Libra - сайт литературного творчества молодёжи Libra - сайт литературного творчества молодёжи
сайт быстро дешево
Libra - сайт литературного творчества молодёжи
Поиск:           
  Либра     Новинки     Поэзия     Проза     Авторы     Для авторов     Конкурс     Форум  
Libra - сайт литературного творчества молодёжи
 Korum - ЕОС 
   
Жанр: Проза: Рассказ
Статистика произведенияВсе произведения данного автораВсе рецензии на произведения автораВерсия для печати

Прочтений: 0   Посещений: 426
Дата публикации: 27.6.2014



ЕОС
Тремтячими руками вставив ключ у запалювання. Різким рухом повернув,глянувши в дзеркало заднього вигляду. Швидше-швидше. Аби лише не спізнитись. Зараз затримка могла мене убити. З цим не жартують. Місто тепер не схованка. Ні,воно лише пастка! Головне встигнути врятувати стареньких батьків. Вони ж ні у чім не винні. Ну-бо заводься,дорогенька. Ми з тобою стільки усього пройшли,ти не можеш мене підвести у такій ситуації! Останній раз,будь ласка…
Машина слухняно подала голос,наче улюблений пес. Так і знав!Варто лише попрохати – відповідь не забарилась. Я відчував,що ще трохи і мені нічого не допоможе… Поспішати!Бо не встигну!!!Я вдавив педаль газу й з шаленою швидкістю чкурнув геть від останніх будівель міста по шосе. Дощ заливав скло мого автомобіля,виграючи мелодію та барабанячи по даху. Я глянув назад – і моє серце шалено стрибнуло,ледь не вирвавшись на волю крізь матерію тіла. Не дивлячись на усі мої намагання втекти від нього - невдача. Що ж,нехай так!!!Може воно й на краще?
Я ткнув пальцем у кнопку,але та не піддалась. Потім натиснув ще раз і в радіоефір ввірвались перешкоди. Міцно тримаючи однією рукою кермо,іншою я крутнув велике коліщатко, намагаючись вловити хоча б якусь станцію. Та всюди одне і те ж. Лише шуми,які змушували мене нервувати. Зненацька чоловічий голос заговорив гучно й зрозуміло : «Говорить Радіо Вісник. Будьте пильні, громадяни,намагайтесь уникати місць,де шторм може дістатись до вас. Ми будемо передавати новини щодо його руху . Намагайтесь не подорожувати!По можливості,залишайтесь вдома!Попереджаємо,це небезпечно для вашого життя! На даний момент лиховісні сили природи рушили на місто Полі і продовжують рухатись на північ у бік Монтесорії!»
Я вдавив би педаль ще сильніше,підганяючи невидимим батогом свого старенького скакуна,аби на циферблаті були ще позначки. Але я лише мчав сам-один, по пустельній дорозі на зустріч неприємностям. По можливості,залишайтесь вдома! Легко казати!А якщо в мене батьки саме в Монтесорії?Я ж не можу їх залишити. А передача…Та кому прийде в голову під час шторму виводити в ефір хоч щось зі звичайних серіалів і новин. Тепер люди зосереджені зовсім на інших речах – як не вмерти й пережити шторм,приміром,а не чому місцева збірна не виграла кубок,хоч і мала для того усі підстави.
Дощ почав барабанити ще сильніше,і я ледве бачив дорогу. Проте півгодини потому,здалось перестав,бо я чітко бачив усі навколишні красоти,що тонули у воді і багнюці. У повітрі стояв запах сирості, що війнув до салону мого авто,одразу як я відчинив вікно. Короткий погляд у дзеркало заднього виду дав зрозуміти – зупинятись не можна,бо смерч й досі йшов позаду мене. Головне встигнути!!! Машина й далі їхала,а я продовжував одним оком дивитись на дорогу, пильнуючи рух шторму.
Минуло півгодини від того часу,як я покинув місто,а все ще здавалось,що п’ять хвилин. Я вимкнув радіоприймач,бо всюди лише лунали попередження. Дощу не було видно,проте смертоносний шторм все ще йшов позаду. Не можу передати,яке відчуття печалі й розпачу охопило мене тієї миті,коли я бачив,як місто,де я прожив десять років свого життя – руйнувалось смерчем. Невидима рука вела його і усі хмарочоси,супермаркети,казино й інші атрибути мегаполіса,немов пазл розлітались на шматки. Я знаходився зараз далеко від міста,проте не від небезпеки. Радіти було зарано,але я заспокоював себе тим,що хоча б живий на відміну від тих бідолах,які не встигли. Не хотіли чи не змогли,але все ж залишились там.
Дивно,чому траса настільки пуста?Невже ніхто не тікає,не хоче зберегти своє життя?Та одразу ж згадав повідомлення радіоприймача і зрозумів,усі поїхали на північ,а я кинувся на схід. Саме туди,куди мав іти шторм. Що ж,нехай так. Людське життя не варте нічого,якщо у ньому немає за кого померти!
Переді мною простягалась безкінечна траса – я знав,що їхати ще доволі довго,а тому подивився у лобове скло автомобіля і побачив, на своє здивування, величезну хмару попереду. Вітер посилився,немов зупиняючи мене . Щось підказувало,що їхати далі не варто,треба звертати десь на обочину і чекати,але я не відпустив педаль газу й автомобіль з такою ж шаленою швидкістю продовжував рухатись дорогою.
Машина мчала і переді мною з’явився він. В усій своїй лиховісній красі. Дивно. Наче йшов позаду. Я обернувся. На місці. Отже,я опинився між двох смерчів. Смерть наближалась все швидше,як я не тис на гальма. Відчув,як потік повітря тис на автомобіль і зажмурився від страху. Я готовий був до смерті,але не хотів вмирати до того,як врятую батька з матір’ю.
Пройшло щонайменше півгодини,принаймні мені так здалось,після цієї страшної події. Піт крапав з мого чола,та очі я не відкривав. Боявся зустріти смерть. Вона могла видатись ще страшнішою,аніж я про неї думав. Коли нарешті розплющив очі,то здивувався. Чи можливо таке?Автомобіль був та ,де я зупинився,а переді мною не було нічого,лише нічне небо. Ніякого шторму. Анічогісінько! Тільки метрів за двадцять,саме там,де мені здалось і був смерч, я побачив невеликий силует. Світло-синє платтячко і біляве волосся. Дівчинка років 8-9. Я під’їхав ближче і запросив її всередину автомобіля,на що вона радісно погодилась. Я глянув у дзеркало заднього виду – позаду все ще йшов торнадо. Я спитав юне створіння,куди її завезти – вона відповіла,що до найближчого містечка. Це було по дорозі. І сам я б встиг в Монтесорію,доки туди не дістався шторм,і дитя опинилось би біля людей.
–Ви такий добрий,що вирішили мене підвезти! – весело мовила дівчинка.
–А як же інакше?Ти можеш замерзнути,зараз не сама тепла погода,до того ж позаду йде велика буря – я мушу відвезти тебе в місце,де про тебе хоч хтось подбає!Чому ти не вдома?Де твій батько чи мати???
Дівчинка знизала плечима.
–Мами я не знала,а тато зараз на роботі. Дому у нас не має. Ми часто переїздим. Так легше. І для нас,і для них. Ми близько. Все заради них.
–Заради кого?
–Стражденних. Таких от,як ви. Тато їм допомагає ставати кращим,я і мій брат також. Хоча батько завжди лається на нас. Каже,ми ліземо не у свою справу!!!
–А чим саме він займається?
–Людьми. Пробуджує у них найкращі риси. Примушує згадати про людяність.
–Тобто,він психолог?
–Науковець?Так,він вивчає людську душу!!!Я теж хочу стати такою,як він.
Я всміхнувся. Смішно було чути від дев’ятирічної дівчинки про те,що вона хотіла стати психологом,як батько. Поки ми розмовляли,я ні на мить не переставав жати педаль газу. Тепер я відповідав не лише за своє життя.
–Як твоє ім’я?
–Еос.
–Як грецьку богиню…Цікаво,а ти знаєш,що воно означає?
–Не як грецьку богиню. Завжди ви все плутаєте!!!Це скорочення –EoS. А на вашій мові воно б звучало,як ОШ. Око Шторму.
Око Шторму. Eye of Storm…EoS…
Абсурд!Що за батьки такі?Я б зрозумів,якби вони назвали її,як богиню,але ніяк не оком шторму! Як треба не любити своє дитя,аби так назвати?Але ще більше треба його не любити,щоб залишити у таку погоду на вулиці!Моторошна сімейка!
–Багата фантазія у твого тата. – шоковано мовив я.
–Так,він чудовий!Люди потребують його допомоги. І він приходить їм на поміч. Чує їх молитви. Ми всі вам допомагаємо…
–Чим?
–Рятуємо вас від страхіть світу…Надто багато зла роблять цілі міста. Їм треба допомога. Очищення…
Я перевів погляд з дороги на дівчинку. Лише тепер на очі мені потрапив невеличкий кулон у вигляді блискавки. На ньому була яскрава-червона кнопка. Еос все вертіла кулон в руках,немов хотіла натиснути на кнопку. Я потягнувся до нього,але дівчинка враз відсахнулась.
–Батько не любить,коли я раніше,ніж треба натискаю її. Тим паче,я не хочу,аби ви зараз це зробили. Вас чекає своє випробування. – вона зняла кулон з шиї і сховала у руку,стиснувши кулак.
–Випробування?Про що ти,Еос?
–Ви від нього не втечете. Борей хоче з вами зустрітись. все марно. – раптом вона відкрила вікно у автомобілі й вказала пальцем на торнадо що вирував далеко за нами. – Він там. Лютує. Вони страждають. А йому все одно.
Борей?Що за біс?Невже вона хоче сказати,що її брат у місті,з якого я лише від’їхав?Невже хлопчина там?Тоді він,дійсно,страждає. Потрапити у торнадо мабуть дійсно жахливо!!!
А може він і є причиною гибелі міста???
На нічному горизонті з’явились обриси маленького провінційного містечка. Недалеко. Я встигну ще завести дівчину до нього і врятувати батьків.
Я повернув направо і заїхав вглиб міста. Зупинив посеред площі. Я не знав,що робити й що казати цій дівчинці. Може вона хвора?Душевно хвора?І втекла десь з якоїсь лікарні?А може ні?Може доля подарувала шанс зустрітись з незвичайною людиною?
Гей,чоловіче,прокинься! Вона псих,а ти їй віриш?Чи може ти такий же?
Я вийшов з машини і відкрив перед Еос двері.
–Ось і місто,як ти просила. А тепер скажи мені,хто такий Борей?Знову якесь скорочення?Знаєш,я не потребую допомоги психолога чи ще когось.
–Ваші батьки. Борей йде слідом…Місяць сьогодні кривавий…
–Що?
–Ви не зустрінетесь із ними. Батько до них вже ходив. Ви дарма їдете туди після стількох років відсутності. Їх немає. Нікого немає.
-Ти щось плутаєш. Іди краще всередину – погрійся,а то ти змерзла. Всього найкращого.
Я повернувся і пішов. Не по собі мені стало від розмов з цією дівчинкою. Наче вона знали більше мене. Це лякало!
–Краще буде,якщо це зроблю я. Не зараз. Справи ще тут є. 23:57!
Лячно…Страх покрив мене з голови до п’ят. Я вперіщив погляд у маленькі оченята…Здавалось,я бачив там цілий всесвіт. Але відповіді десь губились.
І що за манера говорити загадками?У яких школах так вчать?

***
23:45 – так повідомили радіохвилі мені,коли я залишав позаду місто і напівбожевільну дівчинку. Я був радий,що цей тягар покинув мої плечі. Нехай тепер жителі Керствіллю з цією провидицею або ж психічнохворою особою дають раду! А я – мені треба встигнути ще до батьків. Я їхав,спокійно і не хвилюючись ні про що. Перших дві хвилини. А потім в голову,крізь щілину пам’яті почали пролазити частини слів дівчати. Пробуджує у них найкращі риси. Примушує згадати про їх людяність… Вас чекає своє випробування…Про що вона казала?Яке випробування?Несподівано для себе я виявив,що вже і не відганяю думки про те,що Еос була психопаткою. Почав їй вірити. Але пояснень не знаходив. Ви від нього не втечете. Борей хоче з вами зустрітись…Вона так і не дала відповіді,хто ж він. Може це її батько?Можливо це його ім’я???Але з чого б це дочці називати батька так???Брат. Ну,звісно,брат. Але до чого тут я?
Зненацька грім позаду мене подав голос. Проревів на всю околицю. Я повернуся і,о жах,побачив,як позаду…В місті ,де я залишив Еос хазяйнувало торнадо. Різким порухом руки й руля,я примусив машину змінити напрям й направився назад до міста. Шанс,що дівчинка вціліла був малий,але я сподівався. Сподівався врятувати її,бо сам був винен у тому,що завіз її туди. До того ж,вона могла відповісти на мої питання. Якби захотіла. Зараз мене не хвилювало,що смерть ходила поруч. Що заїжджаючи до міста я наражаю себе на небезпеку. Я звинувачуватиму себе у смерті малої дівчинки,якщо зараз нічого не зроблю. Рвонувши зі швидкістю міжгалактичної ракети,я влетів до міста. Торнадо господарював і тут,хапаючи предмети і людей. У центрі міста я побачив все ту ж маленьку постать ЕОС. Вона до мене усміхнулась. Розкинула руки,а довкола неї кружляв і господарював вихор. Останнім,що я побачив було електронне табло,яке упало перед моєю автівкою. Перед очима майнули цифри – 23:57
Зненацька,вир охопив мене,але тепер я не замружився. Я натиснув на педаль,але нічого не допомогло. Я бажав врятувати Еос,хоча і розумів істину. Її очі радісно посміхались до мене А потім – провалля. Машина,викинута вихором, полетіла у будівлю і вдарилась так,що аж зігнулась. Я відчув,як болять кістки…Темрява окутувала мене м’якою ковдрою,а в вухах лунав голос Еос : «Краще буде,якщо це зроблю я. 23:57»









Ваше мнение:
  • Добавить своё мнение
  • Обсудить на форуме



    Комментарий:
    Ваше имя/ник:
    E-mail:
    Введите число на картинке:
     





    Украинская Баннерная Сеть


  •  Оценка 
       

    Гениально, шедевр
    Просто шедевр
    Очень хорошо
    Хорошо
    Нормально
    Терпимо
    Так себе
    Плохо
    Хуже не бывает
    Оказывается, бывает

    Номинировать данное произведение в классику Либры



    Подпишись на нашу рассылку от Subscribe.Ru
    Литературное творчество студентов.
     Партнеры сайта 
       

    {v_xap_link1} {v_xap_link2}


     Наша кнопка 
       

    Libra - литературное творчество молодёжи
    получить код

     Статистика 
       



    Яндекс цитирования

     Рекомендуем 
       

    {v_xap_link3} {v_xap_link4}








    Libra - сайт литературного творчества молодёжи
    Все авторские права на произведения принадлежат их авторам и охраняются законом.
    Ответственность за содержание произведений несут их авторы.
    При воспроизведении материалов этого сайта ссылка на http://www.libra.kiev.ua/ обязательна. ©2003-2007 LineCore     
    Администратор 
    Техническая поддержка