Жанр: Проза: Рассказ Прочтений: 0 Посещений: 1992 Дата публикации: 6.9.2006
Ти бачиш те, що ненависно мені. Ведеш мене до своєї мети, не спиняєшся, міцно тримаєш мене за руку. Збиваєш ноги об каміння, натираєш мозолі, обдираєш гіллям обличчя. Але ми поруч і впевненість, що світло вже близько, ти летиш на крилах віри і сподівань, тримаючи мене за руку. Там, десь далеко, є те, про що мріяв ще з дитинства. Там твоє майбутнє, твоє найліпше, про що міг лише уявити у найзаповітніших думках, там все, там твоє життя. Впевненість переповнює твої почуття і ти стрімголов прагнеш туди, міцно тримаючи мене за руку.
Вже недалеко, навіть видніються десь за обрієм малесенькі рожеві промінчики, що несуть у собі любов, радість, натхнення. Залишається вже не так багато, якихось кілька кроків. Ти не спинишся, несешся туди, міцно тримаючи мене за руку...
Стій! Не треба! Не хочу! Все зникло. Спинилась мить, спинився час, простір мрії, думки, подих, спинився ти – і раптом випустив мою руку... Нарешті трапилось те, про що я мріяла всю дорогу. Я вільна! Мені вже не було сили йти до того, що так ненависно, віддалятися від наймилішого, втікати від джерела, що вливало в мене свої сили, тепло, талант. Тепер мене вже ніхто не спинить. Нині я маю свою мету. Віднайшовши саму себе, полину до того рожевого світла. І, певно, не завадять ні далекий шлях, ні терни, ні каміння, ні біль, ні чужа рука, яка так довго тримала мене і тягнула в нікуди.
Я вільна!
Ваше мнение: