Жанр: Лирика: Философская Прочтений: 0 Посещений: 482 Дата публикации: 1.10.2013
Відголоски буденності...
Цікаво бачити мости,
Слова і мрії не знайомі,
Людей понурих і бездомних,
Що місця в світі не знайшли…
Хотів би вірити – та ні,
Хотів би знати, але годі!
На смак моря усі солоні,
Й на колір друга не знайти!
Проте… бажання це – піти,
Знайти, розгледіти, почути –
Відчути помисли й по-суті,
Звільнити душу назавжди…
Відколи дух мій у пітьмі,
Відколи серце у тривозі.
Я проклинаю ці роки,
І віддаю на смертнім ложі:
Свій розум, помисли, страждання,
Сої думки свої бажання,
Тривоги, радість і печаль;
За сімома замками рай,
На глибині морській потвору,
У небі сизім цю дорогу,
В очах людських понурий світ,
І велич прожитих віків;
Питання вічні і знайомі,
Слова безжалісні й розлогі,
Уста жагучі і палкі,
Частину волі у вірші…
І, навіть, серце, але що з ним?
Напевно, досить з нього помсти,
І бій, напевно, теж вести –
Набридло вірити й пливти…
Ваше мнение:
Чимось схоже на навчання :). Загалом вірш чудовий. Персонаж неначе живе одним днем, але той день схожий на минулий і майбутній; втрата сенсу "вірити й пливти" до чогось нового, бо воно є минулим..