Жанр: Проза: Статья Прочтений: 0 Посещений: 2035 Дата публикации: 2.10.2007
Україна – незалежна… скільки щастя й горя у цьому слові. Багато страждань довелося перенести нашій Батьківщині щоб досягти цих висот. Можливо зараз ніхто не приділяє багато уваги історії. Але мало хто насправді знає і розуміє ціну незалежності. Смерть, біль, горе, зрада, брехня, страждання… саме такий шлях довелося пройти нашим пращурам. А через декілька років вже ніхто не згадає ці спогади. Невже наші предки відали своє життя на поталу ворогам даремно? Ні. Вони відійшли у небуття в обмін на свободу. Чи багато народів пізнали таке щастя?
В потоках історії, якщо придивитися, можна побачити лише одне – землі, вкриті кров’ю людей, які помирали лише з одним словом на вустах: «незалежність». Невже так багато хотіли українці? Невже, щоб перемогти треба пройти крізь вогонь і воду?
Але світлі часи настали. Ми здобули волю та незалежність, свободу вже не спинити… Я живу у цей час і віддаю шану тим, хто заплатив найдорожче за мою свободу. Те найдорожче, що було у кожного з них. А що натомість вони отримали? Невдячність? Відразу?.. Молодь – майбутнє України. Як колись наші пращури, так і я маю заплатити свою ціну за щасливе майбутнє моїх дітей.
Ми пам’ятаємо історію, і знаємо, що не маємо права допустити цього знову. Незалежність – це одна з речей, які дістаються нелегко, це те, що треба любити та оберігати. Вона відкрила широкі шляхи для розвитку української інтелігенції. З настанням незалежності населення отримало право свободи слова, свободи друку та інших привілей не боячись бути притисненим владою минулого. Тисяча дев’ятсот дев’яносто перший рік – велична дата. Вона означає надання прав моїм ровесникам, можливості самостійно приймати рішення та будувати свою долю. Вона означає демократичні свободи, конституцію, а значить – і гарантію мати власне життя, невід’ємне від суспільства і в той же час приватне. Двадцять четверте серпня – день проголошення конституції, день, що визначив долю нашого народу. Долю світлу і неповторну…
Я – ровесниця незалежності. Я живу, росту і процвітаю разом зі своєю країною. Наша держава знаходить своє коріння з глибини віків, що можна побачити, вдивившись у сторінки древніх фоліантів, але саме тепер вона стала по справжньому єдиною, могутньою, величною. Бо вона є країна без господаря – вільна і незалежна. Я – частина моєї держави, частина її буття, і як вона стала вільною лише завдяки минулому. І хочу бути впевненою, що мої діти будуть жити у такій же країні. Хотілось би вірити в Україну, і знати, що ці мрії з кожним днем втілюватимуться у життя…
Ваше мнение: