Жанр: Лирика: Философская Прочтений: 0 Посещений: 573 Дата публикации: 30.1.2011
Новий день за вікном
Засліпив тебе трохи промінням
Сонця, й так аскетично зігрів.
Від байдужості знов
На тобі пристає павутиння
І вбирає в себе колір днів.
Ти на дотик тверда
За тобою – стіна аргументів
Сперечатись давно пропав сенс,
Всі слова – як вода
В порошковому клеї «моменті»,
Лиш загуснути можуть і все.
Як колись, пригадай…
Ти була така ніжна, тендітна,
Чиста, як паперовий листок,
А тепер вже не та,
Тепер вже чужа й непривітна, -
Не впізнав би за крок.
Власне, винен я сам, -
Менше став приділяти уваги,
Перестав вирізняти лице,
Ось і виник цей стан
Від того що забракло наснаги
Переносити далі все це.
І тепер я сиджу
В напівтемні кімнаті оточений
Все тобою й такими як ти.
Не побачить межу
Цього неймовірного збочення
Навіть Сонце, як зможе зійти…
Новий день за вікном
Освітив тебе ледве промінням
І, мабуть, навіть трохи зігрів.
Від байдужості знов
На тобі кляте це павутиння,
Що вбирає в себе колір снів.
Ти, шпалери смуга біла,
Не тримай на мене свою образу,
Багатьом речам ти мене навчила, -
Не повторю цих помилок іншого разу!