Libra - сайт литературного творчества молодёжи Libra - сайт литературного творчества молодёжи
сайт быстро дешево
Libra - сайт литературного творчества молодёжи
Поиск:           
  Либра     Новинки     Поэзия     Проза     Авторы     Для авторов     Конкурс     Форум  
Libra - сайт литературного творчества молодёжи
 Микола Грін - ДУМОНЬКА ПРО ХАТУ-З-КРАЮ 
   
Жанр: Лирика: Философская
Статистика произведенияВсе произведения данного автораВсе рецензии на произведения автораВерсия для печати

Прочтений: 0   Посещений: 1185
Дата публикации: 3.2.2010



Безклубому Леоніду Петровичу,
Батьку Пирієвому,
на путь його до Ірій-Раю
присвячується

ДУМОНЬКА ПРО ХАТУ-З-КРАЮ.

З БІЛОВЕЗЬКОГО РОЗКРАЮ:

Як пан великий занеміг,
Покинув, геть напризволяще,
Що їв та пив, кого ще міг
У блуді бавити зледаще.

Настав бенкет для холуїв,
Підтирачів та лизоблюдів –
Глитають, що пан не доїв,
Висьорбують і те, чим знудив.

Своєї черги, на меті,
Пильнують лицедійні хунти
Лампасних козачків, котрім
З пісних помиїв млоїть трунки.

Ще й панські пси сторожові
Лаштуються цепки поривати,
Аби не те, що холуїв,
А й їх лайно повигризати.

Їх псар заснув; якась мара
Собачу відданість здолала,
Коли банкіра, гендляра,
Старшина гетьманом обрала.

Призвідник балу зирить скоса
Та пильно, душу до душі,
Рахує, юда горбоноса,
Свої майбутні бариші.

Музик пильнує. Тім вина
Усім залляв він до повна,
Аби не втнули гопака,
Та не збудили козака.

…Тож гречкосію, батраку,
Нема й лушпиночки, сердезі.
Мовчить та молиться в кутку,
Щоб пан хутчіше протверезів.

* * *

ПРО УКРАЯНУ ВІД РАЮ:

З-за часів життя по-Кону
Звичаєвого Закону,
У краю, що для розмаю
Був украяний від раю,
Над ставочком, на горбочку,
У вишневому садочку
Дивні люди зберігають
Із-по-Конну Хату-з-краю.

Кажуть, хто там проживає –
Нічогісінько не знає,
Бо натомість, аби знати,
Всі воліють міркувати.
І тому та Хата Крайня
Їм як хата-міркувальня.
Бережуть її, бо дбають
Як життя ладнати з краю.

Адже «край» – то ще й порог,
Порубіжжя… То – острог
Від орди, чуми, грошви
Сатанинської мари.
Кріпко треба міркувати,
Як виходить існувати
Від ріллі, як на війні,
А з війни, як від ріллі.

…Гречкосії там живуть.
Лихо шабельками жнуть,
Та виховують потай
Того краю Спас-Звичай.
Не заради «воспітан`я»
Діточок… Те виховання,
Помежи усяких бід,
Юнь гартує до по-бід.

Тобто, замість аби вчити
Як копійку заробити,
У тій Хаті все – горбом,
Чи то, пак його, – трудом.
Звичайнісіньку ту працю
Пестять ніби діти цяцю,
Що, за Сковородою, тут
Називають «Сродний Труд».

В глузді вольного життя
Філософія проста:
Щоб робота – у охоту!
Аж нехай до крові-поту
Вольний має те робити,
Що не може не робити!
Тут і схочеш – не наврочиш,
А наврочиш – сам ускочиш.

Не на марне свою Волю
Вклав Творець у людську долю –
Собі в поміч! Рух буття
Напувати із життя.
Адже не заради плуга
Селянин цю землю длуба
Від зорі і до зорі,
Як писав Екзюпері.

На своїй землі не лихо
Бідувать, то – гріх великий!
Гречкосії й не бідують,
Козакують та будують,
Курені на тих порогах,
У острогах та тривогах.
Їх хати на цвинтарі,
Де прадавні пирії.

Гречкосії звичаєві,
Козаки ті пирієві
Мають
Слово-Заповіт –
Святий стосовий завіт:
Жити Скупою соратних
Звичаєвих родів братніх,
Свою землю боронити
А за неї не ходити.

Коло-Віче там – Покон,
Совість – головний Закон,
Свята Воля – сенс буття,
Тризуб – Дерево Життя.
Там шанують Наву, Яву,
Та найперше славлять Праву.
І тому з часів прадавніх
Зветься люд той – православні.

Запитав про те я в діда,
А він, раптом, так одвітив:
– Та нічого я не знаю,
Бо живу у Хаті-з-Краю,
А ночую в курені,
Бо там затишно мені;
Коли треба що узнати –
Йди до хати. Міркувати.

А до хатнього райку
У благенькому тинку
Не усякий і не зразу
Відшукає перелазу.
Лишень той, хто пісню має,
Чи переказів шукає,
Або хто несе із брані
Рідну землю в свіжій рані.

В сінях дзеркало висить;
Хто сумління не уздрить,
Розглядаючи себе,
До світлиці не ввійде,
А чекатиме на ганку,
Покаянного світанку;
Як рабів до Ірій-раю,
Ницих в Хату не пускають.

Найважливіші скарби
У тій Хаті, то – карби,
Схожі на отой наказ,
Котрий залишив Тарас,
Чий портретик вишиваний
В рушниках під образами:
«…І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь».

На загал нести не можна
Ті карби – скраде вороже;
Хто словами порошить,
Той їх силу холостить.
Карб тямується на думці
Ніби куля у ладунці
І дарується обранцям
Та характерним спадщанцям.

Та є в Хаті й приговірки,
Їх – віддам… Дещицю тільки:

– До Бога лине три-дорога –
мистецтво, віра та пізнання;
від Бога – Воля для обрання
свого шляху, та осторога,
що путь не вольних є страждання;

– Якщо вже що тобі відкрилось,
не грюкай тим, що відчинилось;

– Кажуть, навіть і до чаю
потребується звичаю,
а не лиш одної звички
від свинячої привички;

– Той не козак, котрий дружини не боїться!
То не спроста усі кістки мають мізки, окрім ребра;

– Щоб ворог мав на кутні посміхатись,
потрібно тричі у боях уср-тись:
уперше – з люті,
вдруге – з каламуті,
а втретє – саме зо страху;
тоді і бути козаку;

– В кого прізвища нема,
того й в ступі товкачем
не поцілить сатана;

– Характерницька наука – не синам, а для онуків;
як дід славив, а батько злукавив, щоб онук управив;

– Еліта наша – то воли, бики оскоплені з приплоду
Буй-тура – козака, що є аристократ від роду;

– Гірші, ніж останні тварі,
Ті, що ганьблять себе у чварі;

– Вже ж такі сором`язливі можновладці нині,
Що й на прапорі змінили блакитне на синє;

– Не знати нащо, не при нагору,
з вершини всі дороги – долу;

– Не марнуйся слів шукати,
слово має погукати!

А гукає хатня мова
Дідівське
Завітне Слово:
До тих пір, доки молодь
з молоком матері та від старшини
буде всотувати не сприйняття зверхності
над собою і в собі, у роду,
до тих пір рій родів Скупи Української
буде в змозі мазкою братчиковою
захистити землі свої на користь свою!

Отакі–то хатні скази.
Є й древніші перекази,
Котрі звідти донесли,
Як ще мамонта пасли,
З голоценної погоди,
Як збивались у народи
Люди майже в кожнім краї,
Всяк-бо – на своїм Звичаї!

Аж допоки той процес
Не збочило на прогрес
А в еліту тих краянців
Не упхалось прогрес-санців.
Завелась тоді сваволя,
Угніздилася нездоля,
Ота сама прогресивність,
А у праці – продуктивність.

Люди почали сваритись
І у сродному різнитись,
Та зі Скуп ліпить народи:
Одні – більше хлібороби,
Другі – ніби скотарі,
Треті – гради чималі
Серед них намурували
І ремісниками стали.

Як те скоїлось – негайно
Серед них з’явивсь міняйло,
Що не пас, кував чи сіяв,
А котивсь, як вітер віяв,
Перекотиполем гнаним
Зі своїм нутром захланним
Та копичив бариші,
З чого й вийшов в торгаші.

З торгашів, як комарів,
Наплодилось гендлярів.
Ті малі страшні не писком,
А нещадним хижим зиском,
Котрий навіть божий дар
Обертає на товар,
А на «засіб виробництва» –
Рідну землю й посполитство.

Сродний труд, котрий-бо мали,
З часом бізнесом озвали,
А натхненнії здобутки
Проміняли на прибутки,
За котрі і рідну матір
На панель могли послати
(…чи не саме про ту «мать»
став сусід слова вживать?).

Ніби самі по собі
Спородились хабарі,
І людей, що кляті воші,
Мов замечували гроші.
Як збиралось їх чимало,
Те ставало капіталом,
І з гендлярського наряду
Оберталось на їх владу.

В Скупах куплених князів
«Мазали» в крулів, царів,
Імператорів… Бо мала
Згвалтувать У-ряд держава
Коло-Віче, Праву-Звичай;
Під гендлярський зиск-обичай
Людський Родо-устрій славний
Уярмить в хомут державний.

Отак примха лихварська,
Їх жадоба нелюдська,
Із на-Родів збила нації
Сьогочасної формації –
Гнати їх побатальйонно
У кривавії бульйони,
На котрих щоб наростали
«Прогресивні» капітали.

Тому мудрий мій нарід
Упродовж тисячоліть
Мав підозру щодо нації,
Як до певної кастрації.
І не створював держави,
Що вбезпечує не-Праве
Гендлярове домагання
Світового панування.

В хижій прі за той «прогрес»
Хата-з-Краю є регрес
Безперечний, недоречний,
Для держави небезпечний.
Тому нашу Крайню Хату
Нанесли на тайну мапу
Прогрес-санці, що багаті
Думкою… В центральній хаті.

А іще при тій ЦеХа
Було створено ЧеКа,
Щоб постав той Ч-инний К-ат
Управдомом Крайніх Хат.
Я і сам туди ускочив –
Дід ще змалечку наврочив;
Голова, якщо дурна,
Й власну шию полама.

Отака історія…
Краще вже б із Тори я
Щось читав;
Бодай вивчав,
Що євреї не одні
У цім світі гендлярі;
Гендлярем і чукча б став,
Як за труд «мошну» б обрав.
А в торгівлі люд не кволий
І звитягою бідовий;
Мастаків таких чимало
В пластунах перебувало.
Ну, а гроші, як ті воші,
Не плохі і не хороші;
Щоб з них пошестей не мати,
Краще спіднє треба прати.

……………………………..
…………………………….
…Даруй, братику, старцю
Політграмоту оцю;
З безталанних дієслів
Напатякав, як зумів.

Виріс-бо не в Хаті-з-краю
Та вважаю, що щось знаю;
Бо учився аж занадто,
Що уму не є додатком.
Серед читанок чужих
Достобіса є дурних,
Та і вчать (бодай свідомо!)
Лиш тому, що вже відомо.

Щоб залагодить цю ваду,
Я знайшов собі розраду –
Пив горілочку із кумом,
Котрий вельми смачно думав
Та пристойно міркував,
Як чарчину вихиляв.
А як вже з ким випиваєш,
Від того і набуваєш.

От і я набрався… лиха.
Думав, дурень, думать – втіха.
Зрадив кум, відплив у море
Вишнєє… Змагаю горе
Одиноким доживати
І самотньо міркувати
Про прадавню Хатку-з-краю
У краю, що ліпший раю…

* * *

Аж ось – Майдан. Довкруж колоси,
Мов сухостійнії фалоси.
Найвищий, аж у небеса,
Готель, недавно ще – «Москва».
Під ним, в незграбній позолоті,
На бувшім Козинім болоті,
Тонкий, сіренький, незугарний
Фалосик втицьнуто державний.

Ще вись – дзвіниця на горі,
Двоглавих сідало орлів.
Звідтіль по всьому виднокраю
Частушкі весело лунають:
«Ще не вмерла України
Доля осоружна.
Здобулась, корова, волі,
Як вола в подружжя».

…Вже як нашу Незалежну у державу вгрузло,
Де ж, нарешті, Вашингтон той і на наше гузно,
Що запарилося в стійлі, аж смердить... Ще й плаче:
– По мені-бо лихварі, як ті блохи скачуть!..
Хай зіп’яв би нам на ноги ту дебелу дупу,
Розвалив би того стійла, щоб пропало й духу!
Хай постало б з того тліну, із тої геєни
Сильне, гарне та навчене правил гігієни.

Гой, державо-паніматко, в лихварській облуді
Плодиш, грішна, миршавеньких жлобів-лизоблюдів,
Бога молиш та благаєш за своїх, рідненьких,
Пестиш їх, а виростають одні холуєнки.
Зайдам лестять, а про батька не хочуть і взнати,
Аби тільки з сестри-брата зі шкірою драти.
Та з села! Там «ще не вмерла…» суцільна руїна?
У містах та на асфальті так «не вмре» й країна?!

Наша Ненька-Україна
То не лялька сувенірна,
Як вважають «патріоти»
З можновладних ідіотів.
Корчі нашої держави
Поминуть лишень як Прави
Птиця-Слава Родова
Розпрямить свої крила!

Жаль мені учену братію
Що бубнить про охлократію,
Взнаючи про Коло-Віче –
Призабутий нами Звичай.
Мабуть іншо міркував
Той провидець, що вписав
До відомого катрену
Про Спасіння з Борисфену.

* * *

Що ж на Майдані відбулося?
І про яку державу йшлося,
Окрім того, що на помості
Галасували всякі гості?
То була Родова година,
То Слово мала Україна!
Біда не в тім, що там не був,
А що те Слово не почув…

Україна – то споминок про Замунь-Корову –
Батька-Неба-Роду-Грому Рожаницю пречудову.
Україна – то таїна! Деревне сакральне слово,
Майже сороміцьке, як жіноче лоно.
Україна – то дружина од віку єдина,
То – жага її гаряча і неопалима.
Україна – то переймів волхвові криниці,
То – святої породіллі святі сукровиці…

Її діти, її квіти розлетілися по світу,
Щоб від Роду до на-Родів передати свого цвіту.
А сьогодні тут… болото. Але – верховинне,
Котре в білої людини, властиво, єдине…
Не гатіть його заради кремля змурувати,
Бо завадите джерельцям звідти витікати,
Аби ріки напувати широкі та гарні,
Котрі вельми вчені люди звуть – «пасіонарні».

Де ще є такі болота, саме верховинні, –
Пружні, соковиті, сильні землі породільні!
Чи лаштують сідло ратне на спину корові,
Аби йти шукати долі десь у дикім полі?
Якщо треба перемоги, то йдуть за пороги,
А в пологовім обійсті знімають остроги.
Хай не діжде нашу неньку державний цугундер,
Виховуйте її, діти! Бо горе всім буде…

Діти, діти… Де вас діти?!
Чуйте й стережітесь:
Доки трудитесь за гроші,
Що як вишиванці воші,
Не звершите нашу справу –
Право-Славную державу.
В Сродній Праці і Любові
Куйте, діти, крицю Волі!

У тій Кузні не боїтесь ні огню, ні грому,
Ані зілля, ані сірки від армагеддону.
Святих Мазчиків волінням,
Як дубки, сплетіть коріння
Та виховуйтесь, зростайте,
Кріпко Правду нашу дбайте –
Краю-раю Спас-Звичаю
Святу Волю!
…в Хаті-з-Краю.

* * *

РОДО-СЛАВНУЮ БЛАГАЮ:

Оранто!
Рук не розведи,
Не нароби тої біди,
Що тризуба на хрест поверне,
Бо знову гендлярів наверне
На тім хресті, Святая Мати,
Любов і Волю розіп’яти.
Твій Син гряде,
Гряде Предславний
Спаситель Кола
Православний!

* * *

Пам’яттю Мазчиків моїх –
Майстра Леоніда Гусака,
Доктора Володимира Плахотнюка,
Командира Вадима Щербини,
Степового Батька Анатолія Єрмака,
– Микола Грін.

Полтава-Київ-Запорожжя.
2007-8 рр.
Ваше мнение:
  • Добавить своё мнение
  • Обсудить на форуме


    2010-02-03 13:07:28 Дубровский
    Пожаловаться администрации на комментарий
        Профанація
    Мови та історії. Чі не забагато для одного беззмістовно розтягнутого вірша?
    Ще й антисемітське. Це ви так"співпрацюєте" з фальшованою авторкою, що заявила в анонсі про ненависть до України? ;)



    Комментарий:
    Ваше имя/ник:
    E-mail:
    Введите число на картинке:
     





    Украинская Баннерная Сеть


  •  Оценка 
       

    Гениально, шедевр
    Просто шедевр
    Очень хорошо
    Хорошо
    Нормально
    Терпимо
    Так себе
    Плохо
    Хуже не бывает
    Оказывается, бывает

    Номинировать данное произведение в классику Либры



    Подпишись на нашу рассылку от Subscribe.Ru
    Литературное творчество студентов.
     Партнеры сайта 
       

    {v_xap_link1} {v_xap_link2}


     Наша кнопка 
       

    Libra - литературное творчество молодёжи
    получить код

     Статистика 
       



    Яндекс цитирования

     Рекомендуем 
       

    {v_xap_link3} {v_xap_link4}








    Libra - сайт литературного творчества молодёжи
    Все авторские права на произведения принадлежат их авторам и охраняются законом.
    Ответственность за содержание произведений несут их авторы.
    При воспроизведении материалов этого сайта ссылка на http://www.libra.kiev.ua/ обязательна. ©2003-2007 LineCore     
    Администратор 
    Техническая поддержка