|
    Прочтений: 0 Посещений: 598 Дата публикации: 25.4.2015 Люди з давніх-давен перекладають свої проблеми на Долю. «Що ж поробиш, певно доля така» або ж « Погану долю Господь мені дав». Цікаво, якби не існувало такого поняття як «доля», то кого б винуватили люди? Себе? Глава 1 Винуватці Винуватці Багато чого доводилося відчути мені в цьому житті, всі величі його, сього життя спізнав. Я бачив як народжується життя, як починається новий шлях, о-о, - це ні з чим не зрівняти, ту ейфорію, те щастя, коли чиста немов росинка душа вселяється в малесеньке тільце, яке згодом стає все більшим і більшим. Як і душа в ньому. Та замість маленької росиночки там течуть справжні потоки, нестримні води, в деяких ці води є стічними. Я бачив як Життя йде своєю дорогою, переживаючи всі злети і падіння, пафосні перемоги і такі ганебні поразки. Я бачив як це Життя закінчувало свій шлях, ще б пак, я й сам сотні разів скорочував цей шлях. І тоді приходила Вона, володарка, справжня Володарка світу, Смерть з її смутними очиськами, скажу відверто – вона захоплива, наскільки захоплива, настільки й жахлива. О-о, ми з Нею були давніми знайомими, Вона так і норовить прогулятися зі мною до Стіксу, але я не однолюб, є й інші богині, з якими я б залюбки прогулявся, правда лише до своєї спальні. Отже про що це я ? А, так, звісно, багато бачив речей в цьому світі, але те що бачу тепер важко описати. Якби я був б кораблем, то це явище можна назвати штилем, повним штилем. Перед очима стояла дівчина, ні не богиня і не німфа. Мені доводилося бувати з дівчатами і самий ЇЇ облік не міг ввести мене в ступор, а ось її дії - цілком. Вдягнена в яскраво – червону, просто огненну сукню, розпущенні і довжелезні коси шукали куди б подітися на її плечі, босі ноги стверджували, що чорні туфельки на каблуках, відкинуті в кутку, належали цій невідомій. Руки теж були оголені і вони, ці руки, збивалися в кров від ударів по жорсткому тренувальному манекені. Вона била манекен з такою люттю, з такою ненавистю і при цьому щось нервово бормотіла, якісь імена, незнайомі мені, але… останнє ім’я, точніше прізвище, було моє: - Моряк, щоб його, Папай - Я бачу бал на честь Покаяння проходить у всій його красі? – здається невинна фраза, проте який ефект. І тут вона повернулась до мене, забудьте мої слова про те, що вона не богиня. Лице, розчервоніле від тренування, випромінювало таку дикість, первородну дикість, оченята горіли немов, два не просто палаючих, а спопеляючих смолоскипа. Ні, не дівчина, а звірина, справжня, дика і на диво граційна й вродлива. Під цим поглядом я в тисячний раз кляв себе за те, що промовив слова, видав звук. Дівчина всього лише кілька секунд дивилась мені в очі, а потім круто повернувшись, підібрала туфельки і вискочила з залу. А я стояв все ще прибитий поглядом, таке дивне почуття, немов вона побачила душу, мою стічну душу. Закохався? Ні, просто вражений, вражений від того, що в нас штучний час існує така первородність, така справжність. Я наче побачив справжню Рожаницю. Врешті схаменувшись, кинувся шукати ротонду, яка скоро поверне мій шлях в інше русло, як не крути покаянним бути нелегко. Я живу у світі, де ви всі вже мертві. Не знаю який вже рік, цього ніхто не знає, хронологію подій ми ведемо згідно з першою Церемонією Покаяння і Таїнства Хранителя. Людей вже давно не бачили, хоча, згідно легенд ми їх нащадки, діти людей і демонів, такі собі покручі. Після Осліплення або як кажуть Відкриття Темних воріт, всі демони з Аїду вирвалися на землю, на людську територію. Писемність стверджує, що багато з демонів покаялися і стали бік о бік з людьми, але святих грішників було не багато, зло випалило людей. І настав повний хаос. В моєму світі існує три типи істот – хранителі, покутники і драґони. Хранителі – це ті, хто в певній мірі володіє магією духу, магією світла. Вони мають зв’язок з небесними воротами та накладають благословення на грішників, щоб спокутати гріхи світу й продовжити його існування. Хранителі – нащадки людей і титанів, але вони дуже слабкі і тому потребують захисту покутників. Покутники – воїни, охоронці хранителів, охотники на демонів. Я донедавна вважав себе покутником, катом демонів, та виявилося, що це не так, а правда була в тому, що моя сутність була демоном, першим демоном, який пройшов через Церемонію Покаяння. Звісно про це знаю лише я і та стара відьма, яка вміла бачити душі, проте зараз вона вже нічого не бачить і не знає. І нарешті, мої родичі по крові – драґони, демони чистої породи, непокаянні душі. Драґони діляться на два типи – первородні та іскушені. Первородні – ті самі, які вирвалися з Темних воріт або ж діти первородних. Іскушені – це перебіжчики, підстилки, які колись були хранителями чи покутниками, ті які зрадили своє. Я, Лінідж Папай, являюсь неофітом. Своїх батьків ніколи не бачив, виріс у Семінарії Лазаря, де й пройшов Церемонію Покаяння , відрікся від злих помислів та став на захист світла. Довелося захищати багатьох хранителів і цим нажити слави відважного воїна, безстрашного ката. Зевс – таким було моє покаянне ім’я. Можливо, воно надто гучне та в мене були