Жанр: Лирика: Философская Прочтений: 0 Посещений: 1720 Дата публикации: 23.5.2007
З самим собою йде війна,
Гримить в загубленій душі
Не пий гидоти, зачекай,
Бо треба ще у світі жить.
Страждати ще настане час
Бо юність не здолає все
Життя жбурне й покине нас,
В безмежну прірву понесе
Людина виросте, і в ній
Відкриється земна печаль
А поки пий нектар подій,
І насолоджуйся життям.
Воно прекрасне без трави,
І без цигарок і без пива,
Бо це підступні вороги,
Які вже сотні душ згубили.
Вони прийшли серед образ
Прониклись полум’ям небес
І грім, який складався з фраз
Дійшов до уст людських увесь
І люди лаялись, сварились,
Вбивали рідних всіх своїх,
Вони хотіли збагатитись,
Та не помітили біди.
Настане день розплат і болю
І судний час тоді прийде
Не заберуть грошей з собою,
Була та слава-та й піде.
Людина знає своє місце,
І знає цінності свої,
Але усі хотять посісти
Найвище місце на землі.
Не треба прагнути до слави,
Не треба битись за гроші,
Бо це усе-лише підстава,
Щоб вбити цінності свої.
Бо наш народ святій Вкраїні
Готує ой важкий тягар,
Бо ми ж забули Українку,
І спить забутий наш Кобзар.
А треба жити по закону,
Любити землю і хліби,
Любить державу кольорову,
А не губить її в біді.
Навчать дітей своїх тій мові,
Що мати в яслах нам дала,
Тоді займеться вечорова
Над світом ясная зоря.
Тоді народом стане сила
І вічні цінності зійдуть
На п’єдестал кохання й миру,
На вічний і красивий путь!
Ваше мнение: