Libra - сайт литературного творчества молодёжи Libra - сайт литературного творчества молодёжи
сайт быстро дешево
Libra - сайт литературного творчества молодёжи
Поиск:           
  Либра     Новинки     Поэзия     Проза     Авторы     Для авторов     Конкурс     Форум  
Libra - сайт литературного творчества молодёжи
 Olez'a Levkiv - К А М Е Р Т О Н П О Ч У Т Т І В \ К А М Е Р Т О Н Ч У В С Т В 
   
Жанр: Лирика: Поэтические переводы
Статистика произведенияВсе произведения данного автораВсе рецензии на произведения автораВерсия для печати

Прочтений: 0   Посещений: 1813
Дата публикации: 18.5.2007

Парелельный перевод поетических произведений самого автора с русского на украинский язык.

О л е г Л Е В Ч Е Н К О


-=- К А М Е Р Т О Н П О Ч У Т Т І В -=-
-=- К А М Е Р Т О Н Ч У В С Т В -=-

Парелельний переклад авторських поезій з російської українською.


Видання газети
"ЖИТОМИР"
ISBN 5-7592-0522-6


© Левченко О.Г., 2000.


Від автора

Виборюючи за допомогою пера право української мови звучати повносило, поряд з цим йдучи від російськомовного впливу, який трансформувався свого часу у моїй творчості, я просто не міг не дозволити собі спробувати зробити переклад тих віршів українською. Поряд з цим я хочу свідомо спровакувати деяких авторів визначитись у мовній культурі на подальшій літературній ниві, заохотивши цим виданням, й насамкінець нагадати перевірену істину: хочеш краще знати рідну мову - роби переклади!


* * *

Кудрявая ночь, дай в тебе искупаться,
Рукою по чёлке твоей провести,
И в пышном сиянии лунного вальса
На тучах дымящих во мглу убрести.

Дай мне ощутить твоих кудрей волненье
Вселенского хора земли и небес,
Что ровно скользя переменчивой тенью,
Рождает минуты для новых чудес.

Я странцем межзвёздным почувствую сущность,
Что ты, моя ночь, отворяешь Земле,
И пусть над тобою манящая лунность
Поёт колыбельную нашей мечте.

* * *

В тобі дай скупатися, ніч кучерява,
Рукою по косах твоїх провести,
І в місячнім вальсі розкішного сяйва
На хмарах димучих у млу увійти.

Дай вчути мені в твоїх кучерях волю
Вселенського хору землі та небес,
Що сковзкою тінню мінливо-легкою
Народжує час для наступних чудес.

Відчую у мандрах міжзоряних сутність,
Що ти, моя ніч, відчиняєш Землі,
І хай місяченько - знадливий супутник
Співає для нас колискові пісні.


* * *

О, если б Бог забрал дар речи
И вырвал глупый наш язык,
Чтоб мысли блудные навеки
Имели каменний ярлык!

Чтоб мы не думали о тленном.
Бездушной рабностю к словам
Чтоб не заботились о бренном,
Имея также страсть к речам.

Чтоб знали мысль Екклесиаста,
С его богатством в жизни дел,
О том, что всё - суеты масса
И в суете один удел...

* * *

Якби наш Бог відняв хист мови
І видер дурості язик,
Щоб блудні подуми надовго
Несли із каменю ярлик!

Щоб ми не думали про тлінне.
Прислужництвом до слів сліпим,
Щоб не тривожились хвилинним
Й жаданням до промов палким.

Щоб знали мисль Еклезіяста
З його доробком справ в житті,
Про те, що все - суєти маса
Й один талан у метушні...


* * *

Пусть стелится жизненный путь
Дорогою ровной удачи,
Все беды судьбы позабудь,
Смотри лишь вперёд, не иначе!
Знай больше, чем знает душа,
Твой факел - Любовь, что от Бога,
В руках его крепко держи,
Чтоб верно держаться дороги.
Так вырви безверья листы
Из книги запутанных мыслей,
Себя в этом мире найди,
Чтоб век твой казался в сто жизней!
И пусть не блуждает душа,
Как лебедь с потерянной стаи,
Отдай себя вере Христа,
Ключом небеса открывая.

* * *

Хай стелиться шляхом життя
Дорогою рівною вдачі,
Забудь, що є в долі біда,
Дивись уперед, не інакше!
Знай більше, ніж знає душа,
Твій факел - Любов, що від Бога,
Хай міцно тримає рука,
І йди з ним по вірній дорозі.
Тож вирви зневіри листи
Із книги думок нелогічних
В чітких почуттях віднайдись,
Щоб час твій здавався стовічним.
І хай не блукає душа,
Відбившись від зграї, як лебідь,
Віддай себе вірі Христа,
Небес відкриваючи двері.


* * *

Телесным наслажденьем дней
Не возгордись, душа слепая.
Ты тянешся во власть смертей,
Ежеминутно умирая.
С желанием «найти» себя,
Протягиваешь руки в цепи,
Рабыней риска ты всегда
Ползёшь по краю чёрной бездны.
Противостой же избранной судьбе,
Секунд неугамонно бежит стрелка...
Увы!.. Лежишь без чувства в колесе,
В котором ты моталась, словно белка!

* * *

Тілесним раюванням днів
Не загордись, душа незряча.
Під владу тягнешся Межі
Життя щохвильної Невдачі.
Провадиш власний самосуд,
Бездумно лізеш у кайдани,
Солодка смерть, три крапки мук,
І край-межа в бездонній ямі.
Протистояла б злому у собі,
Секунд непогамовно лине стрілка...
Дарма!.. Лежиш у колесі на дні
В якому ти моталась, як вивірка!


* * *

«Льстец во всём хамелеон».
Плутарх

Лесть смеётся, как безумец,
Рассыпая сахар слов.
Не найдётся однодумец -
Льстец во всем хамелеон.
Как коряво улыбнётся,
Скаля зубы во весь рот!
Грязь поступков так и льётся,
Вроде, никаких забот.
Но мгновенная в том радость,
Так как в слове уловлён.
Вот закончилась и сладость,
Нерв уж очень оголён!
И чуть что, так сразу вспыльчив,
Не узнать его теперь,
Так бывает льстец изменчив,
Не водись с таким, поверь!

* * *

«Лестун в усім хамелеон».
Плутарх

Божевільністю сміється
Солод-лестощі в словах.
Однодумців не знайдеться
В пристосовця лестуна.
Незугарно посміхнеться,
Шкірить зуби на весь рот.
Бруд у вчинках так і пнеться.
Аніякісіньких турбот!
Та миттєва в тому радість,
Бо упійманий у слові.
Насолод скінчилась знадність,
Нерв у рані надчутної.
А ледь що, ураз нестримний,
Не впізнати його діл,
Так бува лестун мінливим,
Ти не знайся з ним, повір!


* * *

Тихо шепчет душа:
«Подожди, подожди,
В своей жизни всегда
Ты идёшь впереди!..
Не беги, не спеши,
Отдохни хоть чуть-чуть,
Тебя ждёт впереди
Новый, благостный путь.
И доверься ты мне,
Я тебе подскажу,
И по лучшей стезе
В мир иной поведу.
Ты откроешь глаза
И увидишь свой век,
Жизнь одна суета,
Ты лишь в ней - человек!»

* * *

Ледь шепоче душа:
«Почекай, почекай
У житті повсякчас
Ти ідеш у розмай.
Не біжи, не спіши
Трошки хоч відпочинь,
У майбутнім тебе
Шлях чекає новий.
І довірся мені,
Я тобі підкажу,
Кращим шляхом тебе
В інший світ поведу.
Ти розплющиш свій зір
І збагнеш рух століть,
Це життя - ніби вир,
Ти - людська лише мить!»


* * *

Посвящается
разрушенным храмам

Разбитый колокол души
Висит на ветхой колокольне.
Монах, к нему не подходи,
Нет языка у богомольни!
Не бей в разломанный металл
Прутом ненужного железа!
Ты хочешь, чтобы он налгал,
Возвысив вой свой безнадежный?
Пусть звон отравленный уйдёт
В пустыню пропасти вселенной,
Пусть ворон в ужасе вспорхнёт,
Взглянув на мир суеты тленной!

* * *

Присвячується
зруйнованим храмам

Душі погаслий зламом дзвін
З дзвіниці давньої звисає.
Ченець, не бовкатиме він,
В тім серці бовкала немає!
Не бий в розламаний метал
Прутом з сміттєвиська іржавим!
Невже бажаєш, щоб збрехав,
Проливши стогін невіталий.
Хай дикість бовкання піде
В пустельну та вселенську прірву,
Хай в жасі крук у даль здійме,
Споглянувши суєти світу!


