Жанр: Лирика: Любовная Прочтений: 0 Посещений: 1598 Дата публикации: 28.5.2008
Навеянное раммштайновским "розенротом"
Серед кедрових долин,серед засніжених вершин. Якщо глянути звисока,то видніється прірва глибока. На дні валялись шишки кедрові,прірва стала фіналом нерозділеної любові. По стежці любов їх піднімала,це була щаслива закохана пара. Про все на світі забували,вони тут часто гуляли. І лиш вітер свідком був знов і знов-таких красивих і таких чудових розмов. Опале жовте листя на вітрі шуміло,а розбите серце таки боліло. Ніхто не бачив її сліз і гірку правду до нас вітер доніс. А вода в гірській річці все текла й текла і стежка ця давним-давно заросла. Таки багато часу відтоді пройшло і все це в красиву,чудову легенду переросло. Та внизу старі дерева що на зиму листя скидають,про це ще пам"ятають. Чимало дерев опустили свої крони понуро,відтоді там стало досить похмуро. Давно вже ніхто не ходив до ріки гірської,що стала фоном історіїї справді досить сумної. І лиш вітер на високогір"ї й надалі шумить,він знає ще багато історій від яких серце щемить.
Ваше мнение: