Libra - сайт литературного творчества молодёжи Libra - сайт литературного творчества молодёжи
сайт быстро дешево
Libra - сайт литературного творчества молодёжи
Поиск:           
  Либра     Новинки     Поэзия     Проза     Авторы     Для авторов     Конкурс     Форум  
Libra - сайт литературного творчества молодёжи
 Палітра - Ангельське кохання 
   
Жанр: Проза: О любви
Статистика произведенияВсе произведения данного автораВсе рецензии на произведения автораВерсия для печати

Прочтений: 0   Посещений: 2936
Дата публикации: 2.5.2007

Щось середнє між прозою про кохання та філософською прозою. Це мій дебют. Сподіваюся, ви це зрозумієте і підтримаєте. З нетерпінням чекаю ваші враження!

Місто спало. Хоч вулицею і прозвенів перший трамвай, хоч всі і поспішали на роботу чи навчання, місто спало. Спали стіни вікових будинків, які пережили велику кількість подій і, овіяні величезною кількістю легенд, стоятимуть ще довго, нагадуючи нащадкам про минуле. Спала бруківка, якою ходили ще царі та шляхта. Здавалося, спало сонце, бо надворі стояла пасмурна погода. Оповиті туманом постаті рухалися, немов мурашки у мурашнику і не розуміли, що все їх життя – лише краплинка у океані людських доль... Хотілося плакати. Хотілося своїм риданням розвіяти ті тіні, розбудити все зі сну, показати справжню красу, справжню цінність...

Босонога Дівчина повільно брела бруківкою. Її волосся розтріпувалось на вітру. Гострі камінці боляче впивалися у ноги. Та хіба зрівняти той фізичний біль із болем у Її серці? Хіба можна поставити поруч рани на тілі із ранами у душі?
Із очей повільно котилися сльози... Вона не витирала їх. Та й навіщо??? Шо це допоможе? Що це змінить?..
А за плечима у Неї були білі крила... Вірніше те, що від них лишилося.



Колись Вона могла літати. Здається, це було так давно!.. Вона вже майже забула те відчуття радості, ейфорії та невагомості.
Ти ніби піднімаєшся кудись високо – високо. Перед тобою – весь простір, за твоєю спиною – суєта, неспокій, обман... Тільки от тепер Вона вже не може піднятися високо в блакить. Вона стала самотньою. Струни Її серця порвали різкі та холодні, як вологий осінній вітер, слова. Його... Його, коханого і неповторного. Єдиного...
Може, це і правильно. Не варто так довіряти людям. Не варто відкривати своє серце іншій людині, навіть якщо вона обіцяє подарувати крила. Крила любові і пристрасті, що, немов білий парус у безмежності океану, допомагають знайти своб власну путь.
Але ж, саме завдяки йому Вона і вічула політ... Від розуміння цього ставало ще важче. Хотілося померти...
Згадалися теплі сонячні ранки, зустріті разом, місячні ночі, що пестили їх своїм мерехтливим сяйвом, літні дощі, що приємною прохолодою намагалися загасити жар їх сердець, сухе осіннє листя, від якого віяло ароматом природи, зимові маленькі сніжинки, що, падаючи на її довгі вії, танули від його подиху. Згадалися і поцілунки, під час яких Вона розуміла: Оце щастя! Ось воно! Поруч! Варто лише протянути руку! Протянула... І втратила.
Коли Вона зрозуміла, що ця розмова остання, було вже запізно. Кожне його слово, кинуте Їй у обличчя, викликало пекучий біль, по міліметру виривало серце з тіла, убивало душу. Повільно... Боляче... Після тих 23 хвилин розмови Вона і втратила свої крила... Пір’їнки пушком, схожим на сніг, випадали на бруківку...

А навкруги йшли сонні люди. Вони не помічали дівчини, на бачили залишків крил. Вони не бачили,що ступають на них, вбиваючи її душу, її віру у майбутнє... Вони жили лише розумом, закривши серце навіки від бажання та вогню. Люди вірили, що живуть «правильно» і не помічали, чи, може, не хотіли помічати, всю абсурдність свого існування.

-Дивно! Чому всі сьогодні якісь ніби сонні???
Він швидко вийшов з будинка і пішов вулицею. Він одразу відчув, що Його крила, чорного кольору, намагаються підняти Його високо у небо.



Чому? Невже вона знову поруч? Невже вона знову прийшла щоб зробити боляче? Невже вона відчула, що Він звільнився від її кайданів, що зв’язували його крила? Вони ж вже відросли... Він же вже пережив. Він же вже перестраждав... Ні. Цього не може бути...
Хід його думок перервав поштовх. Він зупинився. Перед Ним стояла Вона...
Босонога красуня підняла на хлопця свої великі карі очі. Хлопцю було достатньо однієї миті, шобзрозуміти – ось Вона, ось його доля...
Здавалося, зникло все. І люди, і бруківка, і стіни будинків... Не було нічого, окрім них двох. Нічого, окрім стуку їх сердець, окрім очей та сердець. Нічого, окрім неба... Нічого, окрім любові...
Чому ж я мовчу... Чому ж не кажу Йому нічого – Їй хотілося злетіти з Ним високо-високо. Туди, де немає нікого, щасливішого за неї...
І вони полетіли. Ось так. Не кажучи ні слова. Не знаючи імен один одного. Та й для чого вони потрібні? Для чого ці всі людські умовності? Для чого ця суєта, цей поспіх, цей обман?.. Вони знайшли один одного. Знайшли половинки своїх сердець, що ідеально пасують одна одній. Вони довірилися почуттям. Їм стало байдуже, що подумають усі. Вони знали, що нарешті зможуть жити...
Пара чорних та пара білих крилець підіймалися все вище та вище. Ні, вони не схожі на крила древнього Ікара, бо зроблені не з воску, а з чогось міцнішоо. З чогось, що надає сил. З чогось неповторного. З кохання...
Вони разом. Нарешті...

Місто прокинулось. Дзвін трамваїв став голоснішим, гомін збільшився. Прокинулися будинки і крамнички. Аромати кави і булочок полетіли вулицями. Соечко привітно визирнуло із-за хмар і своїм теплом знищило липкий, немов цукрова вата, туман. Люди почали посміхатися і радіти тому, що природа нарешті вийшла з депрессії.
І нікому з них не було відомо, що то не природа, і не сонечко і навіть не вони, не люди... Що то – сила кохання. Кохання, що повертає до життя, дає сил і наснаги, бажання летіти і відчувати політ. Кохання, що змушує серця битися в унісон. Кохання, що зцілює і оживляє. Кохання, що просто є!!!

Ваше мнение:
  • Добавить своё мнение
  • Обсудить на форуме


    2007-05-03 09:55:07 Ангеліна
    Пожаловаться администрации на комментарий
        Гарний твір, наштовхнув на роздуми і на фантазії на тему міста, туману, людей, кольорових крил... Сподобалась побудова, порівняння:)
    Щоправда, дещо не зрозуміло всередині було - вона зустріла іншого?
    А ще - кілька слів на захист простих людей :) - вони також здатні на такі дива, як Політ і Кохання... Не віриться, правда - такі недосконалі істоти, а мають такі довершені Почуття - але це так! Знаю це:)

    2007-05-03 09:57:42 Ангеліна із сонного натовпу:)
    Пожаловаться администрации на комментарий
        Авторові бажаю творчої наснаги! Чекаю нових творів:)

    2007-05-03 21:36:24 Палітра
    Пожаловаться администрации на комментарий
        Ангеліно, вона таки зустріла іншого і знову отримала крила, відчула політ і щастя!

    Ангеліно з сонного натовпу, дякую дуже-дуже!!!!


    Комментарий:
    Ваше имя/ник:
    E-mail:
    Введите число на картинке:
     





    Украинская Баннерная Сеть


  •  Оценка 
       

    Гениально, шедевр
    Просто шедевр
    Очень хорошо
    Хорошо
    Нормально
    Терпимо
    Так себе
    Плохо
    Хуже не бывает
    Оказывается, бывает

    Номинировать данное произведение в классику Либры



    Подпишись на нашу рассылку от Subscribe.Ru
    Литературное творчество студентов.
     Партнеры сайта 
       

    {v_xap_link1} {v_xap_link2}


     Наша кнопка 
       

    Libra - литературное творчество молодёжи
    получить код

     Статистика 
       



    Яндекс цитирования

     Рекомендуем 
       

    {v_xap_link3} {v_xap_link4}








    Libra - сайт литературного творчества молодёжи
    Все авторские права на произведения принадлежат их авторам и охраняются законом.
    Ответственность за содержание произведений несут их авторы.
    При воспроизведении материалов этого сайта ссылка на http://www.libra.kiev.ua/ обязательна. ©2003-2007 LineCore     
    Администратор 
    Техническая поддержка