Родник

Из истоков родник
Рвётся, бежит,
Уходя из объятий
Холодной земли.
Песней журчащей,
Разлившись вокруг,
Играет мелодию
Взволнованных чувств.
Его слов колесо,
Невнятных вначале,
К природе звучало
И в ней расцветало:
В шорохе листьев,
Запахе цвета,
В пёстрых тонах
Звенящего лета.

Джерело

Із верхів’я бурчак
Рветься, біжить,
З обіймів холодних
Землі вислизаючи.
Піснею дзюркоту,
Розлившись навколо,
Грає мелодію
Струнних чуттів.
Його колесо слів,
Невиразних спочатку,
Співало природі
Та в ній квітувало:
В шурхоті листя,
Пахощі цвіту
В тонах строкатих,
Дзюркоті літа.


* * *

Потухшие очи
Из чаши с болью
Слезами льются.
Нет красок в чувствах,
В тени иллюзий
Душа страдает.
С надеждой и верой
В последней молитве
Свой взгляд устремляешь
В глубины неба
К престолу Бога -
Царя всех народов.
Преображаясь,
С великим знаменьем
От Духа Святого,
Кричишь, как младенец,
В просторы земные,
Рождаясь там свыше.

* * *

Погашені очі
Із келиха з болем
Сльозами ллються.
Безбарвність вчування,
У тіні ілюзій
Душа страждає.
В надії і вірі,
В останній молитві
Свій погляд звертаєш
В глибини Неба -
Престолу Бога,
Царя всіх народів.
Преображаючись
З великим знаком
Від Духа Святого,
Кричиш, як дитина,
В земні розлоги,
Народжуючись згори.


* * *

Дождём омытая трава
Вдыхает солнечные токи,
Весенний сказочный наряд
Впитал колдующие соки.
Земля палитрами цветёт
В тонах зеленеюще-жгучих.
Цветов опьяняющий мёд
Разбрызган нектаром пахучим.
Рожденья миг. Наполнен он
Порывом радости и счастья,
Я утонул в реальный сон,
Когда ушло зимы ненастье...

* * *

Дощем омивана трава
Вдихає сонячні парфуми,
Весни казкове убрання
Всмоктало соку чари-струми.
Земля палітрами цвіте
В зелі, що вруніє пекучо,
Вино медоквіту п’янке
Пульсує нектаром пахучим.
Весняна мить. Її бутон
Квітує в повені природи,
Я потонув у справжній сон,
Коли пішла зими негода...


* * *

Куски ржавеющего неба
С побитым зеркалом лучей
И мятым солнцем в мути белой
Стекают грязью в лужу дней.
А воздух, скорчившись от дыма,
Запекся в небе пеленой,
Клубясь горчащей, едкой пылью
Над исковерканной Землёй.
Бессилье чувств и подсознанье
В дрожащем холоде идей,
Предощущают в мирозданьи
Перерождённый сгусток дней.
Как мир раскромсан весь на части,
Так пеплом чувственность лежит.
По воплощенью чьей-то власти
Готовы сутью суть разбить.

* * *

Шматки ржавіючого неба
З побитим дзеркалом промінь
І сонцем м’ятим та свинцевим
Стікають брудом в яму днів.
Повітря скорчилось від диму.
Впеклося в небо, як габа,
Гірким, їдким клубоче пилом
Над тим, де жужмиться Земля.
Чуттів несила й підсвідомість
Сухих ідейних холодів,
Вчувають у світобудові
Життя весняний згусток днів.
Як світ розшматаний на частки,
Так чулість попілом лежить.
По втіленню чиєїсь влади
Ми ладні суттю суть розбить.


* * *

Вода колышется под небом,
Когда полнеют облака,
Переливаясь пышной пеной
В тяжёлой тучности дождя.
И словно горные откосы,
Что кромкой слиты с высотой,
Вростают в бездну горизонты
Земной застывшею волной.
В неуловимое мгновенье
На землю брызнут облака,
И по воздушному теченью
Польётся резвая вода.

* * *

Вода хитається під небом,
Коли хмарин ожив затон,
Леліє піною чисельно
З дощу опасистим шатром.
І ніби бескидів укоси,
Що злили крайку в небеса,
Вростають обрії в безодню,
Застигла хвиля їх земна.
У невідчутну мить невловну
Хмарини приснуть, вмиють ґрунт,
І по повітряному ходу
Води поллється жвавий шум.


* * *

В жизнь прорезаются смертью
Черные розы войны.
Тонкой лезвящейся тенью
Падают в пламя души.
Так припекается к стали
Чья-то невинная кровь.
... Дико и намертво пали
Без героических слов...
После землей засыпают,
Молвив всему: «Ерунда».
Громких стихов не слагают,
Ставят лишь крест, как всегда.
Жизнь пробегает по грани
Крохкой земной суеты,
Мир - недоступная тайна.
Тайна с печатью войны!

* * *

Смертю прорізують долю
Чорні троянди війни,
Тінню, як лезо, тонкою
Падають в пломінь душі
Так застигає на сталі
Мабуть, й товариша кров...
Дурно і намертво впали
Без героїчних промов.
Потім у землю ховають
Мовивши всьому: «Дарма».
Віршів гучних не складають,
Ставлять, як завжди, хреста.
Ми пробігаємо гранню
Злої, як звір, метушні.
Світ незнайомий за часом
Завжди знайомий в війні!


* * *

Не заглуши, толпа невежд,
Среди эмоций чуткость гения.
Он среди вас, среди надежд
И ждет от вас благословения.
Но вы глухи, холодны в нраве,
Средь вас нет места для певца.
Единорожденный однажды
Умрёт забытым навсегда.
В душе пусты, немы, порочны,
Живёте в страхе вновь и вновь;
Когда же будете вы точны,
Чтобы сказать, что с ним - Любовь?

* * *

Не притлуми, товпа нікчем
В межах емоцій чуйність генія,
Він серед вас, надій-богем,
Від вас чекає щиросердя.
Та ви глухі, зима у вдачі,
Між вас не місце співаку,
Ураз народжений, він якось
Помре в незнаному віку.
В душі пусті, німі, ганебні,
Живете в жасі знову й знов;
Коли ж ви будете так чемні,
Щоб всім сказати: з ним - Любов?


* * *

На В.Ф.Одоевского
«Сказка о том, по какому
случаю колежскому советнику Ивану Богдановичу Отношенью не удалося в светлое воскресенье поздравить своих начальников
с праздником».

Раскиданы карты на пиршестве, в холле
Лежат на диване, столе и ковре,
Их мелкие масти, не зная покоя,
Взирают со страхом на гнев королей.

А пышные дамы, рассевшись на креслах,
Глядят уязвляюще в группку вальтов,
От их равнодушья, не чувствуя места,
Капризно бегут до эстетов-тузов.

А где-то десятки, смотря на вельможных,
Во всём угождая им, чтут услужить,
А коль что не так, на бедноте колоды
От гнева царящих хотят возместить.

И падают карты, визжа от фиаско,
Лишь группка козырных вцепилась за трон.
В конечной игре всевозможные масти
Судьбу проиграли. Остался погон.

* * *

На В.Ф.Одоєвського
«Казка про те, з якого приводу колежському раднику Івану
Богдановичу Отношенію не
вдалося в радісну неділю
поздоровити своє керівництво
зі святом».

На учті розкидані карти по холу,
Лежать на канапі, підлозі, столі,
Їх масті дрібчасті, не взнавши спокою,
Із жахом чекають на гнів королів.

А дами розкішні розсівшись у крісла
Зірниці валетів бажають спіймать,
Від тої байдужості, скочивши з місця,
Комизно до тузів-естетів біжать.

А десь і десятки, що зрять на вельможних,
В усьому вгоджаючи дбають вслужить,
А те, що не так, на бідноті колоди
Від гніву царюючих хочуть покрить.

І падають карти скавча від фіаско,
Лиш групка козирних вчепилась за трон,
У грі, що скінчилась, вже будь-які масті
Утратили долю. Лишився погон.


* * *

«Опять, как в годы золотые...»
«Россия, нищая Россия...»
Александр Блок
Россия, пьяная Россия
И речь корявая твоя.
Твоих мелодий матерщина,
Хмельная рваная душа.
Весь мир пугается безумцам
С лихим словечком мудреца,
Таких людей растит Россия
И революция ума.
Растрёпан чувствами романтик,
Глотая взором кап. края.
Наивным гением талантик
Растёт у «рашин» мужика.
Его талант непредсказуем,
Его идеи рвутся в бой...
Но достаёт бутылку с рюмкой
И чёрта гонит за собой.

