Жанр: Лирика: Любовная Прочтений: 0 Посещений: 1903 Дата публикации: 27.5.2007
Мокрії очі, що чорні, мов діри
І в серці до тебе існує ще віра.
Слова твої прикрі, що ранять гомілку,
І мрії десь зникли, засохли, мов гілка.
Осіннії ночі провели під небом,
Нікого, крім тебе, мені більш не треба.
Ти думав хороше, а я про погане,
Усе ти робив, але думка не тане.
Продовження бути не може між нами,
Немає вже сенсу – існує омана,
Якою себе ми завжди годували,
Й нікого не бачили, й горя не знали.
І ми відділились на час той від світу,
Ми були щасливі, раділи, як діти.
Слова тії щирі, що губи шепочуть –
Тебе, лиш тебе, вони кажуть, що хочуть.
Але, що ж робити, існує причина,
Чому не твоя я вважаюсь дівчина.
Нічого не зміниться, краще не буде,
Та твої уста вже мої не забудуть.
Що далі робити? Чого ще чекати?
Ну скільки я можу від болю палати?!
Я можу боятись, я можу кричати,
Я стану на гору і буду злітати….
Я вірю, внизу, десь там, зловиш мене ти,
Ми дві сторони однієї монети.
Колись ти, можливо, побачиш обличчя
Моє. І тоді схопиш ти, як торіччя
Мене мимоволі за руку і більше
Ніколи не скажеш, що треба хтось інший.
Не схочеш ніколи її відпускати.
Вона зачарує, захопить, мов грати,
І тіло все скрутить, зав’яже в канати.
Окрутить крізь волю, крізь змучену душу,
Крізь море, крізь небо, крізь берег і сушу.
Та ти повернешся, стрілою своєю
Ти вистрелиш в серце, ти станеш зорею.
А я зачарую красою, мов зірка.
Тебе більш немає – мені буде гірко.
Тебе закохаю, подивлюся в очі,
І після цього ти згадаєш ті ночі.
Згадаєш мене і те місячне небо.
Й тоді усвідомиш, як ти мені треба!
Ваше мнение: