|
    Прочтений: 0 Посещений: 495 Дата публикации: 5.8.2015 Не знаю як про тебе можна розповісти. Ти почесно займаєш місце у розділі «закоханість», але я так довго в те не вірила, так довго того не розуміла. Прикро, що ми часто розуміємо важливість тих чи інших людей, лише у кризових, критичних чи життєво небезпечних ситуаціях. Так, платонізм був присутнім давно, ще з інститутських лав. Пам’ятаю, що всі дівки моєї групи були у бурхливому захваті від тебе. А я не була, так відмітила про себе «нічогенький…» і все на тому. Тоді я «хворіла» іншим. У житті ми не часто перетинались, але обом було відомо, що при зверненні «зворотній зв’язок» неодмінно буде. Час від часу, я щось писала тобі, ти мені. Вперше перетнулись ближче, як у мене стався важкий період, вірніше абсолютно новий період у моєму житті. Ти допомагав мені призвичаїтись до нових умов. Довго допомагав, допоки я у своїх проявах не перетнула межу. Ти миттю «поставив мене на місце» і наше спілкування призупинилось. А тоді, одного вечора я просто поцікавилась «як твоє життя». Виявилось, що я зробила то дуже вчасно. Бо тепер у тебе настав важкий період. В мене є таке, немов якісь датчики спрацьовують і я опиняюсь вчасно біля людей, котрим необхідна допомога. А тоді в мене настає друга стадія – стадія «червоного хреста» . І я не полишу «підопічного» допоки не переконаюсь у тому, що далі він впорається самотужки. Та «зворотній бік» цієї медалі у тому, що я нетерпляча і часто зайвого проявляю себе. Неприємність сталась тоді, як я познайомила тебе з подругою. Вона справила на тебе сильне враження. А я показала себе у «кращих традиціях» ревнуючих жінок. Спочатку була «жаба», а тоді, я втратила тебе, друже… Болючішим виявилось саме те, що більше я не мала змоги говорити з тобою. То було так незвично і дивно, після того, як кілька місяців ми весь час були присутніми у житті один одного і раптом, сказати просто «привіт» стало неймовірно важко. Ти та людина, яка робила мене кращою. Серце так тріпоче, особливо тепер, коли ти настільки близько. Скажений ритм відбивається у грудях і скронях, і я не маю повітря в легенях… таке враження ніби викинута на берег риба, намагається вловити ще хоч трохи необхідного, звичного їй буття. Навіть спиною відчуваю погляд, як в тебе виходять такі фокуси? Ти поглядом проходишся по моїх лініях… я стаю від того принишклою і в моїй голові відбувається вибух. Бо почуття надто змішані… Спантеличена… Я хочу вірити, але не вірю! Не маю на те внутрішніх сил. А ти, не питаєш, як завжди нічого не питає. Дієш. От і тепер, чомусь шукаєш мої очі. В них нічого нового, правда. Там відлуння чужих подій. Тобі то важко, але ти хочеш врятувати мене як я колись тебе. Мені тепер не допоможе. Я звиклася у тому що сама по собі, сама у собі і нема мені прощень, я їх не прошу ні в кого. Я сама з себе, своїми ж думками знущаюсь. Знаєш як? Пам’ятю. Про щасливі миті. Лише миті, днів у мене не було. Гаряче обпекла мої вуста твоя небайдужість. Не йму віри. Бо того не може бути. А ти весь сяєш, як небесні промені світла крізь хмари. Чого ти засвітився? Бо я поряд? І Що? Гадаєш твого світла вистачить на двох? Не відпускаєш? Подивимось, що далі… Ваше мнение: Украинская Баннерная Сеть |
{v_xap_link1} {v_xap_link2}
{v_xap_link3} {v_xap_link4} |
Vinni - Барабака
|
Все авторские права на произведения принадлежат их авторам и охраняются законом. Ответственность за содержание произведений несут их авторы. При воспроизведении материалов этого сайта ссылка на http://www.libra.kiev.ua/ обязательна. ©2003-2007 LineCore |
Администратор |