Жанр: Проза: Рассказ Прочтений: 0 Посещений: 1759 Дата публикации: 11.7.2008
Ти торкаєшся його, марно намагаючись зосередитись
Ти торкаєшся його, марно намагаючись зосередитись. Ти дякуєш йому за теплоту клавіш. Ти палиш від вічності? Чи просто не поважаєш людей, що біля тебе сидять у залі? Ти граєш на фортепіано і палиш посеред сцени. Шматочками: твір - паління, твір - паління. То твоя сценічна дія. А ось твої слухачі. То люди твоєї раси життя. Ти навіть не вибачаєшся за дим. Це, як спецефект. Ти намагаєшся виділитись. У тебе це виходить. Як чудово, ти вмієш грати на волинці? Кайф від чистої квінти проноситься залом. Ой, як же це вульгарно, в перерві між творами на сцені фарбувати очі в темний колір. Ти божевільний, чи екстрасенс, бо публіка ще не закидала тебе залишками бутербродів. А ось і середина концерту. Ти втомився. Виступає твоя подруга і співає якусь „ попсу”. А ти тим часом робиш манікюр. Дивно, всім цікаво, як ти фарбуєш нігті у чорний, а не пісня дівчини. Сцена розширюється людьми. З’являється гітара... Ще однин хлопець приносить гітару. Дивно... Ти будеш грати на басі і простій гітарі водночас? Тоді зрозуміло, чому публіка на початку терпіла твої вибрики. Ти зірка вже не у вузькому колі. Звістка про двох гітарне виконання всередині концерту долітає до кореспондентів твого улюбленого музичного журналу. Вони в перерві беруть інтерв’ю. А зараз... Найважливіший момент. Ти граєш на двох гітарах та ще й співаєш? Бачу, тобі буде чого мене навчити, коли знайду повід з тобою зустрітись і попрошу пару автографів ну і, акордів. А тепер соло. Ти вирішив розчесатися перед дзеркалом. Твоє світле волосся відволікає від твого співу. Але ти не зупиняєшся. Знову, дивно: ніхто не проти твоєї індивідуальності, всі тільки „за”... Втім, у цьому сила твого гіпнотичного таланту.
Як усе було насправді? Ти володієш технікою гіпнозу, збираєш велику кількість людей і заставляєш їх свідомість працювати у твоєму ритмі. Весь сеанс вони бачать у тобі великого музиканта і творчу людину. Тобі підвезло, у натовпі майже немає людей, які б не піддавались твоєму гіпнозу, навпаки, ти вибрав найслабших за свідомістю. Ти ще й психолог. Але я з сильною енергетикою, роблю вигляд, що підкоряюсь, а насправді сміюся з твоєї пихи. Так, ти справді актор, бо на сцені навіть немає декорацій, не те, щоб музичних інструментах. Згодом, по закінченню ти виведеш усіх з цього стану і поясниш пусту сцену просто: інструменти вже забрали, а не біс співати вже не модно, та й ти втомився. Класно, у тебе немає навіть натяку на голос... А потім, коли ти прийдеш до мене і скажеш: „люба, я робив це усе заради тебе”, я не повірю і вижену тебе зі своєї кімнати, зі свого дому, зі свого життя. Тому що в моїй душі немає місця брехні, самолюбства і пихи.
Тому, кажу тобі „ АДІОС, „ музиканте”, побачимось у наступному житті!”
Ваше мнение: