Libra - сайт литературного творчества молодёжи Libra - сайт литературного творчества молодёжи
сайт быстро дешево
Libra - сайт литературного творчества молодёжи
Поиск:           
  Либра     Новинки     Поэзия     Проза     Авторы     Для авторов     Конкурс     Форум  
Libra - сайт литературного творчества молодёжи
 Наталі Романко - Ми більше, ніж друзі... 
   
Жанр: Проза: Рассказ
Статистика произведенияВсе произведения данного автораВсе рецензии на произведения автораВерсия для печати

Прочтений: 0   Посещений: 294
Дата публикации: 18.1.2015



То випадково, то раптово, вона зовсім цього не хотіла, але було вже пізно…Міріам ледве стримувала свої емоції, натомість бігла щосили, щодуху тікала з відти геть. Хотіла втекти, сховатися… сховатися від усього світу: від цих постійних розмов і поглядів, від людського галасу в автобусах, від злих поглядів оточуючих, від шумних автомобілей, від цих надто високих будинків а головне - від нього - такого рідного і в той же час чужого…
І вона таки сховалася… сховалася в своїй кімнаті, замкнувши за собою двері, щоб ніхто її не потурбував. А навіщо? Її уже достатньо потурбували. З неї годі!..
Міріам не плакала. Ніколи! А якщо плакала, то ніхто цього не мав бачити. А зараз саме той момент, коли хочеться поплакати, тай навіщо стримуватися, коли сльози і так рікою з очей пливуть… Міріам обійняла подушку і почала щосили плакати. У тих сльозах була вся біль і жаль. Напевне було за що так сильно плакати. Це їй сьогодні освідчились в коханні…
На це освідчення вона чекала три роки. Три роки вона кохала цього хлопця до нестями, божеволіла і страждала. О, як вона хотіла бути з ним поруч. Вона була з ним., бо вони великі друзі. Міріам постійно спілкувалася з Артемом. Вони разом ще з пелюшок. Вони разом ще з пелюшок, пліч-о-пліч постійно, разом не раз і домашню робили і в машинки грались. Разом плакали і сміялись, веселились, жартували. Але для неї він був чимось більше чим просто друг. Вона давно вже його кохає. Але це вона ревнувала його, коли він загравав до інших дівчат, це вона, інколи, дозволяла собі пустити сльозу, і то так, щоб ніхто не бачив і не помітив.
Так, це вона так закохалась, що інколи не тямила себе , за нього вона хотіла віддати своє життя. Натякала йому постійно про свої почуття, але чи то він не розумів, чи не хотів чути… Вони ж просто друзі. Для нього вона - братуха, дружбан, чувак… Це їй він міг розповісти про все на світі. Він навіть залишав свій футбол і йшов з нею в парк, бо вона любила вечірні прогулянки…а тепер?...що тепер?.. дружба закінчилась?! Міріам уже було змирилась, знайшла собі іншого (з яким нещодавно почала зустрічатися), але тепер він їй признався, що кохає…кохає не може без неї жити.
Боже, вона чекала на ці слова три роки, від коли зрозуміла, що він для неї щось значить, та тепер…тепер вона його вже не кохає, в неї з’явився інший ( можливо не такий вже коханий ), але добре усвідомлює, що Артем тепер просто друг. Але як тепер жити? Як тепер з ним розмовляти? Що їй тепер робити?...
Міріам дістала з шухляди засохлу трояндочку. Це колись Артем подарував Міріам. Вона її зашушила і дуже берегла. Це була Артемова трояндочка ( квітка від коханої людини). Вона її до серця притуляла і ніжно цілувала. Міріам щоночі до неї говорила, вона її так просила, щоб він був поруч, щоб її почуття були взаємними.
То напевне трояндочка почула її тихі молитви і Артем її кохає. Вона за ним сохла, як ця квітка, тепер вже він сохне…
Міріам Артема не кохає, це точно!
Але, Куди тепер їй тікати? Що тепер їй робити? Ну і де він зі своїми почуттями був раніше? Чи то тепер тільки зрозумів, що кохає, коли може її втратити? Вона ж то місяць як з іншим зустрічалася…
Задзвонив її мобільний, то був Артем. А що вона йому скаже? Що як дура кохала його три роки, а тепер вже ні… вона не підняла слухавку – ігнорувала!

