Жанр: Проза: О любви Прочтений: 0 Посещений: 2080 Дата публикации: 26.5.2007
Ну...о великом
Я сиджу на лавці в парку. А в руках тримаю своє КОХАННЯ. В такій звичайній пластиковій пляшці. Щойно купила в магазині. І це кохання ще так дешево мені дісталося! Так, звичайно, на розпродажу купила... Але то вже не так важливо. Дійсно, нікому це непотрібно. В нашому світі головний лише результат, а не шляхи його досягнення. Головне, тепер в мене є кохання.
Я вже відчуваю його солодкий смак на устах і... а що як воно прострочене? Це ж в нашому світі. Головне лише продати цю пляшку. А далі – це вже мої проблеми. Я за них щойно заплатила.
Я з жахом починаю роздивлятись кольорову етикетку. Але все, як завжди: «Кохання. 0,5 л. Термін придатності: необмежений.» А, хтось казав, начебто, що кохання вічне. Напевне, якісь дуже розумні вчені. А, може, в книжці прочитала. А, може, в якійсь газеті. Не пам’ятаю. Але то вже не так важливо. Дійсно, нікому це непотрібно. В нашому світі головний лише результат. Головне, що цього вже ніхто не пам’ятає. Це ж наш світ.
Я знову доторкуюсь вустами до пляшки. Я вже готова зробити перший ковток. І бачу на тій самій кольоровій етикетці: «Енергетична цінність: 1568 Ккал». І я маю обрати: бути товсто-закоханою чи струнко-самотньою. Це неможливо. Це занадто важко. Але я роблю свій вибір. Та то вже не так важливо. В нашому світі головний лише результат. Головне, що тепер я буду товстою.
І я починаю ковтати той казковий напій. І як можна швидше. Щоб не передумати. Щоб потім виправдати себе, що було вже пізно. І я навіть не відчуваю, напевне, прекрасного смаку цього напою. І п’ю занадто швидко. Я починаю кашляти...
...Я відчуваю чиюсь руку на моїй спині. Хтось вирішив мені допомогти відкашлятись. І я чую:
- Що ж це ти так спрагло п’єш?
Обертаюся. Позаду мене стоїть хлопець і привітно всміхається. Це точно не мій світ. Він бере мою пляшку
- А... Кохання... Не вірю я в це.
Чому?
- Бо кохання не розливають по пляшках. Це щось значно більше – фортуна, чи може, фатум. Кохання поняття єдине, та в кожного своє. Мінливе, вітряне якесь... Залітає тобі в душу і в танку-вихрі колихає. Головне впізнати. Головне зрузуміти, що то в тебе не в животі журчить, а... ВОНО. А то, на жаль, буває дуже рідко. Кохання, як лотерея - головний виграш можна взяти лише один раз. І то, якщо міцно вчепишся.
І він йде. А я дивлюсь йому у слід. Роздивляюсь його силует. І я читаю в нього на спині: «Джек-Пот»...
В нашому світі головний лише результат, а не шляхи його досягнення. Головне, що я купила лотерейний білет. Це ж наш світ. І я кричу:
- Зачекай!
Ваше мнение: