Жанр: Лирика: Пейзажная Прочтений: 0 Посещений: 451 Дата публикации: 28.9.2013
Пригадую один із найтепліших моментів свого дитинства в лоні України-матері)
Вечоріє... Сонце, знову, диким полум`ям ясніє
І небеснії простори, вкриті маревом буття
Вітерець тихенько віє. В полі жито пригортає –
Пригортає і колише, мов матуся немовля.
І здавалося б, так тихо, що не чутно мови птиці;
Не помітно диких звірів, що блукають навкруги.
І білесенькі хатинки диво-барвами розлиті
Ніби жовтії краплинки позбирались у ряди.
А в лісах дрімає Спокій, поряд з древніми дубами,
Споконвічними старцями що не знають в часі меж
І нікому не під силу їхню волю журавлину –
Неосяжну, давню віру, зрозуміти врешті-решт...
Та літа минють швидко, час ві часу не помітно –
Час від часу то повільно, то розмірянно в житті
Й не відомо хто осмислив, с лово древнього провидця,
Що: "Теперішнє – цінніше, ніж разом усі скарби...."