Жанр: Лирика: Философская Прочтений: 0 Посещений: 1770 Дата публикации: 3.5.2007
Задивляюсь у її зинниці
Проникає в глиб мій погляд
Я дивлюсь в блакитні вічи
Наче у розкритий космос
Глибина її душі чаруе
Тануть в ній всі мої відчуття
Я на хвилю б відвернулась
Та не можу погляд відвести від світла
Що вона даруе так відверто
Наче промінь сонця душу гріє
Розривається від болю моє сердце
Що вона от от зараз загине
Що можливо більше не побачу
Не відчую теплий і цікавий погляд
Що можливо більше не проникне
В мою душу її щирий промінь
Що безкраї глибини дущі своєї
Не розкриє, бо вона не взмозі
Що нікто більш не побачить
Те тепло що льється. Слози
Розтікаються і самі ниць злітають
Бачу я її тонкі долоні
Що до неба пилко поринають
Наче вже вони в полоні
І ніщо вже більше не тримає...
Нащо, як, за що, так важко?
Так невинно, в нас страждають діти?
Ми все за прогрес, все жарти
А растуть крізь нас маленькі інвалиди...