Він продовжував набирати її номер. Набирав власноруч, знав безпам’яті. Міріам вибивала. А він кинув мобільний об стінку. Налив коньяк і почав пити. Цей коньяк йому колись подарувала Міріам, в знак їхньої міцної дружби.
Артем не вживав ніколи спиртних напоїв, а тут почав. Пив, пив, пив… його вже нудило… але він далі продовжував… чарка за чаркою. Хотів сп’яніти та не виходило. Думав. Якщо сп’яніє то стре її з своєї памяті, може хоч тоді забуде її зелені очі і світле волосся, її губи, щиру посмішку і ці ямочки на щічках, колись він ними захоплювався, а тепер п’яніє, коли їх бачить. Йому в ній подобається все. Вона ідеальна! Артем знає всі недоліки Міріам, всі риси характеру, вчинки, рухи. Вона була для нього найкращим другомЮ а тепер стала йому коханою…
Він хоче її бачити, відчувати тепло її долонь.
Артем згадував, що було колись. Він навіть згадав той випадок з шоколадками в парку. О так… його ніхто крім них не знає. А тоді, на День Перемоги… Боже, цих згадок і випадків так багато, що не можливо перелічити, всіх вже і не згадаєш, але і не забудеш…
Міріам!!! – кричить щосили на всю кімнату, - Міріам!!!
Здалось, що цим відчайдушним криком може розколоти землю на дві частини. Та вона і так поділена – земля, де живе ВІН і земля, де живе ВОНА.
Може варто продовжувати дружити і забути про всі почуття? А може взагалі краще вмерти чим жити?..
Ні! Ніколи! Він мусить жити, задля неї, якщо не стане для неї коханим, то хоч стане ангелом-хоронителем. Буде поруч, коли біда, віджене нещастя. Її ніхто не сміє скривдити, він уб’є будь-кого, хто змусить її плакати чи сумувати. Він прихилить для неї ввесь світ. Він може зірочку для неї дістати, але для чого її це? Міріам зрозуміло ж висловилась… Все!
Через декілька хвилин Артем заспокоївся, зрозумів, що три роки тому він відштовхнув її, а тепер вже все…що є то є. Це ж нібито справедливо. І тільки тепер він може зрозуміти, відчути, що діялось з нею. Жаль…жаль, що не можливо повернути час назад.
Але, Боже, якби я міг, я б… моя Міріам, як тебе вернути?...
Артем продовжував істерику, навіть відчинив вікно, щоб увесь світ чув.
Я тебе кохаю, Міріам!!!
Невже стражданню немає краю? Невже доля немає серця?..
В цей час у двері хтось постукав. Артем не відчиняв, бо не чекав сьогодні гостей, тай не хотів нікого бачити. Ніхто йому не потрібен крім його коханої Міріам, але й тої не було поруч…і вже ніколи не буде.
Але той, хто стояв за дверима продовжував стукати і Артем таки відчинив. А потім не тямив себе від щастя – перед ним стояла його Міріам, яка промовила: «Я все таки тебе кохаю…»
Я більше не скажу нічого і не потрібні були слова. Він її обійняв так сильно і пристрасно як і кохав, а вонва втопилась в його обіймах.
І все! Більше ні слова, більше ні слова…

Ваше мнение:
  • Добавить своё мнение
  • Обсудить на форуме



    Комментарий:
    Ваше имя/ник:
    E-mail:
    Введите число на картинке:
     





    Украинская Баннерная Сеть


  •  Оценка 
       

    Гениально, шедевр
    Просто шедевр
    Очень хорошо
    Хорошо
    Нормально
    Терпимо
    Так себе
    Плохо
    Хуже не бывает
    Оказывается, бывает

    Номинировать данное произведение в классику Либры



    Подпишись на нашу рассылку от Subscribe.Ru
    Литературное творчество студентов.
     Партнеры сайта 
       

    {v_xap_link1} {v_xap_link2}


     Наша кнопка 
       

    Libra - литературное творчество молодёжи
    получить код

     Статистика 
       



    Яндекс цитирования

     Рекомендуем 
       

    {v_xap_link3} {v_xap_link4}








    Libra - сайт литературного творчества молодёжи
    Все авторские права на произведения принадлежат их авторам и охраняются законом.
    Ответственность за содержание произведений несут их авторы.
    При воспроизведении материалов этого сайта ссылка на http://www.libra.kiev.ua/ обязательна. ©2003-2007 LineCore     
    Администратор 
    Техническая поддержка