Жанр: Проза: Разное Прочтений: 0 Посещений: 547 Дата публикации: 17.8.2015
"Вірю у людську душу"
Пригадую молодого хлопця, зараз він був би моїм ровесником. Коли їх сім’я переїхала у наш будинок, я сприйняла його вороже. Він нагадував клоуна у своїй поведінці. Я за тими його масками не вгледіла, бо була молода і емоційна, як завжди.
Одного вечора, при нелагідній погоді, випало нам у нашій великій компанії таки лишитись удвох. Обом не хотілось йти додому. В кожного причина була своя. І зовсім мені не подобалось лишатись із ним. Йому, до речі, так само. Але, досить скоро все змінилось. Ми почали розмовляти. Бо більше розмовляти було ні з ким. Він перестав клеїти дурня, був собою. Чим приємно мене здивував. Тоді ми розійшлись по домівках пізно, бо так розговорились і вже відверто виказували захват одне від одного.
Він був глибокою, розумною, доброю людиною. Життя його не милувало, я досконально не знаю як трапилось з ним те нещастя, про яке усі в нашому маленькому містечку шепотілися. Але яким би брудом його не поливали, від тієї розмови я узяла собі за правило бачити душу.
Та розмова була одна єдина. Після, ми лише віталися з непідробною радістю, коли бачились.
Він був таким молодим… Мені байдуже, що говорять люди, я знаю, що його душа чиста.