Жанр: Проза: Философская Прочтений: 0 Посещений: 2739 Дата публикации: 24.12.2006
Індиферент
***
Автор не належить до студентів чи викладачів філософських факультетів Києво-Могилянської академії чи Київського університету ім. Т. Г. Шевченка чи інших вузів України та інших країн. Твір не претендує на геніальність. Будь-який збіг поданої нижче інформації зі здоровим глуздом є ненавмисним і випадковим. Автор есе жодної юридичної, матеріальної та моральної відповідальності за фізичне та духовне здоров’я читачів власного твору не несе.
***
Тема до якої я хочу звернутися є найбільш «забороненою» та найбільш «відкритою» для обговорення:
БОГ
Я не встановлю якихось «глобальних» істин, проте запропоную власне бачення відносно сутності цієї субстанції. Я маю сміливість це зробити, оскільки вважаю себе його частиною. Така впевненість виникла в мене з появою віри в нього. Як же з’явилася віра в єдиного Бога взагалі? Людська спільнота йшла до цього досить довго, а проповідники, пророки, апостоли лише дали поштовх до цього. Самі ж вони були земними людьми і аж ніяк не «синами божими» чи «обраними», і лише завдяки своїм здібностям змусили людей повірити в нього. Проте, людство і досі не збагнуло сутності Господа. І не збагне її ніколи. Але чомусь пізнання сенсу життя є чи не найактуальнішим для багатьох людей у світі. Тому обійти стороною таке створіння як Бог я не зміг.
Господь за своєю суттю є синкретичним. Добро і зло, раціональність та ірраціональність — це різні прояви його «Я». Все живе та неживе у світі, простір, час, матерія, буття чи небуття є наслідком існування абсолютного. Бог представляє собою єдину цілісну систему, яка постійно розвивається. Одні явища чи предмети виникають, інші — зникають. Господь — це Абсолют. Але він не є суддею і не вирішує кому народитися, а кому померти. Його мало хвилюють страждання вбогих, самотніх, війни, кохання та інші речі. Бог є творцем та руйнівником водночас. Він як письменник, що стирає написане речення і пише інше. Як садівник Господь викорчовує бур’ян, щоб його город розростався. Як головнокомандуючий, що жертвує військом заради перемоги та слави. Як зірка, що передає власну енергію різним частинам галактики по-різному. Як байдужа людина, егоцентрист, який керується тільки власними устремліннями. Адже крім нього нічого не існує. Така Система, яка саморегулюється, безжальна та поблажлива відносно своїх елементів водночас.
Без сумніву Абсолют — це жива істота і механізм, що працює без збоїв. Як же може виглядати цей «механізм»? Неможливо навіть уявити, здогадатися, придумати його, оскільки сукупність усього сущого — це і є думки Господа. Ми не здатні також відчути його на смак, дотик, нюх, зір. Бога неможливо побачити, оскільки ви є його наймізернішою частиною. А частина (та ще й з такими габаритами) не зможе побачити цілого ніколи. Носом та ротом його теж неможливо відчути. Навіть коли люди і говорять про «божественний» запах чи смак, то це стосується лише окремих речей і до абсолютного це не має ніякого стосунку. Якщо ви чуєте який-небудь «Голос» чи «Голоси», то це насамперед говорить про якесь психічне захворювання. І звичайно ж немає конкретного місця у Всесвіті, де б він сидів на троні та керував усім сущим.
Як відомо, людські можливості мозку обмежені. Це не випадково. Уявіть людей, які б читали думки, передбачували майбутнє, переміщувалися у часі та просторі. Такі істоти були б «напівбогами». Існування хоча одного такого «безсмертного бога» порушило б природний баланс і у світі панував би хаос. Людина чи група людей наділених необмеженими можливостями встановлювала би власні правила у цілому всесвіті. Кожна дія будь-якого суб'єкта знаходилась би під повним контролем. Цей факт безумовно як-не-як був би відомим усім живим істотам. Оскільки жодних передумов щодо існування чогось подібного до цих пір немає, то говорити про безсмертя чи інші надприродні необмежені можливості хоча б однієї живої істоти немає сенсу. Тому і подорожі в часі, «вічний двигун» та інші подібні фантастичні речі неможливі як предмети рук будь-якої іншої живої істоти чи групи істот. А «власники машин часу», які переміщуються у просторі та часі, безсмертні та інші «супергерої», що певним чином обмежені, підкоряються єдиному Началу. Звідси, нарешті і розвінчується міф про існування «доброго» Бога та Диявола. Обидва суб'єкти мають необмежені можливості. Як випливає з того що ми вже відзначали вище — уся повнота влади може належати одній особі. Якщо це Добро — насилля, голоду, страждань ніколи б не існувало. Якщо це Диявол — у світі панував би тільки хаос, не існувало б любові, добра, спокою. Як ми можемо спостерігати — цього і досі не відбувається. Отже, Господь є одночасно і ангелом, і демоном так би мовити в одній особі. А ця «особа», як ми вже відзначали раніше є байдужою, себто індиферентною (indifferent) відносно всього сущого.
Бог — це субстанція, яка постійно розвивається, самовдосконалюється. Світ не стоїть на місці. Будь-які зміни у природі мають одночасно як причинно-наслідковий так і зовсім не детермінований характер. Повністю Бога пізнати неможливо, тому завжди буде існувати ірраціональність, невизначеність, хаос, порядок в один і той же час. У Бога немає міри. Його неможливо виміряти людською чи якоюсь іншою «міркою». Не існує об'єкта з яким можна було б порівняти Абсолютне. Господь завжди знаходиться у стані оптимуму в просторі й часі. Світ живих та потойбічне також знаходиться під його владою. Саме тому людина полишаючи цей світ і відправляючись у інший добровільно, не зможе відкараскатися від нього. Звідси, таке поняття як вічність — це теж його «рук справа».
Отже, нікуди ми від себе не зможемо дітися. Життя — це і є Бог. Як би ми не раділи, як би не журилися — це життя. Народження, кохання, ненависть, смерть — це все відображення постійного руху у світі. Навіть каміння може рухатися. А чим ми гірші від каміння? Тож рухаймось і ми по Життю, відчуваючи його таким яким воно є, пізнаючи його у всій своїй красі, відкриваючи для себе відносне в абсолютному. У кожному з нас божа іскра. Тож нехай засяє вона яскравим, чарівним, невимовним, божественним світлом!
Бога кожен уявляє по різному.
Якщо ти вважаєш, що до тебе він байдужий - дозволь запитати, а ти хоч коли небудь до нього звертався-особисто і всерьоз? Звідки взято тему, що його пізнання неможливе? З теорій? З релігійних канонів?... А твій особистий досвід? Поза всім, що нагромадило людство?
Відповідати тут не треба-ти сам для себе розберися!
Дивно, але висновок у останньому абзаці не випливає з попередньго тексту.