Жанр: Проза: Рассказ Прочтений: 0 Посещений: 1046 Дата публикации: 23.1.2010
Прокинулась із сумнівом щодо того, чи взагалі варто починати новий день…
Зав’язала волосся у хвостика, потягнулася, мов киця, нахилилася до землі. Піймала себе на думці, що засинаю стоячи, зігнувшись навпіл. Склянка холодної води трішки збадьорила.
Блукаючий по кімнаті погляд натрапив на мандарин, який самотньо заховався поміж кольорових свічок на старому чорному піаніно. Одразу стало веселіше. Маленькі сонячні м'ячики відтепер асоціюються у мене лише з чимось гарним і приємним. Солодкий сік пофарбував пальці у жовтогарячий.
Злегка підвела очі, одягла квадратні сережки-кришталики, затягнула шнурки на улюблених ботах, навушники - і захотілося співати, щоб увесь світ заздрив моєму новому мандариновому настрою цього суботнього ранку.
Кінець робочого дня. Усе пройшло як завжди. Проте сьогодні зовсім не хотілося сідати в автобус. Виникло дивне нестримне бажання іти. Пішки. Світ за очі. На вулиці така ж бо чудова погода – світить сонечко, сніг виграє різними відтінками. Байдуже на мороз. Сильний мороз. Треба іти.
Як же ж дивувалися перехожі, коли дівчинка у чорному вбранні із величезним рюкзаком на спині зупинялася що п’ять метрів, оберталася навколо себе, наспівуючи щось під носика, і широко посміхалася, дивлячись на змерзлу красу вулиць.
А милуватися було чим. Сонце вже сіло, проте на вулиці ледь-ледь почало сіріти. Вийшов місяць. Небо поволі перетворювалося із вишнево-червоного на сірий, тоді яблучно-бірюзовий і, нарешті, глибокий синій. Де-не-де з’являлися зорі. Вони майже досконало пасували декоративним вуличним ліхтарям та вогникам у вітринах магазинів.
Від тої краси перехоплювало подих, хотілося не просто посміхатись, радіти. У той горизонт можна закохатися. Ним варто поділитися з кимсь дуже дорогим та любим.
Від почуття того сльози кришталевими крижинками почали скочуватися моїми змерзлими щоками. Вії, вкриті памороззю, стали схожими на крила птаха, який і ще мить - і злетить за обрій, до зірок.
Яке це щастя - зустрічати новий день…
Ваше мнение: