик залишився при своїй думці. Я давно не була в церкві, тому не знала, чи виголосили мені анафему. Ще б пак! Племінниця відьми звабила безневинне дитятко! Звичайно, були в мене і прибічники. Точніше, прибічниці. Молоді жінки, які розуміли, як важко знайти гідного чоловіка, скоріше заздрили мені, ніж засуджували. Парубки мого віку почали здалека позирати на мене: їх, мабуть, цікавило, що знайшов у мені Макс. Це питання цікавило і мене, та Макс був несерйозним, і коли я його питала, то відповідав, що закохався з першого погляду у найвродливішу дівчину на селі. Та щастя не може тривати надто довго. Я провела з Максимом два найщасливіші місяці в своєму житті, які не забуду ніколи. А після цього прийшла весна. В Максима почалася сесія. Він поїхав до Миколаєва і на три тижні зупинився у гуртожитку (наших грошей не вистачило б на часті поїздки до Хрестинок і назад). Занурившись у навчання, Макс навіть на вихідні не приїхав. В мене не було телефону, то він і не дзвонив. Сама я не хотіла ходити на пошту. Холодна погода в нас затрималася, хоча це і нахабство – чекати тепла вже у березні. Дули пронизливі вітри, що пробирали до кісток. Виходити надвір зовсім не хотілося. Причому, це стосувалося не тільки мене, але й дітей. Вони, як і останні місяці, сиділи у мене., чому я була тільки рада. Все ще боляче переживаючи свою педагогічну поразку в школі, я з задоволенням розповідала дітям цікаві історії, не стиснуті рамками шкільної програми. У четвер ввечері, коли діти вже порозходилися, я сиділа з гасницею і читала історію Туреччини. Вечорами в нас вимикали електроенергію, як казали, з метою економії. Я вирішила, що цей час можна використати для підвищення своєї освіченості. Це принаймні краще, ніж сидіти, дивитись у вікно і тужити за чоловіком. Книжка була малоцікавою, писали її, мабуть, щоб відбити будь-яке бажання знати історію османів. Я і не помітила, як заснула. Раптом – стук. Стук до болю знайомий. Я кинулася до дверей і відчинила їх. Холодний вітер увірвався до кімнати, полетіли на підлогу якість папірці. На порозі стояв Максим, живий і здоровий. Він трохи зблід, трохи схуд і взагалі виглядав не кращим чином, але він повернувся! Ми кинулися одне до одного. –Я скучила за тобою. –Я знаю. – Він міцніше обійняв мене, намагаючись заспокоїти. – Я знаю. Я ні про що не питала його, принаймні не відразу. Ми не могли відірватися один від одного, наші вуста постійно зустрічалися в палких, жагучих цілунках. В мерехтливому світлі свічки все здавалося таким дивним, романтичним. По стелі та стінах пробігали тіні: вони то зливалися в дивному танку, то відбігали одна від одної, і тоді здавалися дуже самотніми. –Як я кохаю тебе, – прошепотів Максим, ніжно обіймаючи мене. Його руки блукали по моїх плечах, спині, шиї. Його пальці плуталися в моєму волоссі. Його вуста зливалися з моїми... Вранці в наше вікно зазирнуло сонце, розігнавши темряву оксамитової ночі. Вставати не хотілося. В ліжку було так тепло, і поряд був Максим. Він навіть уві сні міцно обіймав мене, ніби казав всьому світові: “Моя!”. Я вдивлялася в обличчя коханого, намагаючись запам’ятати найменші риски. Поки Максима не було, я дуже жалкувала, що в мене не було жодної його фотокартки, і намагалася відновити в пам’яті його постать. Мені це вдавалося, та я все одно боялася, що скоро, може навіть завтра, я не пам’ятатиму його очей, посмішки, милого насупленого обличчя. Максим прокинувся. Шоколадні очі вдивлялися в моє лице, наче намагалися прочитати мої думки. – Я ніколи не покину тебе. Кохання ніколи не припиняється. І тут я прокинулась. Сонце яскраво світило у вікно, сповіщаючи про прихід весни, а поряд зі мною на подушці лежала м’якенька та тепленька Соня. Я мрійливо крутила на пальці обручку. Кохання ніколи не припиняється. Було ще досить рано (я можу встати і об одинадцятій), тому я вирішила, що п’ятницю можна присвятити поїздці до рідного міста. Погода наче запрошувала прогулятися. Я одягнулася потепліше і вирушила в путь. В Миколаєві я відвідала свого гінеколога. В мене досить нерегулярний цикл, тому затримка навіть на кілька місяців ще нічого не означає. На жаль, я не була вагітною, хоча і сподівалася на це. В мене прокинулися материнські інстинкти, і я хотіла