* * *

«Як в золоті ізнов роки...»
«Росія, вбога ж ти Росія...»
Олександр Блок
Росія, ех, п’яна Росія
І в кострубатості слова.
Твоїх мелодій матірщина,
Хмільна розірвана душа.
Весь світ шаленця лиш боїться
Коли лихий дає урок,
Таким Росія знадобиться
У революції думок.
Розтріпаних чуттів романтик
Ковтає зором кап.краї,
Наївним генієм талантик
У «рашин» мужика в душі.
Його талант не провістити,
Його ідеї рвуться в бій...
Ось пляшку й чарку встиг вхопити,
За рогом вже чекає Вій.


* * *

Я слышу, как молча плывут облака
По звуку дыхания, каплям дождя.
Я вижу, как в свёрток сжимается день,
В конверте ночи ускользая, как тень.
Я мыслями чувствую трепет звезды,
Что в мрак уплывает от шторма зари.
Встречаю в космичности сгусток себя,
Что держится ниточкой в хаосе «я».
К чему я привязан, чтоб не оторваться?
Кому я обязан собою остаться?
В тот миг, когда кто-то срывается в пропасть,
А я перед Богом являю покорность.

* * *

Я чую, як хмари спокійно пливуть
По віддихах звуку та краплях дощу.
Я бачу, як горнеться день у сувій,
Зникаючи в ночі-конверті, як тінь.
Думками вчуваю: палає зоря,
Що в морок відходить, як відгомін дня.
Стрічаю в космічності згусток себе,
Що в хаосі «я» ніби плющиком є.
До чого припнутий, щоб не одірватись?
Кому я удячний собою лишатись?
В ту мить, коли хтось уривається в прірву,
А я перед Богом являю покірність.


Житомир
1996-1998 рр.
Переклад 1999 р.

ЗМІСТ

Від автора
«Кудрявая ночь, дай в тебе искупаться...»
«О, если б Бог забрал дар речи...»
«В тобі дай скупатися, ніч кучерява...»
«Якби наш Бог відняв хист мови...»
«Пусть стелится жизненный путь...»
«Телесным наслажденьем дней...»
«Хай стелиться шляхом життя...»
«Тілесним раюванням днів...»
«Лесть смеётся, как безумец...»
«Тихо шепчет душа...»
«Божевільністю сміється...»
«Ледь шепоче душа...»
«Разбитый колокол души...»
Родник
«Душі погаслий зламом дзвін...»
Джерело
«Потухшие очи...»
«Дождём омытая трава...»
«Погашені очі...»
«Дощем омивана трава...»
«Куски ржавеющего неба...»
«Вода колышется под небом...»
«Шматки ржавіючого неба...»
«Вода хитається під небом...»
«В жизнь прорезаются смертью...»
«Не заглуши, толпа невежд...»
«Смертю прорізують долю...»
«Не притлуми, товпа нікчем...»
«Раскиданы карты на пиршестве, в холле...»
«На учті розкидані карти по холу...»
«Россия, пьяная Россия...»
«Я слышу, как молча плывут облака...»
«Росія, ех, п’яна Росія...»
«Я чую, як хмари спокійно пливуть...»

_________________________
ЛЕВЧЕНКО Олег Георгійович
Камертон почуттiв
Камертон чувств
Переклади авторських поезій
Редактор - Михайло ЖАЙВОРОН
Обкладинка Наталії ЛЕВЧЕНКО

Виготовлено у центрі оперативної
поліграфії обласної газети
«ЖИТОМИР»
Ваше мнение:
  • Добавить своё мнение
  • Обсудить на форуме



    Комментарий:
    Ваше имя/ник:
    E-mail:
    Введите число на картинке:
     





    Украинская Баннерная Сеть


  •  Оценка 
       

    Гениально, шедевр
    Просто шедевр
    Очень хорошо
    Хорошо
    Нормально
    Терпимо
    Так себе
    Плохо
    Хуже не бывает
    Оказывается, бывает

    Номинировать данное произведение в классику Либры



    Подпишись на нашу рассылку от Subscribe.Ru
    Литературное творчество студентов.
     Партнеры сайта 
       

    {v_xap_link1} {v_xap_link2}


     Наша кнопка 
       

    Libra - литературное творчество молодёжи
    получить код

     Статистика 
       



    Яндекс цитирования

     Рекомендуем 
       

    {v_xap_link3} {v_xap_link4}








    Libra - сайт литературного творчества молодёжи
    Все авторские права на произведения принадлежат их авторам и охраняются законом.
    Ответственность за содержание произведений несут их авторы.
    При воспроизведении материалов этого сайта ссылка на http://www.libra.kiev.ua/ обязательна. ©2003-2007 LineCore     
    Администратор 
    Техническая поддержка