Жанр: Проза: Разное Прочтений: 0 Посещений: 370 Дата публикации: 6.9.2015
То, мабуть, тільки я так вмію: двічі за день потрапить під дощь і промочити ноги ущент саме тоді, коли дощ ущух... а що робити, якщо потрібно поспішати на протилежний бік вулиці, а щоб перейти дорогу треба вскочить у воду по кісточки))))
Ранковий дощ був теплим і ласкавим. Хотілось під ним мокнути і дихати тим повітрям яке він ніс із собою. Вечірній був холодним, вже під парасолею. Та головне це те відчуття перед другим... Коли все навкруги всже не натякає, а усим своїм виглядом: важими сірими хмарами, скаженим вітром, прохолодною свіжістю - говорить, що зараз так жахне, що мало не буде))) Я не витримую, мені байдуже, що знаходжусь серед вулиці - йду собі, широко розкинувши руки, задерши голову до неба і нахабно вдихаю усе це, насичуюсь ним. Дивовижно!