дитину, причому бажано просто зараз. Оскільки це було неможливо, я вирішила пошукати її гіпотетичного батька. Досить швидко я знайшла університет, в якому навчався Максим. Учбовий день ще не добіг кінця, і навколо було повно студентів. Я побачила, що на вході запитують студентські квитки, тому вирішила присісти на лавочці в парку біля університету, аби придумати, як мені туди потрапити. Раптом я побачила Максима. Він з щасливою посмішкою швидко наближався до мене. Я встала, аби кинутися в його обійми, але, мабуть, занадто пізно: мене випередила юна дівчина-білявка. Фарбована. Дуже гарна. Схоже, мене Макс навіть не помітив (досить дивно, якщо зважати на мої габарити). Вони сіли на вільний куточок лавки і почали весело щось обговорювати. Дівчина захопила руку Макса в свої лапки і міцно тримала. Мабуть, це був класичний припадок ревнощів, та що ж я, не жінка, чи що? Маю право ревнувати свого чоловіка. Я встала і підійшла до них. – Привіт, Максим. Можна до вас приєднатися? – Привіт! Як ти тут опинилася? Схоже, радість від мого візиту була приголомшливою. – Автобусом. Як твої справи? Не познайомиш нас? Макс зніяковів. Зазвичай він не припускався такої неввічливості і завжди знайомив співрозмовників. – Знайомтеся. Це Альона... Дівчина посміхнулася мені таємничою посмішкою. – Я наречена Макса. Наші матері так вирішили ще коли ми були немовлятами. – Це дуже давня історія, Альоно, і не обов’язково розповідати її Вишеславі Петрівні. Навряд чи їй цікаво. – Чому ж? Мене цікавить все, що вас стосується, Максиме Сергійовичу. Схоже, наші репліки зацікавили Альону. – А ви працюєте разом? – Ми працювали разом. А тепер ми разом живемо. Я дружина Максима. Він вам не казав? На жаль, ми не влаштовували весілля, інакше неодмінно запросили б вас. Мені вповні вдалося вразити наречену Максима. Вона пробурмотіла щось про відлітаючий літак і швиденько унесла свої довгі ноги і фарбоване біляве волосся. Я нарешті залишилася наодинці з Максимом, та він був зовсім не такий радий цьому, як я. – Це було необов’язково. Розповідати їй. А насупився! Як Ленін на буржуазію. – Ми просто познайомилися. Дружина та наречена мають хоч знати одна про одну. Це корисно обом. А що таке? Боїшся, що вона розірве заручини? – Не в тім річ. Вона дочка подруги моєї матері. До вечора про наш шлюб знатиме вся родина. – Максим, здається, я маю образитися? Ти соромишся мене? Нещодавно ти був готовий заявити про наше кохання всьому світу. – Я і зараз готовий. Але саме зараз мама погано себе почуває, в неї хворе серце, і зайві турботи їй ні до чого. – Максим, це нечесно. Він зітхнув. – Я знаю. Але ти також не поспішаєш представити мене своїм батькам як свого чоловіка, чи не так? Це було правдою. Ми обидва замовчали. Було відчуття, що ми раптом опинилися замість свого затишного світу в якомусь мегаполісі, брудному і страшному, де все було зовсім інакше. І ми обидва не знали, за якими правилами тут треба грати. Я встала. – Мені треба повертатися, бо спізнюся на автобус. – Це було притягнуто за вуха: автобус ходив кожної години. Просто мені хотілося залишитися на самоті і добре все обдумати. Відсутність вагітності раптом перестала бути поганою звісткою. Одного ясного погожого квітневого ранку до мене завітав чоловік. Він зупинився біля моєї хвіртки і не заходив, доки я сама не вийшла, хоча відчинити мою калитку, як ви знаєте, зовсім не важко. –Здрастуйте, Вишеслава Петрівна, – ввічливо привітався він. Чоловік видався мені трохи знайомим на обличчя. Я ніяк не могла пригадати, де бачила його, та мене це не здивувало: в мене взагалі погана пам’ять на людей. Я можу тричі на день здоровкатися з однією й тією самою особою, наче і не бачила її. –Доброго дня, – відповіла я. –Чи можу я поговорити з вами наодинці? Я демонстративно озирнулася навколо. Як він гадає, хто міг би нам завадити о десятій ранку? Навіть діти так рано не приходили. Чоловік дістав якесь посвідчення і розкрив його. З усього було видно, що він – співробітник якогось відділу міліції з дуже довгою назвою. –То можу я поговорити з вами? – Терпляче перепитав він. –Якщо мій собака вам не заважатиме... Повірте, я довіряю йому, як собі. Те, що відбувалося потім, нагадувало якусь комедію абсурду. На думку