Жанр: Проза: Рассказ Прочтений: 0 Посещений: 2404 Дата публикации: 14.10.2007
Я перелякалась би не на жарт, якби ти зараз подзвонив у двері.
Я б не знала, куди ховати очі…
Я б не скинула похапцем гумки з волосся, як це робить тітонька з реклами шампуню.
Я б не кинулась тобі на шию – моє «пансіонатське» виховання не дозволить мені цього.
Я б навіть не змогла зрадіти, адже у коридорі – аж чотири пари не схованих до шафи мештів, у кімнаті весь стіл – у фарбах, діафільмах та словниках, а у холодильнику - порожньо.
До того ж, я ще досі не пофарбувала підвіконня, не розмалювала штори, не змайструвала рам для своїх картин, не навчилась кататись на ковзанах, не записалась на скрипку, не побувала в Ірані, не схудла і не стала відомою. Словом, твій прихід був би завчасним.
…Так-сяк привітавшись, або навіть без цього, я б запитала: «Що ти тут робиш?». А ти, і без того знервований, розхвилювався б іще більше з моєї реакції, і сказав би щось на кшталт: «Та ось. Захотів тебе побачити».
А далі я заварила б чай недостатньо гарячою водою, і тобі довелось би збирати чаїнки ложкою на тарілочку.
При цьому всьому я б говорила надто тонким голосом, постійно червоніючи і думаючи про те, що ти спостерігаєш за моїми незграбними рухами, - я страшенно хвилююсь у твоїй присутності.
Я боялася б, що скоро прийде мама і побачить тебе, велике бородате чудовисько. Я переживала б за те, як відпровадити тебе до її приходу.
І якби ти запитав мене про кохання, я б думала про те, як незграбно я зачесана, і тому не сказала б нічого романтичного. І якби ти поліз цілуватися – я б відповідала тобі механічно, нічого не відчуваючи, судомно намагаючись усвідомити, чи добре я чиню, і що з цього буде. Жахливе розгортання подій. Здригаюсь, уявляючи.
І справа навіть не в сценарії, справа не у тому, як ти себе поведеш… Якби ти з порога крикнув: «Пакуй валізи!» і кинувся, сміючись, мене обіймати, - я б усе рівно не змогла думати про тебе і про «зараз». Я припускала б, що можна, а що – ні, що розумно, а що – нерозсудливо, що подумають сусіди та родичі, що трапиться, якщо у нас нічого не вийде і доведеться повернутись додому…
Прошу тебе, не треба ніяких несподіванок. Сьогодні місяць у повні, і у твого знака зодіаку несприятливе біополе. Я впевнена, що ти мене дратуватимеш. Усвідом, ти повинен з’явитись тоді, коли я скажу, інакше нічого не вийде.
…І взагалі я – руда. А ти носиш бороду. І тому ти не повинен на мене тиснути. Відгук середньовіччя – відьми ще й досі остерігаються інквізиторів. І хоча я фарбована, а ти не маєш жодного відношення до церкви, усе одно ця теорія справджується, не переконуй мене у її хибності. Я відчуваю, як ти обмежуєш мою свободу, і край.
Словом, ти краще не приходь – усе ж таки я навіжена, і, сам бачиш, яка халепа зі всіма цими припущеннями, які лізуть мені у голову, коли я думаю про тебе. Зі мною марно сперечатися, коли я щось увіб’ю собі в тямку: ти краще сиди удома і читай своїх срібних поетів.
Я сама прийму рішення – без усякого тиску і твоїх коментарів. Залагоджу свої численні справи, вирахую сприятливий день у календарі (неодмінно у холодну пору року, коли особливо хочеться обійматись)… Тоді спакую валізу, залишу батькам записку і трохи грошей, викличу таксі…
За моїми передбаченнями, ти зустрінеш мене радісним вигуком: «А як же інквізиція?». А я скину капелюшка, і ти побачиш, що я перефарбувалась у каштановий. Ти скажеш, яка я гарна, і пообіцяєш зголити бороду. Далі я ще не придумала.
Але, якщо ти не зрадієш, або не запитаєш про інквізицію, - присягаюсь: я розвернусь і піду геть.