всі підстави його обрати. Ні, я не володію блискавками і не заряджаю телефони дотиком. Вибрав я його через прізвище. Незабаром, все-таки дістався головної ротонди, круглої скляної будівлі, напівсфери, для того щоб отримати свою нову посаду, посаду охоронця Академії Пантеону. «Гордо звучить» - подумав і усміхнувся сам собі – «не якась там семінарія, а Академія, академія з великої літери. Тому цих «обраних» засранців - учнів мають захищати такі воїни як я. Ох, чую , буде весело». - Зевс, якщо не помиляюсь – жінка якій належали ці слова, промовила їх з без емоційною маскою. Я зупинив свій погляд на ній лише на лічені секунди і цього мені цілком вистачило, щоб повністю її розглядіти: маленька чорна сукня, червоні губи та так звана «гулька» на голові, нічого особливого. Відвівши очі, я оглянув периферійним поглядом кімнату, ніякої небезпеки, все так сіро й одноманітно, навіть ця ззовні яскрава жінка, всього-навсього сірапляма на полотні життя. - Не помиляєтесь – так само строго відповів – мене прислали до вас з Королівського полку Її Величності - І яку посаду ви займали при Дворі? – директорка дивилась мені прямо в очі. - Кат. – відчуваю, як холодний морозець пройшов по її тілу. Катом стає той, в кого вистачає духу висліджувати блукаючі душі та демонів. Їх ціль одна – вбивати. - Кат…- жінка важко зітхнула – мене звуть Лада, і ось ваші обов’язки - Лада простягнула мені листок з розкладом занять і розпорядком дня. Оглянувши його, дійшов висновку, що в мене почалась відпустка - Але ось і ще, ви напевно знаєте, що кожен страж повинен мати опіку над кимось з молодих - я здивовано втупив в неї очі, молоді? Молоді – це ті охоронці, які не ще пройшли Церемонію Покаяння, блін, це учні, мілюзга. - Ні – протягнув слово з одного складу – я цього не знав - Кожен охоронець повинен нести опіку на молодим два роки, оскільки до Церемонії залишився рівно рік, то у вас не великий вибір, тим паче, що ви не маєте відповідної освіти – ох як зачепили мене її останні слова. Немаю освіти? Вона мене вважає тупим качком - смертником? В душі вирувала буря, а на лиці не сіпнувся ні один нерв, так от навчили. - Але недавно один, кмх, страж покинув нас і свого учня – ой як не сподобалась мені ця її інтонація – ви заміните його. Правда, хочу попередити, що ваша, кмх, учениця доволі емоційна - Учениця?! Тобто дівчина? Дівчина-покутник? – тепер моє лице не було таким кам’яним і на ньому явно виступив подив. - Так, в Академії навчаються декілька дівчат-покутників, дуже мало, але ми маємо за честь виховувати їх– Блін, звісно мало. Дівчата повинні сидіти вдома та виховувати дітей. Повинні бути завжди гарними та доглянутими, а не вбивати драґонів. Та вголос я цього не сказав. - Ходімо на Бал, там я й представлю вам вашу підопічну. Бал - це окрема історія. Як я вже згадував, ніхто не знає скільки років минуло після Осліплення, і що хронологія ведеться від Першої Церемонії і Таїнства. Один рік – це час від одної Церемонії до іншої і в такі дні відбувається Бал. Це як Новий Рік, правда без снігу, без ялинки та без бородатого дідугана. Зайшовши до пишно вбраної зали, переді мною постали ті самі «засранці» з великої літери. Правда, вони доволі не погано виглядалють - покутники та хранителі тут явно не страждають від матеріальної скрути. Хлопці були вдягнуті в елегантні фраки, а дівчата, ну, дівчата хранителі мене не цікавили, занадто вони худі і бліді, чи що. Мій погляд виокремив поодиноких покутниць, які нагадують людей, там форми і все таке. Доволі дивно, так і хотілось відправити їх в якусь школу благородності. Жінки не стають покутницями, а якщо трапляються такі випадки, то доволі рідко. Я знав лише двох чи трьох покутниць. Загриміла музика і «молодняк» з щойно посвяченими покутниками і хранителями почав свої шкільні танці. Все тут було сповнене життя і на мене трішки нахлинула ностальгія, яка витягнула зі спогадів картинку зі шкільного життя. Бали в семінарії проходили так давно і відносно так недавно. Моя супутниця, Лада, підійшла до стража і щось шепнула йому. Чоловікк пошукавши когось поглядом, зник, але незабаром повернувся й промовив декілька слів директорці, та кивнула, написала записку та знову відправила його кудись. - Її тут не має – пояснила жінка – Єлена не ходить на святкування, з недавніх пір. Єлена? Дивне ім’я як для покутниці, ну там розумію Діана – богиня полювання, але Єлена? Воно більше підходить для тендітної хранительки. Згадався міф про Троянську Єлену, через яку розпочалася одна з найвизначніших людських війн. Можливо покутницю назвали так, в надії, що вона не піде в подібний навчальний заклад. Або дівчина була не надто вродливою, як варіант. Ну, що ж я заінтригований. Ваше мнение: Украинская Баннерная Сеть |
{v_xap_link1} {v_xap_link2}
{v_xap_link3} {v_xap_link4} |
Влад Як - "Доля з неочікуваним кінцем" Глава 1
|
Все авторские права на произведения принадлежат их авторам и охраняются законом. Ответственность за содержание произведений несут их авторы. При воспроизведении материалов этого сайта ссылка на http://www.libra.kiev.ua/ обязательна. ©2003-2007 LineCore |
Администратор |