міліції, я займаюся чорною археологією. У зв’язку з цим вони хотіли оглянути моє подвір’я. Андрій Кузьмич, наш дільничий, взявся запросити пару сусідів, щоб були за свідків. – Це повна нісенітниця, от що я вам скажу. В мене не той рівень освіти, аби займатися розкопками. В університеті я вчилася заочно, археологія у нас була на рівні заліку. Археологи заочників навіть на підсобні роботи не залучали. А ви кажете, що я сама проводжу розкопки. – Та мені що з того? Нам поступив сигнал, то ж маю перевірити. Думаєте, відвідати Хрестинки – мрія мого життя? Зараз Андрій Кузьмич прийде з вашими сусідами, пройдемося по вашій оселі і розійдемося по домівках. Чудово. Я і так в цьому селі парія, а якби я була вчителькою? Що сталося б з моєю репутацією? –Таке життя, – філософські зауважив міліціонер. – До речі, а що це в вас за дурень у рясі бігає по селу? Я зустрів його в кабінеті вашого дільничного, а потім він перехопив мене по дорозі до вас, конфіденційно повідомивши, що може розповісти, хто вкрав огорожу з цвинтаря. –А, отой ?.. – Я мило посміхнулася. – Так, важке дитинство, тверда підлога... –Зрозуміло. Сподіваюсь, він не буйний? Я знизала плечима. –Та начебто ні. Досі нікого не покусав, не турбуйтеся. Невдовзі моїм подвір’ям вешталися всі, кому було не ліньки. Звичайно, нічого не знайшли. Сусіди розписалися, де було потрібно, і пішли собі геть. Міліціонер вибачився за незручності і відбув до Миколаєва. І що це таке було? Вже тиждень серце стискалося щоразу, як Вовк загавкає. Я чекала Максима. Його сесія мала скінчитись не сьогодні-завтра, і він будь-якої миті міг повернутися до Хрестинок. Не дивлячись на те, що ми так недобре розсталися у Миколаєві, я вірила, що варто Максу повернутися, і все буде гаразд. Я запрошу у гості своїх батьків (на своєму полі грати легше) і представлю їм свого чоловіка. А потім владнаємо стосунки і з Максовими батьками. Це лише питання часу, адже всі ми цивілізовані люди. З двору донеслося гавкання Вовка. Собака ледве не захрип, так голосив. Накинувши якусь стару куртку і натягнувши калоші, я вийшла надвір. За хвірткою стояла якась жінка. Підійшовши ближче, я відразу зрозуміла, хто переді мною. Зустріч з матір’ю Максима відбулася трохи раніше запланованого. – Добридень. Чи можу я увійти? – Так. Звичайно. Ми увійшли до кімнати. Все, що було по тому, я пам’ятаю як страшний сон. Максова матір була дуже ввічливою, зовсім не схожою на його батька. Вона розповіла мені про напружені стосунки Максима з батьком, наче я про це не знала. Про наречену, яку вони давно пригледіли йому в Києві. Про дівчину, заради якої Максим поїхав з рідного міста до цього села. Про те, що йому потрібна була зовсім непідходяща за всіма статтями дівчина на роль нареченої, аби позлити батька і змусити його погодитися з першим вибором сина. Про те, що його план удався, але стосунки з Катрею розпалися самі собою, і тепер Максим має намір залишитися у Києві. Його матір не хотіла, аби я даремно чекала на нього, тому і приїхала. – Як ви дізналися про його план щодо мене? – Я все ще відмовлялася вірити у те, що ніякої помилки немає. Жінка сумно подивилася на мене і дістала з сумочки, яка коштувала, мабуть, більше, ніж я могла уявити, листок паперу. – Вишеслава, повірте, мені дуже соромно, що мій син так вчинив з жінкою. Я не намагаюся виправдати його, але значну роль тут відіграв його батько. Сергій – наче недобрий геній, він все псує навкруги себе. Візьміть, це лист Максима до мене. Він повідомив мені про свій план перед тим, як поїхати до Хрестинок. Тоді я не звернула на ці дурощі особливої уваги, а про ваші з ним стосунки я дізналася надто пізно, він усе приховував від мене. Ще раз перепрошую. Залишившись на самоті, я прочитала листа. Надто добре знаючи почерк Максима, я не мала сумніву в тому, що це він писав. Ваше мнение: Украинская Баннерная Сеть |
{v_xap_link1} {v_xap_link2}
{v_xap_link3} {v_xap_link4} |
Марна Альфиева - Мені наснилося кохання
|
Все авторские права на произведения принадлежат их авторам и охраняются законом. Ответственность за содержание произведений несут их авторы. При воспроизведении материалов этого сайта ссылка на http://www.libra.kiev.ua/ обязательна. ©2003-2007 LineCore |
Администратор |